Діти були й залишаються однією з найменш захищених категорій населення. При цьому, у багатьох збройних конфліктах вони вважаються економічно вигіднішою альтернативою дорослим солдатам. Діти легко піддаються навіюванню, ще не мають сформованих моральних цінностей, а тому чітко не усвідомлюють, що таке смерть, вони невибагливі щодо умов проживання, тобто є ідеальними бійцями. Проблема залучення неповнолітніх у збройних конфліктах значно ускладнилась за останні кілька десятиліть, коли сучасне озброєння відзначається високою простотою в експлуатації.
Також не потрібно забувати, що пов’язані зі залученням дітей у збройних конфліктах, негативні наслідки є довготривалими, адже відбувається фізична і психологічна травматизація, знищення сімейних та соціальних зв’язків, розвиток культури ненависті, зниження якості освіти, що у свою чергу знижує рівень їхнього життя у дорослому віці. Усе це здійснює негативний вплив на майбутні покоління, створює підґрунтя для продовження конфліктів чи навіть їх повторного виникнення у подальшому.
Питання участі неповнолітніх у збройних конфліктах досліджували такі науковці у сфері соціології як: Кочемировська О.О., Клименко О.Ю., у сфері права аналізом цієї теми займалися: Філіпська Н.О., Крестовська Н.М., Васильківська І.П. та інші. Проте дана проблема залишається актуальною та вимагає подальшого дослідження.
Внаслідок військових дій дуже часто дітей гине значно більше, ніж комбатантів. За даними Дитячого Фонду ООН збройні конфлікти лише за останній десяток років забрали життя близько двох мільйонів дітей, скалічили ще близько шести, близько мільйона осиротіли, понад 20 мільйонів дітей стали переселенцями чи біженцями [1].
За даними ООН, випадки залучення дітей до участі в бойових діях зареєстровані у понад двадцяти країнах світу, на території яких відбуваються збройні конфлікти [2, с.14]. В альтернативній доповіді гуманітарної організації «Коаліція за заборону використання дітей-солдатів» зазначається, що близько 300 тисяч осіб, які не досягли 18-річного віку, беруть участь у збройних конфліктах, служать у військових чи напіввійськових формуваннях, як мінімум у 50 країнах світу, на усіх континентах, окрім Антарктиди [3, с. 239].
Щорічна доповідь Генерального секретаря ООН за 2016 рік повідомляє про так званий «чорний список» сторін конфліктів, які вербують дітей у солдати. До цього списку входить більш ніж 60 урядових збройних сил та недержавних збройних угруповань [2, с. 14].
На жаль, такі високі показники залучення неповнолітніх у збройних конфліктах мають цілий ряд причин.
По-перше, діти-комбатанти переживають один із ключових етапів соціалізації в умовах збройного конфлікту. Дитяча психіка гнучка та набагато легше пристосовується до умов війни. Така адаптація призводить до серйозних психологічних проблем, порушень процесів соціалізації, а через формування звички вбивати – людське життя не цінується, накопичується надмірна жорстокість та агресивність. З огляду на це, діти-комбатанти стають ефективними та дисциплінованими виконавцями усіх, без винятку, наказів.
По-друге, діти-комбатанти живуть в умовах війни й нічого іншого, окрім війни вони не знають. Вони вміють лише воювати і, як наслідок, серед наявних практик вирішення конфліктів засвоюють лише одну – силову. Вони не йдуть на компроміси із противником, знищують ворога замість того, щоби брати його у полон.
По-третє, діти-комбатанти є економічно вигідними найманцями, адже будуть задоволені мінімальними коштами, скромному харчуванню, не вимагатимуть збільшення плати [2, с. 17]. Зазвичай, дітей спеціально вербують у комбатанти окремо від дорослих, оскільки використання неповнолітніх приносить значно більше зиску, ніж дорослих бійців.
По-четверте, дітей часто використовують, як солдат через психологічний бар’єр дорослих військовослужбовців, їхнє стійке стереотипне уявлення про те, що діти не можуть завдати шкоди, військові не сприймають їх як джерело небезпеки. Логічною реакцією дорослого солдата під час зустрічі з озброєною дитиною є вилучення зброї та супровід її до представника гуманітарної місії для подальшої морально-психологічної реабілітації. Проте, реальність жорстока й відомі численні випадки, коли військовослужбовці гинули від рук озброєних дітей [3, с. 240].
Варто зазначити, що військові дії відбуваються здебільшого у малорозвинених країнах, населення яких живе за порогом бідності, а неповнолітні не мають повноцінного доступу до освіти та не отримують належного виховання, внаслідок чого легко піддаються впливу дорослих та вербуванню [3, с. 239].
Проблема залучення у збройних конфліктах неповнолітніх піднімалася міжнародною спільнотою ще минулого століття. Так, Додаткові протоколи до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 1949 р., прийняті у 1977 р., містять ряд норм, які стосуються безпосередньо дітей та їх прав на територіях, де проводяться бойові дії.
У ст.70 вищезгаданого документа закріплено, що дітям повинен надаватися пріоритет при розподілі поставок допомоги. Згідно ст.77 проголошується, що діти користуються особливою повагою, їм повинен забезпечуватися захист від будь-яких непристойних посягань, а також сторони, які перебувають у конфлікті, повинні вживати усі можливі заходи для того, щоби діти, які ще не досягли п'ятнадцятирічного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях. Також, ст.78 повністю присвячена порядку евакуації дітей [4].
Сімнадцять статей вищезгаданого Додаткового протоколу так чи інакше стосуються дітей – надають не лише загальний, але й спеціальний захист дітям, які перебувають на територіях, на яких розгортаються військові дії. Попри таку значну увагу до правового статусу дітей, у даному документі навіть не прописано чіткого визначення «дитини». В тексті містяться такі терміни, як «діти», «підлітки», «діти до 12 років», «діти до 15 років», «неповнолітні», однак чіткого визначення поняття «дитина» немає.
Проте, міжнародна спільнота чудово розуміла актуальність та значущість даного питання, тому уже в 1989 році Конвенція ООН про права дитини дає визначення того, кого можна вважати дитиною.
Так, згідно ст.1 згаданого документа, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше [5].
Більш детально прописаний правовий статус дітей під час збройного конфлікту в статті 38. Проте, при детальнішому аналізі стає зрозуміло, що вона містить ряд прогалин [6].
Так, формулювання другого пункту статті 38 Конвенції про права дитини могло б бути жорсткішим. Зокрема, в тексті цього пункту зазначається, що держави-учасниці Конвенції вживають «всі можливі заходи», щоб особи, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях [5]. Більш надійний захист гарантувало б формулювання «всі необхідні заходи», замість «всі можливі заходи».
Подібна ситуація з формулюванням про «безпосередню участь у військових діях». Можна зробити висновок, що випадки опосередкованої участі дітей (наприклад, збір та передача військової інформації, копання траншей, транспортування зброї тощо) стаття не охоплює, а відтак і не забороняє такі форми участі неповнолітніх.
Третій пункт статті 38 Конвенції про права дитини дублює другий пункт статті 77 Протоколу І. У ході дискусій, які розпалилися навколо даної норми, було запропоновано поправки стосовно збільшення мінімального віку осіб, яких дозволено залучати до військової служби, з 15 до 18 років. Проте більшість делегацій виступили проти такої пропозиції і в результаті 15-річний вік був встановлений, як мінімальний вік учасника бойових дій [6].
Таким чином, у статті 38 Конвенції про права дитини бачимо ряд прогалин, які були допущені авторами Конвенції. Саме це, зрештою, і прискорило ратифікацію згаданої Конвенції такою кількістю держав (192!), оскільки їхні делегати також помітили можливості для невиконання прийнятих зобов’язань [6].
Саме тому потреба у вдосконаленні норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту неповнолітніх у збройних конфліктах надалі залишається актуальною.
01 січня 2000 року було прийнято Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Стаття 1 вищезгаданого документу проголошує, що держави-учасниці вживають всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб військовослужбовці їхніх збройних сил, які не досягли 18-річного віку, не брали прямої участі у військових діях. У статті 3 зазначається, що кожна держава-учасниця під час ратифікації даного Протоколу або приєднанні до нього обов’язково повинна подати заяву, у якій вказується, який мінімальний вік, при якому держава допускає добровільний призов до її збройних сил, а також викладаються гарантії, прийняті цією державою для забезпечення ненасильницького характеру такого призову.
Держави, які допускають добровільний призов до їхніх збройних сил осіб, які не досягли 18-річного віку, повинні надавати гарантії, які б забезпечували наступне:
1) призов до національних збройних сил має в дійсності добровільний характер;
2) призов проводився з усвідомленої згоди батьків чи законних опікунів цієї особи згідно норм національного законодавства;
3) призвані до військової служби особи повинні бути повною мірою проінформовані про обов’язки, пов’язані з несенням такої військової служби;
4) призвані особи подають достовірні свідоцтва стосовно свого віку при їх прийнятті на національну військову службу [7].
Факультативний протокол категорично забороняє вербувати або використовувати у військових діях осіб, які не досягли 18-річного віку, збройним групам, відмінним від збройних сил держави.
Варто відмітити також, що стаття 8 Протоколу закріплює обов’язок держав-учасниць звітувати про виконання положень даного документу: «кожна держава-учасниця протягом двох років після набуття чинності цим Протоколом для цієї держави-учасниці подає Комітету з прав дитини доповідь, яка містить повну інформацію про заходи, вжиті нею з метою виконання положень Протоколу, включаючи заходи, вжиті з метою виконання положень щодо участі та призову» [7].
Також, у рамках реалізації положень Рамкового протоколу до Конвенції ООН про права дитини стосовно залучення дітей у збройні конфлікти, що був прийнятий Генеральною асамблеєю ООН у травні 2000 р., в багатьох країнах світу проводяться публічні заходи для популяризації ідеї протидії участі дітей у воєнних конфліктах.
Чимало таких міжнародних організацій, як Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), «Міжнародна амністія», «Terre des homes», Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, активно виступають проти використання дітей як солдат. Метою цих заходів є вживання спільних дій проти практики залучення неповнолітніх як комбатантів або військових найманців, а також підтримка дітей, позбавлених нормального дитинства через збройні конфлікти на їхній Батьківщині [3, с. 240].
Ще одним важливим кроком у вирішенні проблеми залучення дітей у військових діях можна вважати прийняття Паризьких зобов’язань щодо захисту дітей від незаконного вербування або використання збройними силами чи збройними угрупованнями (далі – Паризькі зобов’язання) і Паризьких принципів і керівних вказівок щодо дітей, пов’язаних зі збройними силами або збройними угрупованнями (далі – Паризькі принципи). Обидва документи були схвалені 58 державами 06 лютого 2007 року (серед яких і Україна). Станом на сьогодні учасниками даних документів є понад 100 держав [8].
Держави-учасниці зобов’язалися здійснювати моніторинг та звітувати як на національному, так і на міжнародному рівнях щодо зафіксованих фактів порушення прав дитини в період збройного конфлікту та проводити ефективне розслідування для притягнення до відповідальності тих осіб, які займалися незаконним вербуванням дітей до збройних сил чи збройних формувань.
Забороняється використання задля політичної пропаганди дітей, які були звільненні чи залишили збройні сили. Також, якщо існує загроза вербування до збройних формувань або використання дітей у військових діях, держави повинні забезпечити таким дітям притулок, надати можливість отримати статус біженця й користування усіма правами відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року.
Держави мають докладати всіх можливих зусиль для того, аби покласти кінець незаконному вербуванню та використанню неповнолітніх збройними силами або збройними угрупованнями в усіх регіонах світу. Зокрема, це можна забезпечити шляхом ратифікації та ефективної імплементації усіх відповідних міжнародно-правових актів та інструментів, а також шляхом здійснення активного міжнародного співробітництва [8].
Паризькі принципи ж містять детальніші вказівки стосовно виконання Паризьких зобов’язань. Зокрема, мова йде про положення щодо соціальної реінтеграції дітей, що визначається як кінцева мета процесу звільнення дітей зі збройних сил чи збройних формувань. Такі програми реінтеграції мають включати в себе підтримку неповнолітніх, які залишили збройні сили або збройні формування, шляхом контрольованого роззброєння, демобілізації, взяття у полон, самодемобілізації чи інших процедур.
У Паризьких принципах акцентується увага на тому, що при реінтеграції дітей має застосовуватися общинно-орієнтований підхід, метою якого є зменшення упередження та дискримінації, напруги після повернення дітей до мирних умов життя, а також сприяння рівності при наданні подібної допомоги.
Варто зазначити, що Паризькі принципи передбачають створення всеохоплюючої системи підтримки дітей, які постраждали внаслідок збройних конфліктів, шляхом систематичного фінансового забезпечення таких систем [8].
Ще одним надзвичайно важливим нормативно-правовим актом, який забезпечує захист прав дітей в період збройних конфліктів, слід вважати Римський статут Міжнародного кримінального суду.
Даний документ містить положення стосовно кваліфікації ряду дій щодо дітей, як військових злочинів, а саме: призов та зарахування до військової служби дітей у віці до п’ятнадцяти років (тобто, малолітніх), використанням їх у військових діях у межах як міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктів, умисні напади на лікарні чи школи. Насильницька ж передача дітей до групи, яка буде піддана умисному знищенню, кваліфікується, як геноцид [9].
З метою підтримки дітей в період збройних конфліктів у 2010 році з’явився проєкт «Люценських керівних принципів стосовно захисту шкіл від використання збройними силами та озброєними угрупуваннями». Дані принципи повинні застосовуватися як безпосередньо під час збройного конфлікту, так і в ситуаціях пост-конфлікту, коли наявний ризик відновлення воєнних дій [1]. Подібні ініціативи відображають актуальність захисту дітей в умовах сучасної війни та мають значну роль для міжнародного гуманітарного права. Проте, Люценські принципи залишаються поза увагою фахівців освітньої та військової сфер, що значно ускладнює їх практичне застосування.
Підкреслює актуальність проблеми участі дітей у збройних конфліктах і той факт, що з 1999 року до середини 2010-х Радою безпеки ООН було прийнято аж 17 Резолюцій, які стосуються безпосередньо захисту та реабілітації дітей, яких так чи інакше зачіпає військовий конфлікт [1].
Отже, міжнародна спільнота здійснює активну нормотворчу діяльність у сфері захисту прав дітей в період збройного конфлікту та більш детально прописує уже наявні положення міжнародного гуманітарного права. Таким чином законодавство, яке регулює правовий статус дітей в умовах збройного конфлікту, продовжує розвиватися та вдосконалюватися, беручи до уваги особливості сучасних збройних конфліктів.
Окрім цього, різноманітні міжнародні організації здійснюють активну діяльність стосовно реабілітації дітей, які уже стали жертвами війни, надання їм психологічної допомоги тощо. Низка ініціатив покликана мінімізувати наслідки участі дітей у військових діях як для самих дітей, так і для суспільства в цілому.
Все ж, попри пряму заборону міжнародного гуманітарного права щодо залучення дітей до участі у збройних конфліктах та активну діяльність міжнародних організацій стосовно запобігання таких випадків, дітей у якості комбатантів продовжують використовувати по всьому світі. Нелегальні військові угруповання, повстанські рухи, терористичні організації та екстремістські формування не часто узгоджують свою діяльність з нормами міжнародного законодавства. Окрім того, не усі держави ратифікували основні нормативно-правові акти міжнародного гуманітарного права, досить складною залишається організація та здійснення контролю за виконанням згаданих норм.
Створення ефективних механізмів застосування міжнародно-правових норм було і залишається основною проблемою міжнародного гуманітарного права. Все ж варто відмітити, що формування системи нормативно-правового регулювання й здійснення заходів соціальної роботи з метою правової, психологічної та соціальної реабілітації дітей-комбатантів має надзвичайно велику цінність. Як з точки зору використання уже наявних досягнень, так і в контексті уникнення негативних довгострокових наслідків, адже проблема насправді комплексна й вимагає, відповідно, комплексного вирішення.
Література:
1. Кочемировська О.О. Щодо дотримання Україною міжнародних стандартів захисту прав дітей у збройних конфліктах. Аналітична записка. Національний інститут стратегічних досліджень, Відділ соціальної та демографічної безпеки. Серія «Соціальна політика». 2014. № 11. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/socialna-politika/schodo-dotrimannya-ukrainoyu-mizhnarodnikh-standartiv-zakhistu-prav (дата звернення – 07.09.2021)
2. Клименко О. Залучення дітей до участі в збройних конфліктах: моделі та методи вербування (український досвід). Соціологічні студії. 2019. 2 (15). С. 13-20.
3. Філіпська Н.О., Задніпровська О.Ю. Протидія використанню дітей-солдат у військових конфліктах. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. №3. С.238-241.
4. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I): Протокол ООН від 08.06.1977. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text (дата звернення – 05.09.2021)
5. Конвенція про права дитини: Конвенція ООН від 20.11.1989. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text (дата звернення – 05.09.2021)
6. Конвенція про права дитини та участь неповнолітніх у збройних конфліктах. URL: https://minjust.gov.ua/m/str_33359 (дата звернення – 07.09.2021)
7. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах: Протокол ООН від 01.01.2000. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_795#Text (дата звернення – 08.09.2021)
8. Паризькі зобов’язання та принципи щодо захисту дітей від незаконного використання збройними силами або угрупованнями в контексті збройного конфлікту на сході України. Українська Гельсінська спілка з прав людини. 2017. URL: https://helsinki.org.ua/articles/paryzki-zobov-yazannya-ta-paryzki-pryntsypy-2007-roku-schodo-zahystu-ditej-vid-nezakonnoho-verbuvannya-chy-vykorystannya-zbrojnymy-sylamy-abo-zbrojnymy-uhrupovannyamy-v-konteksti-zbrojnoho-konfliktu/ (дата звернення – 11.09.2021)
9. Римський статут міжнародного кримінального суду: Міжнародний документ від 17.07.1998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text (дата звернення – 05.09.2021)
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
