Сім’я є первинним елементом суспільства, а тому важливою є правова регламентація створення та існування цього інституту.
На сьогоднішній день шлюбно-сімейні відносини за участю іноземного елементу в міжнародному приватному праві регулюються великою кількістю міжнародних договорів. Актуальним є дослідження можливості кодифікації шлюбно-сімейного права, зокрема, з метою уникнення виникнення «кульгавих» шлюбів.
Так, положення чинного ЗУ «Про міжнародне приватне право» містять норму, відповідно до якої право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу [1]. Подібні положення містяться також в міжнародних договорах, наприклад, в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993р. [2].
Відповідно до положень чинного Сімейного кодексу України, умовами вступу у шлюб є досягнення шлюбного віку, добровільність, особи не можуть перебувати в іншому зареєстрованому шлюбі, а також дотримання вимог щодо заборони перебування у шлюбі певного кола осіб (родичів прямого споріднення, усиновлювача та усиновленого тощо) [3]. Проте в різних країнах може бути встановлено різний шлюбний вік (Конвенція ООН про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу від 7 листопада 1962 року зобов’язує країни учасниці вживати заходів щодо недопущення так званих «дитячих шлюбів» [4], проте не встановлює певних вікових меж, залишаючи вказане питання на розсуд держав). Неоднаково визначається кількість осіб в шлюбі, наприклад, в країнах мусульманського права передбачається можливість чоловіка укладати до чотирьох шлюбів. Таким чином, різними є підходи для можливості вступу у шлюб громадянами різних країн.
Законодавством також може передбачатися попереднє оголошення про укладення шлюбу, яке з правової точки зору, дає можливість заінтересованим особам заявити про наявність у них певних заперечень проти цього, оскільки укладення шлюбу може порушити їхні права. Іноді законодавства певних країн передбачають необхідність отримання дозволу компетентного державного органу або релігійної установи на укладення шлюбу. Часто це може зустрічатися у випадках укладення шлюбу з іноземцем [5, с. 81].
Щодо майнових відносин подружжя, то нормами ЗУ «Про міжнародне приватне право» надано можливість особам укласти шлюбний договір для їх врегулювання [1], тобто фактично перевести їхні майнові відносини в договірну площину, не застосовуючи норми колізійного регулювання в майбутньому. Таке положення є досить прогресивним, зважаючи на світові тенденції щодо можливості набуття майна у приватну власність кожним з подружжя окремо, а також поширення договірного регулювання між особами і в позашлюбних відносинах (наприклад, у відносинах партнерства між особами). У разі, коли особи не врегулювали майнові відносини між собою шляхом укладення договору, то, наприклад, ЗУ «Про міжнародне приватне право» містить окремі колізійні прив'язки. При цьому варто звернути увагу, що в окремих мусульманських країнах жінки взагалі не можуть мати майно на праві власності.
На основі розглянутих прикладів, можна зробити висновок про неможливість кодифікації шлюбно-сімейного права в міжнародній площині, зокрема, враховуючи, що міжнародні договори мають досить вузьке коло врегулювання, а також не враховують те, що поряд з правовими нормами соціальними регуляторами можуть виступати релігійні норми та звичаї. Щодо кодифікації шлюбно-сімейних відносин з іноземним елементом на національному рівні (фактично мається на увазі внесення змін до положень чинного Сімейного кодексу України), то такі зміни також є нераціональними, адже наразі існуючі положення щодо врегулювання означеного кола відносин містять лише колізійні прив’язки, в той час як положення Сімейного кодексу містять норми матеріального права, якими безпосередньо врегульовуються відносини; хоча на користь таких змін свідчить наявність спільного предмету регулювання.
Таким чином здійснення кодифікації шлюбно-сімейного права як галузі міжнародного приватного права не є можливою. Враховуючи, що навіть у разі створення єдиного нормативного акту, але в певних випадках підлягають застосуванню і норми м’якого права (релігійні постулати, звичаї), то кодифікація цієї галузі є малоефективною.
Література:
1. Про міжнародне приватне право : Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#Text.
2. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 (зі змінами, внесеними Протоколом до неї від 28.03.1997). URL : https://minjust.gov.ua/m/4281.
3. Сімейний кодекс України : Закон України від 10.01.2002 № 2947-III. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text.
4. Конвенція про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу : Міжнародний документ від 10.12.1962р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_242#Text.
5. Каракула В.Я., Береза В.В. Особливості колізійного та уніфікованого регулювання укладення шлюбу / В.Я. Каракула, В.В. Береза // Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія : «Юридичні науки». – 2017. - №3 (3). – С. 79-84.
________________
Науковий керівник: Радчук Олександр Павлович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного приватного права та порівняльного правознавства Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|