У контексті історії української державності значний вплив справляють комплекс договірних документів Березневих статей 1654 року та положення козацько-московської міждержавної угоди Переяславських статей 1659 року. Ці події й документи стали фундаментальними для подальшої долі України в історико-правовому контексті її державності та спроб суспільно-політичної трансформації, а також визначали порядок функціонування взаємовідносин із сусідніми державами.
Березневі статті Богдана Хмельницького (1654 р.) свідчили про порядок правових взаємовідносин між українською козацько-шляхетською делегацією та російським урядом, а також визначали суспільно-політичний устрій Гетьманщини. Російсько-український договір 1654 року варто розглядати як двобічний акт виявлення волі обох країн та значною мірою як військово-політичний союз держав. Угода з Московією сформувала низку перспективних чинників для комплексного вирішення військово-стратегічних завдань для українського керівництва. Український історик Іван Крип'якевич свого часу зазначав, що «союз з Московщиною вийшов із тверезих, реальних міркувань української політики» [1, c.174], а отже, переяславсько-московський договір в історії державно-правових відносин, безсумнівно, уособлює високий рівень дипломатичних зв’язків козацтва. Основна функція Березневих статей полягає у військовому союзі з Москвою. Все інше – обмеження зовнішньополітичної діяльності гетьмана, сплачування податків і присутність воєводи в Києві – було просто ціною за військову допомогу Москви. Саме тому жодна зі статей договору за життя Богдана Хмельницького не виконувалася – він, як і раніше, провадив незалежну зовнішню політику і не платив жодної копійки Москві. Зате Росія одержала доступ до білорусько-литовських земель. Тому обидві сторони вдавали, ніби угода залишається чинною [2, с. 72].
Проблемна сторона договору полягає у недосконалому висвітленні ключових питань російсько-українських відносин. Із 23 статей узгодженість була досягнута лише за 16-ма. Таким чином, решта шість пунктів розглядалися кожною стороною окремо з огляду своїх позицій. Інформативні дані шести пунктів, які містилися в договорі, є вкрай важливими правовими компонентами. Прикладом може слугувати пункт про зовнішньополітичну діяльність Гетьманщини. Для українського керівництва було вкрай важливо запровадити самостійну зовнішню політику, натомість російський уряд перебирав її під свій контроль і намагався заборонити Чигирину дипломатичні зв’язки з Османською імперією та Річчю Посполитою.
Проте, якщо об’єктивно зважати на позитивні моменти договору, він був рівноправним історико-державним документом між двома суверенними державами. Він відіграв важливу роль у посиленні міжнародних позицій України-Гетьманщини та Московії. Наприклад: визволення білоруських та етнічних українських земель від Речі Посполитої; вихід Росії на береги Балтійського моря; воєнно-політичні події; а в 1656-1657 рр. українське військо навіть захопило Варшаву і Краків та інші польські й литовські міста, як-от Люблін, Перемишль, Брест тощо.
Однак грубе порушення Москвою договору 1654 р. призвело до поступової зміни характеру російсько-українських взаємовідносин [3]. Після смерті Богдана Хмельницького (27 липня 1657 р.), московське керівництво об’єктивно змінює характер стосунків з Військом Запорозьким. Через ослаблення гетьманської влади Москва починає втручатися у внутрішнє і зовнішнє становище суспільно-політичного життя України, загострюється положення опозиції, що, своєю чергою, призводить до обмеження суверенності та російсько-української війни 1658-1659 рр. Варто зазначити, що, програвши цю війну через виступи так званої опозиції, що поступово переросли у громадянську війну, Україна змушена була вдатися до укладення нового договору 1659 року – Переяславського. Договір був складений під тиском царських представників, які, використовуючи складне становище України, поставили козакам свої умови. Царські воєводи, посилаючись на Березневі статті 1654 року, насправді самовільно внесли до них зміни, що спровокувало значний розлад політичних прагнень у середовищі українських політичних еліт. Внаслідок цього Переяславські статті 1659 року скасували політичну автономію козацької України у складі Московського царства, а відтак – конфедеративний зв'язок держав трансформувався у федеративний. Отже, Переяславський договір перекреслив незалежність Української держави, що викликало глибоке розчарування та невдоволення серед козаків і старшини, особливо правобережного регіону. Така жорстка позиція уряду московського царя, звісно, не сприяла зменшенню напруження в українсько-московських відносинах [4, с. 286].
Література:
1. Крип'якевич І.П. Історія України /; відп. ред.: Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович. – Львів: Світ, 1990. 519 с.
2. Яковлєва Т. Руїна Гетьманщини : від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659-1667 рр.) / Т. Яковлєва; [пер. з рос. Л. Білик]. – Київ: Основи, 2003. 643 c.
3. Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. — Дніпропетровськ, 1996. 260 с.
4. Трофанчук Г. І. Історія держави та права України: навчальний посібник/Г. І. Трофанчук. 3-тє вид., стереотип., Київ: Юрінком Інтер, 2020. 568 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
