Становлення України як правової та соціальної держави та її орієнтири на європейські стандарти вимагає чіткого визначення та закріплення українською законодавчою базою соціально-економічних прав людини. Соціально орієнтована держава має створити умови які надають можливість забезпечити достатній рівень життя та вільний розвиток людини як у матеріальній так і у соціальній сфері. Тому актуальним постає питання визначення соціально-економічних прав людини та ролі держави у їх забезпеченні.
Значний вагомий доробок у вивчення проблеми соціально-економічних прав людини внесли Терещенко В.О., Верланов С.О., Бабкова Т.В., Хоббі Ю.С. та інші дослідники.
Права людини закріплено статтею 23 Конституції України (1996 р.), якою визначено: «кожна людина має право на вільний розвиток своєї оcобистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» [1]. В правовій науці існують різні підходи до визначення прав людини. Так дослідник Терещенко В. О. визначає: «взагалі права людини – це ціннісний орієнтир, що дозволяє застосовувати «людський вимір» не тільки до держави, права, закону, законності, правового порядку, але і до громадянського суспільства, оскільки ступінь зрілості і розвиненості останнього залежить значною мірою від стану справ із правами людини, від обсягу цих прав і їхньої реалізації…» [2].
Вітчизняні вчені, досліджуючи проблему прав людини звертаються до норм міжнародного права та їх реалізації в Україні. Верланов С. О. зазначає, що «після ратифікації Україною 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а 14 вересня 2006 року – Європейської соціальної хартії (переглянутої) (далі – ЄСХ) проблеми впровадження європейських стандартів соціально-економічних прав, звітування про дотримання та виконання приписів ЄСХ перед відповідними контрольними інстанціями Ради Європи (далі – РЄ) (насамперед перед Європейським комітетом з соціальних прав (далі – Комітет)) набули для вітчизняної юриспруденції безпосередньо практичного значення» [3].
У загальному спектрі прав і свобод людини, на наш погляд, на особливу увагу заслуговують соціально-економічні права. За визначенням дослідника Верланова С. О., економічні права – це можливості реалізовувати свої здібності, здобувати засоби для існування, беручи безпосередню участь у виробництві або в організації виробництва матеріальних та інших благ, а права соціальні – це можливості людини отримувати засоби для існування із соціальних джерел через соціальне утриманство (аліментування) [3]. Отже ми вважаємо, що логічно розглядати окреслену проблему в контексті соціально-економічних прав, оскільки вони поширюються на сферу життєдіяльності людини, а держава має забезпечити здійснення людиною цих прав.
Обов'язок держави у соціально-економічному розвитку свого народу закріплено у Хартії економічних прав та обов’язків держав (1974 р.). У статті 7 означеного документу визначено: «каждое государство имеет право и несет ответственность за выбор целей и средств развития, полную мобилизацию и использование своих ресурсов, осуществление прогрессивных экономических и социальных реформ, а также обеспечение полного участия своего народа в процессе и выгодах развития. Все государства обязаны, индивидуально и совместно, сотрудничать, с тем чтобы устранять препятствия, которые мешают такой мобилизации и использованию» [4].
В Україні соціально-економічні права людини і громадянина закріплені в Конституції України (1996 р.). У відповідності до положень Основного закону (ст. 21) визначено, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» [1]. Соціально-економічні права і свободи, зафіксовані в Конституції, мають гарантувати стандарти прав людини у соціальній сфері, із забезпеченням належних соціальних умов життя, а також її можливості у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ.
Конституцією України зафіксовано наступні соціально-економічні права:
- право на соціальний захист (ст. 46);
- право на житло (ст.47);
- право на достатній життєвий рівень (ст.48);
- право на охорону здоров’я (ст.49);
- право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності (ст. 13);
- право на приватну власність (ст.41);
- право на підприємницьку діяльність (ст.42);
- право на працю (с.43);
- право на страйк з приводу соціальних та економічних питань (с.44);
- право на відпочинок (45) [1].
Законодавчо закріплюючи вище названі права і свободи людини держава бере на себе гарантії їх реалізації у відповідності до міжнародних зобов’язань, що не завжди виконується в Україні. Так, дослідниця Хоббі Ю.С. фіксує: «…про негаразди в сфері забезпечення соціально-економічних прав людини свідчать: низький рівень життя населення в цілому; надмірне майнове та соціальне розшарування; розповсюдженість бідності серед працюючого населення; висока питома вага людей, що вважають себе бідними» [5]. Основні соціальні стандарти та нормативи, такі як: прожитковий мінімум, заробітна плата та мінімальна пенсія не завжди відповідають європейським стандартам. За даними Програми розвитку ООН, за станом на березень 2017 р. 60 % українців перебувають за межею бідності, тобто можна говорити про масову бідність, адже вона стосується цілих прошарків і груп населення.
Однією з гострим проблем в Україні залишається дотримання гарантій щодо забезпечення населення власним житлом. Особливо актуальною ця проблема є для молоді, оскільки, низька заробітна плата молодих фахівців не дає можливості заощаджувати гроші для придбання власного житла, а довгострокові пільгові кредити не завжди є доступними. Житлова проблема в Україні погіршилася з початком військовий дій (2014 р.), оскільки кількість переселенців, які потребують забезпечення елементарних житлових умов, складає вже більше 1,4 млн. осіб, до яких слід додати 124 тис. учасників бойових дій [6]. Держава не має можливості надавати житло громадянам на безоплатній основі, тому більшість переселенців змушені вирішувати житлове питання самостійно. При цьому виникають такі проблеми: більшість переселених громадян не може дозволити собі оренду житла приватної форми власності через досить високу орендну плату.
Право громадян на працю визначається статтею 43 Конституції України в якій зафіксовано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [1]. Практична реалізація цих гарантій регламентується Законом «Про зайнятість населення» від 4 липня 2013 року, в якому визначено що «закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття» [7].
Але, як свідчить сучасна практика, держава не може в повному обсязі забезпечити ці гарантії своїм громадянам. Особливо проблема зайнятості населення в Україні значно погіршилася під час пандемії. Такі висновки зафіксовано у щорічному звіті Центру Разумкова «Україна 2020-2021: невиправдані очікування, неочікувані виклики». У звіті наведено наступну статистику: «коронакриза посилила проблему зайнятості. Рівень безробіття зріс з 8,5% до 9,9%. Чисельність безробітного населення становила 1,6 млн. осіб. Зокрема, 17% робочої сили на піку карантину перебували у стані прихованого безробіття – зайнятість цих людей була зменшена або вони перебували в неоплачуваній відпустці» [8]. Реальні доходи громадян за підсумками І півріччя 2020 року скоротилися на 7,3% порівняно з аналогічним періодом 2019 року [8].
«Чисельність безробітного населення становила 1,6 млн. осіб. Зокрема, 17% робочої сили під час піку карантину перебували у стані прихованого безробіття. Також карантин вихідного дня, який діяв в Україні в листопаді, спровокував другий пік зростання безробіття – було зареєстровано 361 тис. безробітних, а станом на початок грудня 2020 року – 420 тисяч» - зафіксовано у звіті [8].
Не на належному рівні, на наш погляд, вирішується державою і проблема працевлаштування серед молоді. В умовах ринкової економіки молодь залишається найбільш уразливою на сучасному ринку праці. Роботодавці неохоче надають робочі місця фахівцям без досвіду роботи, що ускладнює проблему працевлаштування. За таких умов, держава, в рамках молодіжної політики має забезпечити належний захист та створити додаткові заходи для підтримки молоді, адже проблема безробіття є не лише економічною проблемою, а й соціальною і психологічною.
Таким чином, визнаючи норми міжнародного права та гарантуючи захист соціально-економічних прав і свобод людини і громадянина, Україна, як соціально-правова держава зобов’язана створювати умови для реалізації вищеозначених прав та свобод, забезпечувати основні соціальні стандарти та гарантії шляхом прогресивних соціально-економічних реформ та вдосконаленням законодавчої бази.
Література:
1. Конституція України [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
2.Терещенко В.О. Соціально-економічні права людини у сфері праці як один з основних напрямків судового захисту загальних прав людини та громадянина / В. О. Терещенко // file:///C:/Users/ASUS_Note/Downloads/FP_index.htm_2011_1_164.pdf
3. Верланов С.О. Економічні і соціальні права людини: європейські стандарти та їх впровадження в юридичну практику України (загальнотеоретичне дослідження) / С. О. Верланов. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук – Львів, 2008. – 18 с. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_low/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=ARD&P21DBN=ARD&Z21ID=&Image_file_name=DOC/2008/08vsoztd.
zip&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1
4. Хартия экономических прав и обязанностей государств // Режим доступа: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_077#Text
5. Хоббі Ю.С. Соціально-економічні права людини у контексті проведення конституційних перетворень в Україні / Ю.С. Хоббі // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки. – 2015. – Вип. 2(1). – С. 99-103. – Режим доступу: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvkhdu_jur_2015_2(1)__25.
6. Соціально-економічні права // https://helsinki.org.ua/sotsialno-ekonomichni-prava-1/
7. Закон України «Про зайнятість населення // https://ips.ligazakon.net/document/view/t125067?an=1&ed=2014_04_17
8. https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3210897-v-ukraini-riven-bezrobitta-zris-majze-do-10-centr-razumkova.html
________________
Науковий керівник: Шелудько Сергій Андрійович, кандидат економічних наук, доцент, Одеський національний економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
