Однією з ключових категорій у сучасних міжнародних відносинах є колективна безпека. Вона передбачає забезпечення миру між учасниками системи, а також оперативне спільне реагування на загрози, що постають перед ними. Світові глобалізаційні процеси, модернізація засобів і тактик ведення війн, загальна деградація збройних конфліктів змушує акторів на міжнародній арені дедалі частіше звертатися до концепції колективної безпеки та її історичного досвіду.
Колективна безпека в її сучасному розумінні пройшла низку важливих етапів становлення. Серед них можна відзначити Першу світову війну та міжвоєнний період. Ця епоха характеризується формуванням ідеалістичного міжнародного порядку, основаного на демократичних цінностях і верховенстві права та моралі, у поглядах Президента США Вудро Вільсона. Окрім комплексу заходів, до яких вдавалися США під час конфлікту, зокрема промоції інституту посередництва, він передбачав сукупність заходів післявоєнного врегулювання ситуації, до яких входило створення системи колективної безпеки. Вудро Вільсон базував своє бачення колективної безпеки на ідеях таких філософів-ідеалістів, як Еммануїл Кант і Джеремі Бентам, а також на своїх власних переконаннях щодо того, як мають розвиватися міжнародні відносини у мирному світі.
Вудро Вільсон протиставляв колективну безпеку системі балансу сил – практиці, якою європейські монархи користувалися вже понад століття. На його думку, така політика посприяла розгортанню настільки масштабного конфлікту, як Перша світова війна. Баланс сил слугував тому, аби європейські держави задовольняли свої загарбницькі прагнення. Союзи, створені таким чином, були хиткими й основувалися на реалістичних традиціях, що не сприяли встановленню тривалого миру. Також Вудро Вільсон побоювався, що практики, котрі існували на європейському континенті, відповідають за поширення там націоналістичних і мілітаристичних настроїв, котрі могли перекинутися на Сполучені Штати Америки.
Враховуючи те, що Вудро Вільсон дотримувався переважно ідеалістичних позицій у своїй зовнішній політиці та відводив США месіанську роль у міжнародних відносинах, він почав працювати над своєю альтернативою світового порядку. Президент Вільсон закликав держав-учасниць конфлікту відмовитися від реалістичних міркувань і практики балансу сил на користь мирної співпраці між усіма акторами міжнародних відносин. Цю тезу він проголосив 22 січня 1917 року у своїй промові «Мир без перемоги» [3, P.140]. На думку Вудро Вільсона, миру можна буде досягти лише за умови появи міжнародної «ліги націй», котру створили б Сполучені Штати Америки, та відмови сторін конфлікту від будь-яких претензій, що існували на час війни. Також Вудро Вільсон прагнув, аби ця організація володіла механізмом політичних, економічних і військових санкцій, що могло б попередити її учасників від розгортання збройної агресії [2, С.201].
На практиці принцип колективної безпеки знайшов своє відображення у Статуті Ліги Націй, а саме у статтях Х та ХІ. У статті Х йдеться про те, що учасники організації зобов’язуються поважати та захищати від сторонніх загроз територіальну цілісність і суверенітет усіх членів Ліги [1]. Це ключовий принцип колективної безпеки. Також за статтею ХІ Ліга Націй зобов’язувалася звертати свою увагу на будь-яку загрозу війни, незалежно від того, стосується вона держав-учасниць прямо чи опосередковано [1]. Таким чином організація прагнула відстоювати мир у міжнародних відносинах і розвивати концепцію колективної безпеки. Варто зазначити, що раніше у статті Х йшлося й про передачу Лізі Націй частини суверенітету її учасників, але згодом цю пропозицію відхилили. Однак, на сучасному етапі це доволі поширена практика, яка сприяє кращому функціонуванню системи колективної безпеки.
На відміну від балансу сил, котрий спрямовується проти конкретної загрози, колективна безпека у варіанті Вудро Вільсона мала спиратися на загальні моральні норми та відповідати на всі виклики безпеці та миру на міжнародній арені. Під протекцією нового світового режиму, держави більше не мали брати участь у «заплутаних альянсах, що породжують конкуренцію, мережі інтриг та егоїстичного суперництва, та піддають політику держав впливу ззовні» [4, Р. 9].
У контексті популяризації концепції колективної безпеки велику роль зіграла «особиста дипломатія» Вудро Вільсона та його радника Едварда Хауза. Упродовж усієї війни Едвард Хауз вирушав на дипломатичні місії до країн Європи, де намагався переконати монархів і провідних політичних діячів підтримати ідеї, що їх пропонувала американська сторона. Варто згадати подорож 1916 року, де радник Президента В. Вільсона запропонував воюючим сторонам створення міжнародної безпекової організації та мир на умовах “status quo ante bellum” [5, P. 711]. Вудро Вільсон особисто звертався до американського політикуму та громадськості з проханням підтримати проект Ліги Націй.
Однак, ідеї Вудро Вільсона про колективну безпеку та примат міжнародних організацій були надто прогресивні для його епохи. Держави Антанти не бажали, аби післявоєнний світ базувався на запропонованих ним постулатах. Через кризу в американському суспільстві, що призвела до появи республіканської більшості в Конгресі, Версальський договір 1919 року не було ратифіковано, через що США не вступили до Ліги Націй. Це призвело до подальшої неефективності організації.
Попри те, що Ліга Націй та її система колективної безпеки не виправдали себе у міжвоєнний період, сучасна світова громадськість продовжує повертатися до ідей Вудро Вільсона. Його концепції щодо створення універсальної безпекової організації знаходять своє відображення в роботі таких органів, як ООН, НАТО, ОБСЄ та багатьох інших спільнот.
Література:
1. The Covenant of the League of Nations [Electronic resource]. – Mode of access: https://avalon.law.yale.edu/20th_century/leagcov.asp.
2. Дронов С. Б. Концептуальные основы создания Лиги Наций: американский и французский подходы в период подготовки Парижской мирной конференции // Вестник ТГУ. – 2010. – №8. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://cyberleninka.ru/article/n/kontseptualnye-osnovy-sozdaniya-ligi-natsiy-amerikanskiy-i-frantsuzskiy-podhody-v-period-podgotovki-parizhskoy-mirnoy-konferentsii.
3. Ambrosius L. E. Woodrow Wilson, Alliances, and the League of Nations // The Journal of the Gilded Age and Progressive Era. – 2006. – Vol. 5. – No. 2. [Electronic resource]. – Mode of access: www.jstor.org/stable/25144432.
4. Kennedy R. A. Woodrow Wilson, World War I, and an American Conception of National Security // Diplomatic History. – 2001. – Vol. 25 – No. 1. [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.jstor.org/stable/24913819.
5. Woolsey, Lester H. The Personal Diplomacy of Colonel House // The American Journal of International Law. – 1927. – Vol. 21. – No. 4. [Electronic resource]. – Mode of access: www.jstor.org/stable/2188478.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
