Недійсність правочинів як явище можна розглядати ще за часів римського права iuscivile, тому доцільно зазначити, що тема недійсних правочинів є досить багатогранною, оскільки охоплює в собі як правові, так і історичні аспекти.
На підставі положень Цивільного кодексу України, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, тому їх дійсність, як і недійсність, безумовно, має свої наслідки [2]. З цього виходить, що вимоги, згідно з якими правочин є належним юридичним фактом, називаються умовами дійсності правочину. Істотною відмінністю дійсного правочину від недійсного є те, що хоча останній і спрямований на настання юридичних наслідків, втім, через невідповідність чинному законодавству, недійсний правочин ніяких юридичних наслідків не спричиняє. При цьому дії фізичних і юридичних осіб ніби і спрямовані на зміну цивільних правовідносин, але, все ж, не викликають юридичних наслідків через невідповідність вимогам чинного законодавства [1]. На підставі цього можна стверджувати, що якщо вчинений правочин суперечить хоча б одній із вимог чинного цивільного законодавства, він вважається недійсним.
При розгляді теми «недійсні правочини» доцільно дати окрему характеристику фіктивним і удаваним правочинам. Законодавцем було виокремлено ці види в окремий різновид. Якщо нікчемні та оспорювані правочини – це правочини, вчинені з вадами волі, то фіктивні й удавані правочини – це правочини, вчинені з вадами мети. Відмінності між фіктивними й удаваними правочинами виявляються при їх аналізі й полягають в істинності волі сторін.
Так, виходячи з положень Цивільного кодексу України, фіктивний правочин – це правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином [2].
Таким чином, фіктивний правочин по суті є інсценуванням правочину. Саме такий його характер довести досить непросто, оскільки це можна підтвердити лише непрямими доказами, і, як наслідок, тільки їх сукупність допомагає переконати суд в уявному характері правочину. Подібне інсценування покликане створити враження прояву волі осіб зробити щось, що ззовні сприймається як правочин. При цьому таке інсценування не обов’язково є дією, можливо і бездіяльність, якщо воно зовні виглядає як прояв волі особи.
При цьому, якщо сторони або одна зі сторін правочину його виконала або приступила до виконання, відсутні підстави визнавати правочин фіктивним. Адже основна ознака фіктивності правочину, що й дозволяє сумніватися насправді у спрямованості волі її сторін на досягнення певних наслідків, відсутня [3, С. 2].
Так, у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказується на необхідність враховувати, що власне невиконання правочину сторонами не є свідченням укладення фіктивного правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний [4].
Принципово інша ситуація складається з удаваним правочином. Так, за Цивільним кодексом України, удаваний правочин – це правочин, який вчинений сторонами з метою приховати інший правочин, який вони насправді вчинили [2]. Таким чином, удаваний правочин, хоч і має своєю метою виникнення правових наслідків, але вони відмінні від тих, які пов’язуються з фактом його вчинення. Фактично сторони прагнуть до вчинення іншого правочину. Отже, удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого по факту існують два правочини – що прикривається, тобто прихований, і удаваний – такий, що прикриває перший правочин.
Наприклад, у судовій практиці велику кількість становлять договори дарування, з допомогою яких приховувалися договори довічного утримання. Так, рішенням Котелевського районного суду Полтавської області за позовом М. до П. договір дарування житлового будинку було визнано удаваним на підставі ст. 235 ЦК України як вчиненого для приховання договору довічного утримання. Проте в резолютивній частині суд визнав договір дарування недійсним та поновив право власності на будинок М.
Цілком очевидно, що в цьому випадку договір дарування слід було визнавати недійсним за ст. 229 ЦК України як вчинений через помилку. Суд не може застосувати норми щодо правочину, який сторони насправді вчинили (договір довічного утримання), оскільки невідомо, на яких умовах буде здійснюватися утримування, в чому полягає догляд тощо [3, C. 5-8].
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що фіктивний правочин – це правочин, котрий вчинено без наміру створення правових наслідків, які зумовлені цим правочином. Оформляючи удаваний правочин, сторони при цьому встановлюють інші правовідносини, адже укладення удаваного правочину хоч і передбачає виникнення правовідносин, але не тих, що випливають зі змісту правочину.
Питання недійсних правочинів прямо залежить від законності, оскільки є певним наслідком останнього. Тому при забезпеченні законності слід приділяти значну увагу інституту правочинів, що вкотре спонукає всіх учасників правовідносин до підвищення рівня правосвідомості та правової культури, а необхідність розробки дієвих превентивних механізмів, напрямлених на забезпечення законності у сфері укладання правочинів, повинна спонукати вітчизняних науковців на нові наукові пошуки.
Література:
1. Ясечко С. В. Генеза поняття "Правочин" у цивільному праві / Світлана Вадимівна Ясечко. // Журнал "Університетськінаукові записки". – 2014. – С. 80–87.
2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV[Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220.
3. СкидановК. В. Дійсна воля осіб у фіктивних та удаваних правочинах / К. В. Скиданов // Журнал «Теорія і практика правознавства». – 2013. [Електронний ресурс] – Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua.
4. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р.№9. [Електронний ресурс] – Режим доступу:https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09.
|