Закон – це обов'язкове до виконання зведення правил, за допомогою якого здійснюється управління кожним суспільством [1], як форма державного наказу соціальній групі, який існує у тривалості часу і статичному стані. Але суспільство не завжди виконує закон, чому юридичною наукою присвячено не мало дослідів у категоріях легальності, правозастосування та правореалізації.
Частими є випадки, коли практика виконання нормативного акту відрізняється від тієї, на яку розраховував автор, навіть на рівні судових рішень та дій державних органів виконавчої влади, або місцевого самоврядування. Існують і випадки недосягнення законом поставленої мети, коли він виконується коректно, але внаслідок запроваджених правил суспільної поведінки не настають очікувані соціальні (політичні) зміни, а інколи результат виявляється навіть гіршим за попередній.
Суспільство є замкнутою циклічною соціальною системою, яка, за аналогією з інженерними системами, має свої ланцюги причино-наслідкових послідовностей, що впливають, як на власний життєвий результат кожного учасника соціальної групи окремо, так і на загальний результат ефективності державної моделі за основними ознаками соціального розвитку населення. Категорії «політична система» і «правова система» мають два виміри: уявний (вони є «теоретичними конструктами», що уявляють політичну і правову сфери як сукупність певних (визначених дослідником) елементів, реальний (аналіз цих елементів у їх взаємозв’язку відображає справжній стан справ у політичній і правовій сферах) [2, с. 21]. І в цьому контексті, органи законодавчої влади виступають в ролі «інженерів», здатних інструментами закону вносити зміни до ланцюгів послідовності роботи соціальної системи, внаслідок яких змінюється результат її роботи.
Одним з найважливіших методів дослідження зв’язку між причиною та наслідком роботи, як окремих елементів системи, так і її загалом, є моніторинг практичних наслідків. Так, у цивільній авіації досліджується кожна авіакатастрофа з метою виявлення точних причин, що до неї призвели, і за результатами розслідувань складаються рекомендації про технічні доопрацювання окремих моделей літаків або про навчання екіпажу важливих навичок. Внаслідок такої діяльності кількість катастроф щорічно зменшується, а серед тих, що трапляються, все більше випадків, коли екіпажу вдається посадити навіть зламаний літак і уникнути жертв. Джей Форрестер казав: «Жодна компанія не випустити б у виробництво новий побутовий прилад або літак, не зробивши попередньо лабораторних тестів … Чому ж тоді ми не використовуємо такий самий підхід до створення моделей соціальних систем та проведення лабораторних експериментів до прийняття нових законів та державних програм?» [3, с.4]. Вдосконалення роботи систем через аналіз пошкоджень, які виявляються на практиці – один з найефективніших методів інженерії. Актуальність застосування такого методу до соціальних систем з метою вдосконалення законодавчої діяльності неодноразово підкреслювало багато вчених.
Важливим є і динамічність зміни соціальних систем, де до зовні однакових наслідків, в різні періоди часу, можуть призводити різні причини, що зумовлює безперервність моніторингу результативності дії закону. Якщо система перевищує межі відповідного масштабу, її поведінка буде змінюватися, і рівень також буде змінюватися. Це не дефект опису – це просто перехід від одного режиму до іншого [4]. Опис правовідносин, як явища, що розвивається, змінює свої властивості у часі, орієнтується на перетворення соціальної реальності, обумовлює необхідність розробки нової методології дослідження цього феномену [5, c. 30].
Однак, на відміну від інженерних систем, соціальні мають дві суттєві відмінності, які ускладнюють застосування такого підходу: 1. Соціальна система ніколи не «ламається». Пошкодження інженерної системи має чіткі ознаки – припинення роботи або некоректна робота моделі. Та соціальна система існує і працює завжди. Фактично в ній відсутні наслідки, які можна було б назвати очевидно негативними; 2. В процесі соціалізації абсолютно кожна людина набуває досвіду щодо функціонування кожного елементу соціальної системи. Якщо людині, що не мала справи з автомобілями, показати мотор, вона визнає відсутність у неї достатньої компетенції щодо встановлення причин його поломки. Але щодо будь-якого елементу роботи соціальної системи, будь-який член цього суспільства матиме погляд на коректність роботи та оцінку ефективності наслідків. За рахунок останнього явища оцінка соціальних систем переважно лишається суб’єктивною, де за істину буде прийнята софістична позиція, сформована на основі авторитету автора, а не результатах дослідження. В той же час, у об’єктивній реальності перебуватиме істина причина наслідку роботи системи, але шанс на її виявлення перебуває в категорії випадкової вірогідності.
Ця проблема тривалий час не мала значної актуальності, оскільки за спрощених форм соціальної організації більшість причин соціальних явищ можна було встановити за якісної освіти і достатнього досвіду державного управління. Однак внаслідок динамічного розвитку інформаційних технологій відбулось ускладнення структури соціальної організації та збільшення кількості комунікаційних елементів причино-наслідкових послідовностей соціальних явищ. Кількість і якість зв’язків і відносин між елементами системи визначають ступінь організованості тієї або іншої системи. Чим вищі стійкість, оптимальність, доцільність зв’язків між елементами системи, тим вища організованість самої системи [6, с. 274]. Ідея про те, що причина симптому повинна перебувати десь поруч і відбуватися незадовго до появи симптому, справедлива лише в простих системах. У більш реалістичних складних системах причини можуть бути дуже віддаленими як в часі, так і в просторі від їх наслідків” [7, с. 14].
Сучасна державна влада здатна дізнатись істинні причини суспільних трансформацій та їх наслідків виключно за ретельного дослідження, яке часто не проводиться з вищеописаних причин. В той же час, моніторинг практики застосування законів у соціальних системах дозволив би підвищити якість законодавчої діяльності через запровадження більш ефективних інструментів регулювання правовідносин, спрямованих на створення якісніших результатів соціальної взаємодії.
Додаткові можливості такого моніторингу відкривають і сучасні технології, які на сьогодні ще не здатні оцінювати якісні показники соціальних систем, але вже можуть аналізувати показники кількісні. Така практика, в тому числі і за допомогою комп’ютерних технологій, має високу актуальність у застосуванні стосовно вдосконалення законодавчої діяльності, спрямованої на створення якісного закону.
Література:
1 «Law - The enforceable body of rules that govern any society» a Dictionary of Law (7 ed.), Jonathan Law and Elizabeth A. Martin, Oxford University Press, 2014.;
2. Кукуруз О. В. Взаємозумовленність політичної і правової систем: теоретико-методологічна основа/ Держава і право, Серія: Політичні науки, Випуск 84, 2019. С. 14-24;
3. Jay W. Forrester. Counterintuitive behaviour of social sistems (1971) / Technology Review published by the Alumni Association of the Massachusetts Institute of Technology;
4. Andrey Korotayev, Artemy Malkov, Daria Khaltourina. Introduction to Social Macrodynamics: Compact Macromodels of the World System Growth. – Moscow: KomKniga, 2006;
5. Двойничников Ю. А. Объект правоотношения в контексте правового времени. Вестник Пермского университета. Юридические науки. Выпуск 1 (23) 2014. с. 29-36;
6. Суходубова І. В. Системні властивості законодавства та його співвідношення із системою права/ Економічна теорія та право. № 1 (20) 2015 с 268-278;
7. Jay W. Forrester. Learning through System Dynamics as Preparation for the 21st Century/Systems Thinking and Dynamic Modeling Conference for K-12 Education, June 27-29, 1994 at Concord Academy. Concord, MA, USA. 22 с.;
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
