У тезах розкрито роль освітнього компоненту у формуванні нації. Акцентовано увагу на важливості мови як ознаки національної самоідентифікації. Висвітлено причини, хронологію, методи та завдання русифікаторської політики Російської імперії щодо Бессарабії. Зокрема, зазначено, що русифікація не призвела до асиміляції молдаван через несприйняття чужого російського культурного простору.
Ключові слова: освіта, мова, русифікація, Бессарабія, Російська імперія, Кишинівська духовна семінарія
Важливим чинником для сталого розвитку національної культури та самоідентифікації нації є освіта. Через неї формується прошарок інтелігенції як рушійної сили культурного відродження, відображається світогляд, ідеї освіченої частини населення. Ще одним чинником розвитку та особливостей освітнього процесу є мова, що вивчається та котрою проводиться весь освітній процес.
Мова є цінним маркером для національної самоідентичності. Збереження рідної мови та сприйняття її як своєї, що відрізняється від інших мов є похідною умовою для культурницьких процесів серед населення, одним з котрих і є освіта. В умовах відсутності власного державного утворення це питання стоїть доволі гостро, оскільки освіту можна розглядати як інструмент ведення пропаганди на користь чужоземного панівного народу. У випадку Російської імперії та підвладній їй Бессарабії освіта поступово ставала предметом русифікаторської політики з наданням російській мові очевидній елітарності та поступовій монополії.
Після включення краю до Росії в новій та неосвоєній російською адміністрацією території існувала необхідність підготовки священнослужителів та управлінських кадрів. Такий крок передбачав необхідність розширення та покращення учбових установ Бессарабії.
Першим навчальним закладом в Бессарабії, що був відкритий після включення до складу Російської імперії стала Кишинівська духовна семінарія. Вона була відкрита в січні 1813 року з ініціативи митрополита Гавриїла Бенулеску-Бодоні. Всередині навчального закладу передбачалось обов'язкове вивчення молдавської мови. В 1834 році учбову установу було переформатовано: у її стінах йшла підготовка не тільки священнослужителів, але також й чиновників.
У першій половині XIX століття молдавська мова допускалась як окрема навчальна дисципліна в більшості навчальних закладів Бессарабії. Це було зумовлено необхідністю мати частку освічених людей, здатних комунікувати з місцевим населенням.
В середині ХІХ століття у Бессарабії було розпочато процес культурницької асиміляції, що було пов'язано з ростом загальноросійського націоналізму та загальної регресивної політики Російської імперії. Вона була направлена на подавлення розвитку національних культурницьких та політичних процесів на окраїнах держави.
Політика русифікації в Бессарабії визначалася способами ведення комунікації між російською владою та місцевим бессарабським населенням. Основні зусилля русифікаторів були спрямовані на трансформування системи освіти до російського напрямку в рамках імперської уніфікації, зокрема, через мову. Але ці кроки виявились малоефективними. Через поступове витіснення та заборону молдавської мови в навчальних закладах Бессарабії більшість молдаван не відчувало потреби в інтеграції до російського культурного простору.
У 1866 році накладається заборона на викладання молдавської мови в Кишинівській класичній чоловічій гімназії.
У 1871 році було видано указ про заборону викладання молдавської мови в повітових училищах - Кишинівському, Бельцькому, Орхейському, Хотинському та Сорокському.
Спроба русифікації не оминула й церковно-парафіяльні навчальні заклади Бессарабії. У 1887 році пропозиція щодо відкриття більшого числа церковно-парафіяльних шкіл була відкинута. Причиною цього стала неможливість у ряді міст забезпечити викладання російською мовою.
Ефективність російської школи в Бессарабії у другій половині XIX століття виявилась невисокою. Російське чиновництво було стурбоване якнайшвидшою русифікацією регіону. Це підштовхувало владу до збільшення кількості російськомовних шкіл в бессарабських повітах, але це не призвело до потрібних російській адміністрації плодів. В результаті низької ефективності викладання та обмежених фінансових можливостей лише невелика частина молдаван могли вільно говорити російською. Дослідник історії Бессарабії І. Будак вказував на звіт бессарабського губернатора Константиновича Александра Петровича від 1896 року і привів наступну цитату: «…между мужчинами весьма немного находится умеющих говорить по-русски и то почти исключительно из числа лиц, прошедших ряды армии…».
Отже, за допомогою нав'язування російської мови було русифіковано частину молдавського населення, переважно дворян з метою уніфікації в рамках загальноімперського простору. З іншого боку, небажання більшості молдаван, особливо у сільській місцевості освоювати російську мову як чужу та незрозумілу зберегло молдавську самоідентичність. Молдавська мова втратила певні привілеї в рамках вивчення та використання в освітніх закладах, але продовжувала залишатись мовою спілкування місцевого населення.
Література:
1. Ciobanu, Șt. Basarabia: populația, istoria, cultura / Șt. Ciobanu. – Chișinău: Știința, 1992. – 156 p.
2. Negru, Gh. Țarismul și mișcarea națională a românilor din Basarabia / Gh. Negru. – Chișinău: Prut Internațional, 2000. – 199 p.
3. Будак, И. Г. Общественно-политическое движение в Бессарабии в пореформенный период / И. Г. Будак. – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1959. – 412 с.
4. Стадницкий, А. Гавриил Банулеско-Бодони, экзарх молдо-влахийский (1808–12 гг.) и митрополит Кишиневский (1813–21 гг.) / А. Стадницкий. – Кишинев: Тип. Э. Шлиомовича, 1894. – 453 с.
________________
Науковий керівник: Надтока Геннадій Михайлович, доктор історичних наук, професор, Київський університет імені Бориса Грінченка
|