Вивчення історії Черкащини періоду Першої світової війни полягає найперше у розвитку особистості та уяви. Також через цю призму можна дізнатися про історичне становлення певного українського регіону на різних його етапах. Щодо історичного краєзнавства, то воно відіграє надзвичайно велику роль у формуванні національної самосвідомості й самовираження. Окрім цього обрана нами тема дослідження є актуальною ще й завдяки підвищенню на сучасному етапі в України ролі наукового обґрунтування еволюції регіонів.
Події Першої світової війни досить негативно вплинули на жителівЧеркащини тавнесли певні корективи у звичний уклад життя краян. Початок війни ознаменував надзвичайну їх згуртованість, без огляду на соціальну чи то національну приналежність та, навіть погляди, що стосуються політики. У перші ж дні після початку війни для Черкаського повіту Київської губернії, як і для всієї Наддніпрянської України, було характерним піднесення патріотичного руху [2, 89].
Явища 1914–1917 рр. особливо негативно позначилися на аграрному секторі економіки Наддніпрянської України. Внаслідок військової мобілізації проведеної в Російській імперії у селянських господарствах залишилося менш як 39 % працездатних чоловіків. Це призвело до того, що з кожним воєнним роком посівні площі в Наддніпрянській Україні поступово знижувалися. При цьому, насамперед потерпали незаможні верстви села. Наприклад, вже на початку 1917 р. з 3 млн. 980 тис. селянських власностей 640 тис. не мали засівів, 1 млн. 400 тис. – коней, 1 млн. 142 тис. – волів [4, 15]. До того ж, за воєнний період господарства в тому ж самому Черкаському повіті дуже збідніли у плані с/г. інвентарю [10, 3].
До початку Лютневої революції 1917 р. селяни Наддніпрянській Україні практично володіли вже більшою частиною орної землі, їм належало 27,9 млн. дес., тоді як державі, поміщикам та іншим власникам лише 16,2 млн. [8, 44].
Українське селянство того часу активно виступало за подальшу соціалізацію землі з повним переходом її в руки с/г трударів. При цьому їх анітрохи не цікавив той факт, що продуктивність праці та рівень агрокультури поміщицькому землеволодінні був набагато вищим, аніж у селянських. Єдиний аргумент, яким керувались селяни, полягав у тому, що землею мають володіти лише ті, хто її безпосередньо обробляє [8, 43–44].
Стосовно культурного життя в Черкаському повіті Київської губернії періоду Першої світової війни, то серед культурно-освітніх закладів у Черкасах були: театр, цирк, кінотеатри та три клуби. Крім того, у місті продовжив діяти ряд освітніх, медичних та релігійних установ та організацій [7, 44].
Українське селянство було повноцінним елементом переломного політичного процесу весни 1917 р. у Наддніпрянській Україні. Воно належало до числа тих, хто визначав усі його складові й наслідки. Тож діяльність політичних сил того часу багато в чому залежала від ставлення до них революційно налаштованих селян. Безпосередньо від того, наскільки останні погодяться з «селянською» програмою запропонованою новими політичними силами, що прийшла до влади у Наддніпрянській Україні одразу ж із поваленням самодержавства в Російській імперії [11, 163].
Зліта 1917 р. в Черкаському повіті Київської губернії трударі вже почувалися господарями підприємств, на більшості з них створилися робітничі комітети (ради старост, фабзавкоми), що були юридично узаконені Тимчасовим урядом ще в квітні. Фабрично-заводські комітети стали плацдармом для поширення впливу більшовизму на робітничі колективи [8, 34].
Багато цукру (до 3.000.000 пудів) з Черкаського повіту Київської губернії вивозилось закордон, де на нього була значно вища ціна [5, 38]. Держава узяла його виробництво під свій власний контроль. При чому розподілом цукру займалось не Міністерство продовольства, а Міністерство фінансів Тимчасового уряду. Весь цукор скуповувався державою за сумарними із собівартістю цінами. Продаж проводився казенною орудою. Введення синдикату на цукор дало змогу Тимчасовому уряду фінансувати також цукрові заводи, які не мали свого обігового капіталу [5, 38].
Участь чоловічого населення Наддніпрянської України, у тому числі Черкаського повіту Київської губернії, в Першій світовій війні не безслідно залишило по собі як тяжкі наслідки, так і велику кількість інвалідів. На заміну сильних і здорових людей, що у свій час були призвані на війну, додому повертались тисячі понівечених звитяжців, яким необхідне було піклування не лише із боку держави, але й суспільства щодо їхніх справ на рахунок поновлення працездатності. Так, на органи Тимчасового уряду земського та муніципального самоуправління покладалося піклування над постраждалими воїнам через навчання їх спеціальностям різного роду, які могли б бути використані останніми відповідно до їх стану здоров’я: друкар, кур’єр, рахівник, розсильний, ремісник (кравець, швець) тощо [3, 95].
До того ж, вчительсько-викладацькі колективи навчальних закладів у 1917 р. у Наддніпрянській Україні, зокрема в Черкаському повіті Київської губернії, прищеплювали своїм підопічним співчуття до людей, які потребували допомоги. Приміром, навчальні заклади Черкас стали активними учасниками руху, що був ініційований Київським навчальним округом, з підтримки воїнів-інвалідів [3, 96].
Черкащина, що вважалась тиловим краєм, несла на собі важкий тягар постачання, розквартирування військ, оздоровлювання поранених військових, розміщення сотень тисяч біженців та евакуйованих. Чималих форм набула благодійна діяльність у 1915 р. Зокрема, різноманітні публічні організації, братства та комітети допомоги постраждалим військовим і цивільному населенню виникли на локальному рівні. Великі землевласники Черкаського повіту Київської губернії, які були активними членами багатьох благочинних союзів, засновували та утримували власним фінансуванням лікувальні заклади та надавали значні внески на потреби жертв війни [2, 85].
За ініціативою Черкаської міської управи, у 1917 р. було зібрано видатки та побудовано у Черкасах, на Соборно-Миколаївському кладовищі, каплицю воїнам, які загинули на фронтах Першої світової війни. Повітові Товариства пам’яті воїнів, котрі полягли у війні, здійснювали нагляд за могилами, збирали кошти для будівництва храмів та каплиць, на честь воїнів вони також видавали друковану продукцію в пам’ять про боротьбу, відкривали різноманітні благодійні, просвітницькі інституції, музеї, хати-читальні, пристанки, встановлювали благодійні стипендії для інвалідів, їх удів та сиріт [2, 89].
Перша світова війна та переломні події в Україні ліквідували потужну конкуренто здатну цукрову промисловість, яка була створена на початку ХХ ст. Прикладалися зусилля для збереження та охорони цукрової ниви, а також обирали найбільш доцільний в інтересах країни захід – державну олігополію, якою завершилось створення єдиної загальнодержавної вигідної системи регулювання підприємства, розподілу та утилізації продукту цукрової промисловості [5, 39].
Для українців Перша світова війна була певною національною напастею, яка прирекла людство на тортури й численні людські втрати. Військові дії призве¬ли до знищення економіки, ламання господарських зв’язків [2, 93].
Залишаючись найближчим тилом більшовицької армії Черкащина несла на собі важкий тягар квестії військового часу. Невдачі на фронті та затягування війни, приводило лише до погіршання становища народних мас і, як наслідок, до страйків. Освітні та медичні заклади міста співпрацювали [9, 2], а в окремих випадках навіть перебували під одним дахом, виконуючи свої основні ролі: вчити дітей та надавати медичну допомогу пораненим солдатам [2, 97].
Отже, вивчаючи проблему «Негативний вплив Першої світової війни на економічний розвиток Наддніпрянської України (на прикладі Черкаського повіту Київської губернії)», авторка дійшла висновків, що збройне протиборство двох воєнно-політичних блоків негативно вплинуло на економіку Наддніпрянської України, зокрема Черкаського повіту Київської губернії. Значно скоротились посівні площі та чисельність працездатного населення на селі, впав рівень життя населення, зросла демографічна криза на Черкащині та загалом в Наддніпрянській Україні. Наслідком цього було насамперед наростання економічного краху та соціального невдоволення. Витрати держави на війну були занадто високими, аби ближчим часом вивести її з економічної кризи.
Література:
1. Іващенко В.А., Корновенко С.В. Податкова політика національних урядів в українському селі періоду революції 1917–1920 рр.: [монографія]. – Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2016. – 160 с.[Режим доступу до ресурс]http://eprints.cdu.edu.ua/766/1/ivaczenko.pdf
2. Клименко Т. В. Черкащина в роки Першої світової війни / Т. А. Клименко // Вісник Черкаського університету. – 2014. – Вип. 14. – С. 88–97.[Режим доступу до ресурс]http://nbuv.gov.ua/UJRN/ay_2014_4-5_2
3. Клименко Т. В. Черкащина в період становлення української держави: 1917–1919рр.: до 90-річчя утворення УНР та проголошення Акта Злуки / авт. упоряд.: Т. В. Клименко, Е. А. Левицька, П. М. Жук. – Черкаси: Видавець Ю. Чабаненко , 2008. – 152 с.
4. Корновенко, С. В. Українська революція: навч. посіб. для студ. іст. фак. вузів / С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. – Вінниця: Фоліант, 2004. – 432 с. [Режим доступу до ресурс] kornovenko_s_v_morozov_a_g_reient_o_p_ukrayins_ka_revolyutsi.pdf
5. Синявська Л. І. Стан цукрової промисловості за часів української державності (1917–1919 рр.) / Л. І. Синявська // Чорноморський літопис наук.журн. – Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2016. – Вип. 11. – С. 36–39.[Режим доступу до ресурс]http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chl_2012_5_8
6. Скоропадський, Павло. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 / гол.ред. Ярослав Пеленський. – Київ–Філадельфія: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Інститут східноєвропейських досліджень НАН України; Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. Липинського, 1995. – 493 с.[Режим доступу до ресурс]http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/downloads/skoropadsky-spogady.pdf
7. Тканко О. В., Найден С. П. Черкаси. Короткий нарис / О. В.Танков, С. П. Найден. – Черкаси: 1958. – 142 с.
8. Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років.: зб.наук.ст. / Головний редактор В. Ф. Верстюк. – Вип. 11. – К.: Інститут історії України НАН України, 2015. – 263 с.[Режим доступу до ресурс]http://history.org.ua/LiberUA/revol_2015_11/revol_2015_11.pdf
9. По Правобережжю (по телефону и телеграфу от наших корреспондентов). Дело сектантов-молокан (От нашого спец. корреспондента) // Пролетарская правда. – 1925. – Вып. 6 (1057). – 26 февраля. – 4 с. [Режим доступу до ресурс] https://libraria.ua/numbers/984/83333/?PageNumber=2&ArticleId=3053838&Search=%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0% B0%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%201917%20-%201921
10. Розвиток господарства Черкащини // Радянська думка. – Черкаси, 1925. – 8 с. [Режим доступу до ресурс]https://libraria.ua/numbers/1105/82711/?PageNumber=5&ArticleId=3018671&Search=%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0% B0%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%201917%20-%201921
11. Фареній І. А. Про правомірність концепції «Великої селянської революції» В. П. Данилова / І. А. Фареній // Український селянин.– 2014. – Вип. 14. – С. 162 – 166.[Режим доступу до ресурс]http://www.elib.grsu.by/katalog/526924pdf.pdf?d=true
________________
Науковий керівник: Мотуз Валерія Констянтинівна, кандидат історичних наук, старший викладач, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
