Сучасний розвиток України має формуватися на знаннях історичного минулого, злагоді громадянського суспільства і держави, використанні історичного правового досвіду. Саме тому сьогодні зростає значення дослідження історії української державності і права. Насамперед, це стосується тих історико-правових питань, вивченню яких попередньо приділялося недостатньо уваги, а саме питанню становлення і розвитку кримінального права та інституту покарання у джерелах права Галицько-Волинської держави (1199–1349 рр.).
Теоретичну основу дослідження становлять праці Ісаєвича Я., Тищика Б., Бойка І. та ін. Метою наукової розвідки висвітлити ряд особливостей кримінального права Галицько-Волинської держави.
Особливу увагу у джерелах права Галицько-Волинської держави було присвячено регулюванню кримінально-правових відносин. У Галицько-волинські державі кримінальне право як сукупність джерел руського права, які налічували кримінально-правові норми середньовічного періоду, розвивалося на засадах станової нерівності в правах. У порівнянні з Київською Руссю, держава сформувала своє кримінальне право в напрямі глибшого розуміння злочину, який сприймається не тільки як приватне посягання на інтереси людини чи родини, а й як порушення правопорядку та загроза безпеці людства.
У Галицько-Волинській державі розвиток правового інституту покарання був більш чітким порівняно з періодом Київської Русі. За нормами «Руської Правди» було чітко визначено підстави для призначення та виконання покарання шляхом поділу майнового відшкодування на віру (передавалася до княжої скарбниці) та годовщину (виплачувалася потерпілому та його родині). Передача князю віри була одним з чинників переходу кримінального права до сфери державної діяльності суспільства.
Нанесення легких тілесних ушкоджень, дрібні крадіжки розглядали громадські суди, які керувалися переважно усним звичаєвим правом. У деяких випадках громадські суди не тільки вирішували кримінальні справи про середні та тяжкі злочини, а й виконували судочинство щодо бояр. Це був унікальний український правовий досвід [2]. Справи середньої тяжкості щодо завдання майнової шкоди, здійснення значних тілесних ушкоджень, справи з великою кількістю потерпілих або з потерпілими та правопорушниками з вищих прошарків розглядали представники князя, які керувалися переважно писаним князівським правом.
Князь мав право розглядати спірні справи надзвичайної важливості, в яких йшлося про злочинців, які зазіхали на державні інтереси, князівську родину, суспільний спокій. При призначенні покарання в таких випадках князь міг керуватися не нормативно-правовими актами, а власним розсудом, державними та суспільними потребами. У Галицько-Волинський державі поняття юридичної особи не існувало, не регламентованим був і вік, з якого наступала кримінальна відповідальність;
У кримінальному праві Галицько-Волинської держави злочини за «Руською Правдою» поділяли на такі види: вчинені навмисно та з необережності; вчинені одноособово та в співучасті; вчинені з обтяжуючими та з пом’якшуючими обставинами; за об’єктом посягання – злочини проти майна, життя, здоров’я, громадського порядку, у сфері торговельної діяльності, моральних і релігійних засад суспільства [4, с. 85].
Система покарань включала в себе: по-перше, головним завданням покарання було відшкодування збитків потерпілому та його родичам та поповнення державної скарбниці, а також - відплата; по-друге, право відкрито проголошувало у формі станових привілеїв класовий характер покарання.
Аналізуючи особливості мети покарання згідно з «Руською Правдою», варто погодитися з І. Бойком, який зазначає, що її сутність відображала світоглядні позиції пращурів українців, які виробили особливу ментальність, правосвідомість на основі справедливості, доброзичливості, працьовитості, миролюбства, гідності, чесності [1, с. 121].
За твердженням В. Ухача нормами кримінального права у Галицько-Волинській державі були передбачені такі види покарань за злочини: а) помста злочинця з боку потерпілого або його родичів; б) грошове стягнення з майна злочинця, що складалося з двох частин - одна на користь князя, друга - потерпілій стороні; «віра» - грошовий штраф у 40 грн. (князівський кінь оцінювався в 3 грн.); подвійна віра (80 грн. - за вбивство огнищанина, князівських мужів); «дика віра» - штраф, що сплачувався членами верві за вбивство, вчинене на її території; «головництво» - грошова винагорода родичам убитого (дослідники вважають, що вона дорівнювала розміру віри); в) продажа - грошовий штраф, котрий стягувався зі злочинця на користь князя за вчинення інших злочинів проти особи, а також за більшість майнових злочинів (12 вища ставка продажі, 3 і 1 грн.); г) «потік і пограбування» - вища міра покарання, що встановлювалася за три види злочинів: убивство в розбої, конокрадство, підпал будинку й гумна; д) у виняткових випадках – смертна кара [3, с. 45].
Отже, протягом др. пол. XIII – перш. пол. XIV ст. Галицько-Волинська держава досягла високого рівня політичного розвитку. У Галицько-Волинській державі існувала достатньо розвинута система кримінального права, основу якої вона отримала у спадок від Київської Русі. Тому,вивчення історії кримінально-правової політики має вагоме значення, оскільки дає можливість простежити становлення досліджуваного інституту, визначити досягнення науки кримінального права та законодавця на різних етапах розвитку відповідного інституту з метою подальшого його удосконалення.
Література:
1. Бойко І. Й. Інститут покарання у джерелах права Галицько-Волинської держави (1199-1349 рр.). URL: http://www.apdp.in.ua/v69/41.pdf (дата звернення 14.11.2020 р.).
2. Правда Русская: в 2-х томах / Под. ред. Грекова Б.Д. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1947. Т.2. 864 с.
3. Ухач В.З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
4. Тищик Б. Й., Бойко І.Й. Історія держави і права України: акад. курс: підручник. Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. Київ : Ін Юре, 2015. 807 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
