У другій половині XVIII ст. усі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрійської монархії. Загарбавши Галичину, австрійський уряд штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний, так званий Коронний край, з центром у м. Львові.
Водночас із анексією Галичини Австрія розпочала поширення на територію цього регіону свого адміністративного апарату, в якому вагоме місце посідали правоохоронні органи. Як офіційна установа, Дирекція поліції почала функціонувати з 1784 р. Австрійський кримінальний кодекс започаткував поліційне карне право. У 1789 році вперше було створено Міністерство поліції, яке очолив граф Й. Перген, і якому підпорядковувалася Дирекція [3, с. 44].
Заявлена наукова проблематика ставала предметом розгляду таких вчених – І. Бойка, І. Закревського, М. Криштановича. В. Кульчицького, М. Никофорака, Б. Тищика та ін. [1].
Ми поставили за мету проаналізувати процес створення та розкрити повноваження спеціалізованих підрозділів поліції у Галичині в складі династії Габсбургів в період 1772 – 1918 рр.
Залежно від територіального обсягу повноважень поліція поділялася на державну (володіла усіма засобами, необхідними для безпеки й існування держави з політичної точки зору), крайову (на окремі коронні землі), локальну (місцеву) – на одну чи кілька громад.
Поряд із загальними органами поліції у Галичині під владою Австрії та Австро-Угорщини діяли спеціалізовані підрозділи поліції: поліція безпеки, шляхова, пожежна, санітарна, торгова тощо [3, с. 143-144].
У 20-х рр. ХІХ ст. львівська Дирекція поліції помітно розширила поле своєї діяльності, а також штат працівників [2, с. 273]. Серед нових структурних одиниць третього департаменту губернаторства заслуговує на особливу увагу створення та діяльність служби безпеки. Новий орган займався внутрішньою безпекою поліцейських підрозділів, контролювала їхню роботу та діяльність і т.д. Для забезпечення організаційної роботи служби безпеки у Львові при управі губернаторства діяла дирекція, до якої входило три комісари, протоколіст, канцелярист, десять ревізорів і численний технічний персонал [2, с. 273-274].
Під впливом суспільних змін у Львові було утворено також адміністративну поліцію. У першу чергу, вона стежила за тим, щоб у місті не виявлено самогубств та хуліганських вчинків. Адміністративна поліція контролювала міські шинки, кав’ярні, будинки заїжджих, готелі, наглядала за виробництвом зброї, криївками жебраків, наглядала за ходом азартних ігор та моральною поведінкою населення. Відповідно до австрійського кримінально-процесуального законодавства розслідування злочинів не належало до прямої компетенції поліції, оскільки слідство було функцією слідчих суддів. Однак у Галичині, як і в інших краях Австро-Угорщини функціонувала судова поліція, до повноважень якої належало: виявлення слідів злочинів і правопорушень; складання проектів слідчих актів, в яких була нагальна потреба; запобігання втечі підозрюваних; проведення (у виняткових випадках без рішення суду) обшуку житлового приміщення; затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину; здійснення окремих слідчих дій: огляд трупа, допит свідків, розсилання «гончих» листів, арешт кореспонденції тощо; виконання доручень слідчого судді чи прокурора [2, с. 274]. Для забезпечення економічної стабільності в Галицькому краї австрійська влада запровадила торгову поліцію. До її компетенції належав нагляд за роздрібною торгівлею та закладами харчування. Серед головних завдань торгової поліції було недопущення продажу неякісних і шкідливих продуктів; нагляд за наявністю у належній кількості в торгівельних пунктах (крамницях, ринках ярмарках тощо) предметів першої необхідності; запобігання шахрайству та іншим правопорушенням щодо продуктів харчування, освітлення та опалення; нагляд за дотриманням діючих торгівельних норм. Правовий статус торгової поліції було визначено Торгівельним статутом від 20.12.1859 р. [2, с.274-275] Працівники торгової поліції були зобов’язані забезпечувати громадський порядок на ринках, а також призначати кожному продавцю його місце для продажу товарів. За призначення відповідного місця поліція стягувала офіційний збір, розмір якого визначав орган місцевого самоврядування.
Водна поліція мала на меті врегулювання та безпеку комунікацій на водах. Її пріоритетним завданням було усунення загрози життю та здоров’ю населення внаслідок водних стихійних лих. Запобігаючи затопленням, водна поліція здійснювала превенцію пошкодження майна та нещасних випадків, які могли виникнути у зв’язку з паводками. Коло повноважень цього підрозділу поліції розширювалось під час повеней, оскільки її працівники були зобов’язані виконувати також функції рятувальників. Крім того, водна поліція здійснювала нагляд за риболовлею та іншими водними промислам [2, с. 275].
Ще одним видом поліції в Галичині під владою Австрії та Австро-Угорщини булла польова поліція, яка запобігала крадіжкам та ушкодженням майна на полях, а також здійснювала провадження у відповідних справах. Її правовий статус було визначено Статутом польової поліції 30.01.1860 р. Працівником польової поліції могла стати особа, яка досягла 20-річного віку та мала незаплямовану репутацію. Оскільки перед початком служби працівники приймали присягу, тому їх називали «польовими присяжними». Стаття 23 Статуту польової поліції 1860 р. надавала польовому присяжному право порушити кримінальну справу за фактом польової шкоди навіть, якщо діяння винного не вважались караними за австрійським кримінальним кодексом. Порушення польової власності відповідно до статті 24 згаданого нормативно-правового акту каралось штрафом від 25 до 40 золотих або арештом до 8 діб [2, с. 275].
Важлива роль у системі правоохоронних органів Галичини у складі Австрії та Австро-Угорщини належала шляховій поліції, яка здійснювала нагляд за дотриманням правил дорожнього руху. Відповідно до статті 55 крайового статуту «Про поліцію шляхову на дорогах публічних» від 05 серпня 1907 р. провадження в справах про порушення правил дорожнього руху належало до компетенції органів місцевої поліції, шляхової поліції, а також жандармерії. Кожен затриманий правопорушник був зобов’язаний не чинити опору працівнику дорожньої поліції під загрозою кримінальної відповідальності [2, с. 275-276]
Згідно зі статтею 59 згаданого статуту органи шляхової поліції мали право накладати штраф на порушників правил дорожнього руху у розмірі від 2 до 50 крон. Коли правопорушник не мав змоги сплатити штраф, він підлягав арешту на строк до 8 днів. Відповідно до статті 62 згаданого статуту на шляхову поліцію покладалась функція оцінки шкоди, заподіяної порушенням правил дорожнього руху. Відомий тогочасний український правознавець П. Стебельський зазначав, що впровадження шляхової поліції не сприяло декриміналізації, тому не було скасовано кримінальної відповідальності за численні правопорушення, у тому числі проїзд по дорозі на неосвітленому транспортному засобу в нічну пору доби [2, с. 275].
В органах поліції Галичини під владою Австрії та Австро-Угорщини формувались підрозділи, які були наділені спеціальними повноваженнями нагляду щодо дотримання законодавства про охорону здоров’я - санітарна поліція [2, с. 276]. У галузі охорони здоров’я поліція була наділена наступними повноваженнями: нагляд за якістю харчової продукції; нагляд за діяльністю лікарів і акушерів; нагляд за аптекарями та власниками складів медикаментів; нагляд за дотриманням правових норм щодо протидії епідеміям.
Отже, плюралізм напрямів розвитку суспільних відносин в Галичині протягом 1772–1918 рр. зумовив багатоманітність нормативно-правової бази та розгалуженість адміністративного апарату. Тому австрійська влада не могла обмежитись одним вектором діяльності поліції, застосувавши принцип спеціалізації в побудові системи її органів. Це проявлялось в утворенні та функціонуванні спеціалізованих підрозділів поліції (шляхова, військова, торгова поліція та ін.) на території Галичини [2, с. 276]. Наведена особливість правового інституту поліції мала як позитивні, так і негативні наслідки. Позитив застосування принципу спеціалізації у правоохоронній системі полягав у високому рівні забезпечення правопорядку та стану законності в краї. Негативні наслідки виражались, насамперед, у діяльності політичної поліції, що перешкоджала реалізації демократичних принципів, задекларованих в австрійському законодавстві.
Література:
1. Бойко І. Галичина у державно-правовій системі Австрії та Австро-Угорщини (1772-1918): навч. посібник. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. 312 с; Никифорак М. В. Формування системи правоохоронних органів на Буковині в період її входження до Габсбургської держави. Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. 1998. Вип. 33. С. 59-73 та ін.
2. Закревський А. Є. Правовий статус спеціалізованих підрозділів поліції у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини (1772–1918 РР.). Форум права. 2011. № 4. С. 272-276.
3. Криштанович М. Державно-правові засади діяльності політичної поліції на українських землях монархії Габсбургів (кін. XVIII – XIX ст.). Демократичне врядування. Науковий вісник. 2009. Вип. 4. С. 45-52.
4. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. Київ: Атіка, 2006. С. 143-144.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
