Штрафна відповідальність роботодавців за порушення законодавства про працю є особливим видом крос інституційної відповідальності, тобто таким видом відповідальності, який стягується з роботодавця за порушення законодавства про працю але з урахуванням змісту методів правового регулювання притаманних кримінальному, адміністративному праву, а також цивільному праву в частині відшкодування шкоди та застосування штрафних заходів. Тому з метою розкриття сутності, змісту, особливостей та ефективності практичної реалізації інституту штрафної відповідальності роботодавців за вказані правопорушення доцільно спочатку провести аналіз та визначити видове різноманіття відповідальності роботодавців за порушення законодавства про працю.
Загалом трудоправова відповідальність демонструє ступінь морально-правового та етико-соціального ставлення роботодавців до взятих на себе обов’язки щодо організації використання найманої праці. Тобто роботодавець набуваючи відповідної правосуб’єктності робить це свідомо, за власною волею, а отже розуміє ту ступінь та той обсяг відповідальності, який він набуває в якості практичного виміру деліктоздатності. Тому ми зазначаємо, що відповідальність роботодавця – це категорія, яка поєднує в собі моральний, етичний, соціально-економічний та правовий аспект, а тому вона повинна реалізовуватися державою в такий спосіб, який максимізує корисний ефект від її запровадження та від реального притягнення особи роботодавця до неї.
В цьому контексті саме штрафна відповідальність видається найбільш доцільною, оскільки вона передбачає матеріальний відносин, тобто практичну компенсацію роботодавцем завданої шкоди не лише працівникам, суб’єктам трудових відносин, але й стабільності та непорушності системи правопорядку.
На теоретичному рівні штрафні санкції, які держава застосовує до роботодавців виражають в собі вид юридичної відповідальності, виражений в формі майнової, оскільки екстраполюючи результати правопорушення роботодавця, за яке він притягається до цього виду відповідальності, то можна побачити, що його діями все ж таки завдається шкода працівникам та/або трудовому колективу. Аналізуючи положення КЗпП ми можемо побачити, які види відповідальності застосовуються до роботодавця за порушення законодавства про працю (табл. 1.1).
Таблиця 1.1.
Аналіз видів відповідальності роботодавця за порушення законодавства про працю відповідно до положень КЗпП та галузевого трудового законодавства [2]
Аналіз положень КЗпП продемонстрував, що основними видами відповідальності передбаченими в кодексі є штрафи, попередження та стягнення середнього заробітку. Що ж стосується попередження, то воно застосовується скоріше не як міра відповідальності, а як превентивний засіб спрямований на недопущення настання таких умов, за яких передбачена відповідальність [1].
Наступним видом відповідальності є адміністративна відповідальність роботодавця. Під адміністративною відповідальністю розуміють різновид юридичної відповідальності у вигляді специфічної форми реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає у застосуванні уповноваженими органами та посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та іншими законами України [3, с. 443]. Це визначення демонструє, що адміністративна відповідальність роботодавця завжди має характер державного примусу, оскільки застосовується державою за порушення правового режиму реалізації трудових відносин.
Аналіз положень КУпАП в сфері адміністративної відповідальності роботодавця за порушення законодавства про працю демонструє неефективність такого виду відповідальності, її абструкцію та рудиментарність як елементу системи державно-правового захисту тієї системи гарантій, що встановлюється законодавством щодо захисту трудових прав громадян.
Наступним кроком в процесі пізнання видового різноманітті відповідальності роботодавців за порушення законодавства про працю є аналіз кримінальної відповідальності. Кримінальний кодекс України (далі – КК України) містить декілька складів злочинів: незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним як викривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» інше грубе порушення законодавства про працю; грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою; безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно, які демонструють підвищений інтерес законодавця до питання дотримання законодавцем встановлений державою правовий порядок реалізації трудових відносин та дотримання визначених законодавчо і охоронюваних державою трудових прав і свобод людини і громадянина.
Аналізуючи наведені вище склади злочинів та санкції за їх скоєння доцільно задатися питанням стосовно того, що саме слід вважати «грубим порушенням законодавства про працю» та «грубе порушення угоди про працю».
Враховуючи викладене вище ми приходимо до загальнотеоретичного розуміння того, що основним видом покарання роботодавця за порушення ним законодавства про працю виступає штраф, так само штрафні санкції виступають основним видом санкцій і в адміністративно-правовій, і в матеріальній відповідальності. А це дає нам всі підстави стверджувати про доцільність виокремлення в окремий вид трудоправової відповідальності роботодавця штрафної відповідальності за порушення законодавства про працю. Цей висновок дасть можливість опрацювати теоретичне наповнення даної категорії, визначить особливість її застосування та сприятиме впорядкуванню норм чинного законодавства, зокрема КУпАП та КК України щодо розмірів санкцій у формі штрафу. Крім того, це дозволить сформувати більш ефективний механізм притягнення роботодавця до штрафної відповідальності за порушення законодавства про працю.
Список використаної літератури:
1. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3356-12#n154 (дата звернення: 13.09.2021).
2. Кодекс законів про працю України: Кодекс України від 10.12.1971 № 322-VIII. URL: ttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text (дата звернення: 13.09.2021).
3. Остапенко Л.О. Щодо юридичної відповідальності за порушення гарантій та компенсацій суб’єктів трудових відносин в Україні. Вісник НУ «Львівська політехніка»: Серія «Право». 2016. Вип. 1. С. 441-445
|