Невечера Софія Анатоліївна, студентка факультету соціології і права, Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Формування та розвиток українського законодавства про реєстрацію юридичних осіб тісно пов’язані з історичними характеристиками соціально-економічного розвитку нашої країни.
Досліджуючи походження законів та підзаконних актів про реєстрацію юридичних осіб в Україні, слід зазначити, що ідея юридичної особи як суб’єкта цивільного права належить римським юристам, хоча це поняття і не застосовувалося ними. Однак римське право закріплювало багато своїх положень за необхідністю розширення сфери цивільно-правових дисциплін за допомогою спеціальних організацій, профспілок та асоціацій, створених, підтверджених та розвинених окремими громадянами.
Поняття юридичної особи з’явилось у ранньому середньовіччі для опису конкретного об’єднання, яке може бути визнане державою і яке необхідно нею визнавати.
Першу концепцію юридичної особи запропонував Папа Інокентій IV, який ще у 1245 році написав, що юридична особа існує лише як поняття і завдяки фікції, вона не наділена тілом, а отже і не володіє волею.
Ф.К. Савіньї провів перші капітальні наукові дослідження щодо юридичних осіб у середині ХІV століття, що ознаменувалися надалі як «теорія фікції», оскільки волею, свідомістю, тобто властивостями суб’єкта права володіє тільки людина, але ж з іншого боку майнові права можуть належати не тільки окремій особі, а й союзу, корпорації.
Тобто, як бачимо, законодавства держав ще стародавніх часів визнають за такими союзами властивості суб’єкта права, а отже, звертаються до юридичної фікції.
Теорія реальності юридичних осіб, більше відома як органічна теорія передбачає ще один напрямок доведення колективної форми. Ця теорія пов’язана з іменами німецьких юристів XIX століття, один із яких - Гірке. Він розглядав юридичну особу як «реально існуючий суб’єкт права, необхідний для нормального функціонування держави, як союзну особу. Така союзна особа є визнана правопорядком діяльність людського об’єднання. Союз виступає як щось відмінне від людей, які в нього входять і є суб’єктом права [1]. І на нашу думку саме таке визначення є досить коректним та обґрунтованим, адже юридична особа є юридичною фікцією, тобто в природі такої особи насправді не існує.
Щодо нашого вітчизняного законодавства, то Сагайдак Ю. В. зазначав, що в Україні закони та нормативно-правові акти торговельної (комерційної) діяльності мають глибоке історичне походження. І першим офіційним джерелом, яке дало нам право говорити про давній досвід України у торгових відносинах, були закони та договори Київської Русі.
В Київській Русі населення поділялося на кілька категорій. У такій соціальній ієрархії особливе місце займали «купці» [2].
Можемо підсумувати, що з розвитком національних феодальних відносин розпочався процес встановлення механізму контролю за купцями та їх ідентичністю, а потім встановлено цей механізм і для приватних осіб, надавши їм конкретні економічні права та встановивши порядок угод, який можна назвати встановленням процедури «легалізації» їх діяльності.
За час існування Радянського Союзу термін «торгівля» замінювався на термін «народне господарство». Більше того, на певних етапах розвитку радянської країни, діяльність, пов’язана із отриманням прибутку, всіляко переслідувалася, вважалась незаконною та каралась.
За тих часів держави-члени СРСР приділяли мало уваги торгівлі чи комерційному праву, тому ми вважаємо за доцільне перейти відразу до етапу створення незалежної України наприкінці 20 століття.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла «Акт проголошення незалежності України». І цей документ став поворотною віхою в новітній історії українського народу та країни. Цим нормативно-правовим актом стверджувалося «створення самостійної Української держави– України», що є неподільною і недоторканною і на території якої мають чинність лише Конституція і закони України [3].
Однією з найважливіших змін у галузі підприємницької діяльності є прийняття низки приватизаційних законів у 1992 році: Закони України: «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.1992 (втрата чинності – з 07.03.2018) [4], «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 (втрата чинності – з 07.03.2018) [5], «Про приватизаційні папери» від 06.03.1992 (чинний) [6].
Ці закони передбачають порядок приватизації державного майна та правила випуску й конвертації цінних паперів у процедурі продажу такого майна в порядку приватизації, у результаті чого зроблено перші кроки до створення недержавних юридичних осіб, зміни організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації. Доповненням до зазначених законів стало видання Указу Президента України «Про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації і приватизації» від 11.05.1994 (втрата чинності – 29.07.2007), яким визначено питання створення, діяльності й ліквідації холдингових компаній [7].
Крім того, важливим кроком на шляху розвитку законодавства про юридичні особи було прийняття Закону України «Про банкрутство» від 14.05.1992 (втрата чинності – 30.06.1999) [8], що визначав умови й порядок визнання юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.
Державна реєстрацiя юридичної особи як процедура фіксації її намiру здiйснювати систематичну, на власний ризик дiяльнiсть з виробництва продукцiї, виконання робiт, надання послуг та заняття торгiвлею з метою одержання прибутку вперше була регламентована в Українi Законом України «Про пiдприємництво» (Закон втратив чинність з 01.01.2004 року, крім статті 4, на підставі Кодексу № 436-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144), прийнятого Верховною Радою України 7 лютого 1991 року [9].
Н.О. Саніахметова вважає, що «державна реєстрація є загальною умовою здійснення підприємницької господарської діяльності будь-яким її суб’єктом незалежно від його організаційно-правової форми і виду здійснюваної діяльності» [10, с. 149].
У перiод з 1991 року по грудень 1993 року процедура державної реєстрацiї суб’єктiв пiдприємництва напсравді регулювалася лише статтею 8 Закону України «Про пiдприємництво» [9], в якій зазначалося, що державна реєстрацiя пiдприємництва проводиться у виконавчому комiтетi районної, мiської, районної в мiстi Ради народних депутатiв за мiсцем дiяльностi або проживання, якщо iнше не передбачено законодавчими актами Української РСР.
Знання про те, як, коли і ким приймалися нормативно-правові акти, що регулюють створення юридичних осіб, є досить важливим, адже це розширить можливості вітчизняних правників у реформуванні та вдосконаленні чинного законодавства України.
У період з 1996 по 2000 рр. були внесені суттєві зміни в керівні принципи корпоративного законодавства та видані нові закони, які були власне вже спрямовані на правове регулювання створення та припинення діяльності юридичних осіб.
Зокрема, було внесено значні зміни до Закону України «Про господарські товариства», удосконалено законодавство про цінні папери, особливо щодо випуску й обігу акцій.
У даний час в Україні процес реєстрації юридичних осіб регулюється переважно великою кількістю нормативно- правових актів, серед яких можна особливо виділити Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Закон України «Про акціонерні товариства», Закон України «Про господарські товариства», Кодекс України з процедур банкрутства та ін.
Необхідність перегляду підходів до реєстрації юридичних осіб в нашій державі виникла у зв'язку з соціально-економічними змінами в суспільстві. Перш за все законодавчими актами були врегульовані відносини щодо державної реєстрації юридичних осіб, а також питання щодо припинення їхньої діяльності.
Узагальнюючи, можна стверджувати, що більш ніж за столітню історію становлення, чинні норми, які регулюють питання створення та реєстрації юридичних осіб, є певним чином імплементацією світового досвіду з огляду на стрімкі євроінтергаційні процеси та прагнення лібералізації національного законодавства, з більш чітким та структурованим адаптуванням національного законодавства до викликів сучасності.
Література:
1. Юридична особа: поняття, суть і ознаки URL: https://osvita.ua/vnz/reports/law/9215/
2. Блащук Т.В. Особливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних правовідносинах / Т.В. Блащук // Приватне право і підприємництво. – Вип. 8. – 2009. – С. 51-56
3. Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради України; Акт від 24.08.1991 № 1427-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1991, № 38, ст.502 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1427-12#Text
4. Про приватизацію майна державних підприємств: Закон України від 04.03.1992. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992, N 24, ст.348 (втрата чинності від 07.03.2018, підстава - 2269-VIII) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-12/ed19920304#Text
5. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 06.03.1992 № 2171-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992, № 24, ст. 350 (втрата чинності – з 07.03.2018) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2171-12#Text
6. Про приватизаційні папери: Закон України від 06.03.1992 № 2173-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992, № 24, ст. 350 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2173-12#Text
7. Стратюк О. М. Етапи становлення законодавства про припинення підприємницьких юридичних осіб URL: http://www.pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2020/2_2020/part_1/38.pdf
8. Про банкрутство: Закон України від 14.05.1992 № 2343-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР).1992, N 31, ст.440 (втрата чинності – 30.06.1999) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2343-12/ed19920514#Text
9. Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991 № 698-XII. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). 1991, № 14, ст.168 (Закон втратив чинність з 01.01.2004 року, крім статті 4, на підставі Кодексу № 436-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-12#Text
10. Слободська І. А. Особливості створення та діяльності юридичних осіб за чинним законодавством України URL: http://www.law.nau.edu.ua/images/Nauka/Naukovij_jurnal/2019/statji_n_1_50_2019/23.pdf
________________
Науковий керівник: Бежевець Алла Михайлівна, старший викладач кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
