Приватне життя сім’ї та інститут шлюбу в усіх цивілізаційних культурах регулювалися нормами звичаєвого права. В такий спосіб сформувались усталені шлюбно-сімейні традиції, які в кожної народності мають свої особливості. Здавалося, що вони є непорушними і не зазнають змін з плином віків. Однак зародження християнства, поширення його вчення (Святого Письма, апостольських правил) потужно вплинуло на інститут сім’ї та шлюбу, змінивши його докорінно. На перше місце постали засади моногамності, нерозривності та церковного нагляду за шлюбно-сімейними відносинами.
Усталений баланс порушився після Великої Західної Схизми 1054 року – розкол християнської церкви на православну та католицьку конфесії [1, с. 347]. В подальшому кожна із них заклала власні засади щодо змісту інституту шлюбу, особливостей його укладення та розірвання. Так, православна церква реципіювала поняття шлюбу із Юстиніанівського законодавства і закріпила його в Номоканоні в XIV титулах патріарха Фотія 883 року. Відповідно до документу: «Шлюб – це союз чоловіка та жінки, під яким розуміється цілісність спільного життя». Означене поняття було відтворене у Кормчих книгах, які використовувалися як джерело права в руській державі. Згодо після розколу християнських церков православ’я дотримувалося принципу одновірності. Не дозволялося укладення шлюбу між православним і нехристиянином, в той же час цервковний шлюб був можливим із католиками, протестантами та іншими віруючими, що сповідували віру в триєдиного Бога за умов вінчання та виховання дітей у православ’ї.
Так, католицька церква негативно ставилася до змішаних міжконфесійних шлюбів. Зокрема канон 1124 розділу VI Кодексу канонічного права забороняв укладення шлюбу католика та християнина-некатолика без спеціального дозволу. Даний дозвіл, згідно з каноном 1125, мав бути отриманий від місцевого ординарія. При цьому, особа католицького віросповідання мала пообіцяти не зректися своєї віри та виховувати дітей у дусі католицизму. Окрім того, канон 1108 передбачав можливість укладення такого шлюбу лише в присутності католицького священника.
Відтак бачимо розбіжності в підходах до укладення шлюбу, тому подолання міжконфесійних колізій фактично покладалося на плечі державної влади, де проживали піддані, які сповідували християнство східного та західного обрядів. До таких держав належить Російська імперія. Розширення її кордонів, поширення впливу на католицьке населення вплинуло і на підходи Святійшого Синоду (термін) до визначеної проблеми. 23 червня 1721 року з’явився наказ «О дозволении находящимся в Сибирской Губернии Шведским пленникам вступать в браки с православными, без перемены исповедуемой ими веры» Святійшого Синоду, який дозволив представникам інших конфесій укладати шлюб з православними підданими Російської імперії за умови укладання шлюбу в православній церкві та виховання дітей у дусі православ’я [2, с. 5]. Наступним кроком на врегулювання даної проблеми стало опублікування 18 серпня цього ж року Послання Святійшого Синоду до православних «Про безперешкодний вступ у шлюб з іновірцями», де було фактично дозволено католикам брати участь у православних ритуалах. У 1768 році був виданий «Трактат вічний між Всеросійською імперією та Річчю Посполитою Польською», згідно з яким змішаний шлюб мав укладатися у вірі, до якої належала наречена, сини мали сповідувати віру батька, а дочки – матері. 16 жовтня було видано указ саме для польських земель під назвою «Щодо шлюбу людей різних вір та віросповідань від Польщі губерній», цей указ стосувався і правобережної України. В цьому указі було визнано можливість конфліктів у родині, де сини та дочки були різної віри, тому вирішено, що дитина має бути хрещена у вірі батька. Варто зазначити, що російська влада сформувала Київську губернію на території колишньої Речі Посполитої, а постанови цього указу поширювались на території, які було приєднано від Польщі. У 1830 році Микола I видав указ "Про права і обов'язки сімейні", у якому вимагалася розписка від католика, що він не буде нав’язувати свою віру родині і шлюб буде укладено згідно з канонами православ’я. 23 листопада 1833 року було видано наказ Сенату «Щодо вінчання шлюбів осіб православного віросповідання з іновірцями з повернених від Польщі губерній на підставі загальних чинних в Російській імперії узаконень» встановив, що вінчання має здійснювати православний священник, а діти мають бути виховані у православній вірі. Указ 1768 року був визнаний недійсним внаслідок втрати суверенітету Річчю Посполитою. У статті 72 Законів громадянських було вказано, що шлюб католика і православного є недійсним, якщо він не був укладений у присутності православного священника. Крім того, щоб укласти шлюб, дозвіл мав надати ксьондз.
Варто зазначити, що, вимагаючи від католика розписку про ненав’язування віри, російська влада переслідувала політичні мотиви. У 1830 році відбулося польське повстання і стало зрозуміло, що поляків варто асимільовувати, бо католицизм є домінуючою релігією поляків, більшість повстанців сповідували саме її. Таким чином стояла мета русифікувати поляків та зупинити їх національний рух.
Для того, щоб зрозуміти практичне вирішення питань змішаних шлюбів, нами було проаналізовано Метричні книги православних і католиків Васильківського повіту 1840-их років.
Аналіз джерел вказує на поодинокі факти існування змішаних шлюбів. Так впродовж 1840-1850х років у церкві Різдва Богородиці в містечку Рокитне Васильківського повіту було укладено всього 261 шлюб, з них міжконфесійних - 12, що складає 5 % відсотків від всіх шлюбів. Отже, очевидним є тенденція непопулярності таких союзів, яка в тому числі посилювалася канонічними нормативними колізіями. Метричні книги також вказують, що окремі молодята після весілля змінювали віру, у більшості випадків на поступки йшла жінка-католичка. Так, 2 листопада 1841 року в селі Житні Гори одружився дворян Феодосій Фомін Березовський (правосланий) та Марія Теодорівна Ярошевич (католичка). На момент народження їніх синів Родіона та Івана мати Марія уже була православною. Подібний випадок мав місце у 1849 році ‒ католичка Софія Бобрикова, яка вийшла заміж за православного Симеоном Здебського на момент народження дочки Тетяни також стала православною.
Таким чином, проаналізувавши міжконфесійні шлюби Російської імперії можна простежити, що віросповідність в сім’ї визначалася за чоловіком. Якщо він був православним, то шлюб укладали у церкві за східним обрядом, а якщо католик – то у костелі за західною традицією. Щоправда, існували і винятки, де чоловіки-католики погоджувалися взяти шлюб із православними жінками за східним обрядом. Таких випадків в регіоні нами було виявлено 4, а саме шлюб Ксаверія Зборського з Марією Плішкановською, шлюб Флоріана Вірховського з Марією Маєвською, шлюб Стефана Зелінського з Олександрою Гловацькою, шлюб Павла Юрковського з Софією Злочевською.
Варто зазначити, що перед проведенням церемонії вінчання як таїнства передувала процедура зміни католицького імені в документах, яке мало подібну співзвучність з православними святими. До прикладу Теодор Ярошевич був записаний як Федір. При цьому нерідко допускалися грубі помилки, а саме католичка Маріанна Теодорівна Ярошевич була записана яка Марія, що є хибним. Справжнім ім’ям мало бути Маріанна.
Отже, міжконфесійні шлюби регулювалися канонами обох конфесій та законодавством Російської імперії. Щоправда, домінуючу роль мало останнє, яке фактично змушувало католиків укладати шлюб у православній церкві, не даючи жодного вибору, бо лише таке вінчання мало юридичну силу. Крім того, молодята зобов’язувалися виховувати дітей у дусі православ’я. В означеному підході вбачаємо порушення прав католиків на свободу віросповідання. Російська імперія нав’язувала православ’я як основну релігію, не дозволяючи молодятам самостійно вирішувати, де вінчатися і яку віру обирати дитині. Це можна пояснити бажанням асиміляції впливової еліти польського суспільства, яка прагнула до здобуття незалежності. Поставлена мета Російської імперії була досягнута атже величезна кількість дітей зі змішаних шлюбів, не маючи свободи вибору, стали православними.
Література:
1. Дейвіс Н. Європа. Історія. Київ. Видавництво «Основи», 2001. ‒ с. 346-347.
2. Ведяев А. В. Смешанные браки в русской православной церкви в синодальный период. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/smeshannye-braki-v-russkoy-pravoslavnoy-tserkvi-v-sinodalnyy-period/viewer (access date: 14/11/2020)
3. Амбарцумов. И. В. Проблемы и коллизии брачного права Российской империи (конец XIX – начало XX века). URL: https://cyberleninka.ru/article/n/problemy-i-kollizii-brachnogo-prava-rossiyskoy-imperii-konets-xix-nachalo-xx-veka/viewer access date: 14/11/2020)
4. Ференс-Сороцкий А. А. Проблемы брачного права православной церкви. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/problemy-brachnogo-prava-pravoslavnoy-tserkvi/viewer access date: 14/11/2020)
5. Мацелюх І. А. Умови для укладення шлюбу в українській гетьманській державі та російській імперії XVIII ст.: порівняльно-правові характеристика. Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2015. Випуск 2 (101). – с. 73- 76.
6. Кодекс канонического права. Институт философии, теологии и истории Св. Фомы. Москва. 2007.
7. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф. 127. Оп. 1012. Спр. 1954, 2017, 2069, 2128, 2194, 2250, 2316, 2378, 2444, 2444, 2528, 2586.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
