У підручниках кримінального права України за радянських часів надавалася значна увага засудженню особи, як невід’ємної складової кримінальної відповідальності. Зазначалося, що державне засудження (осуд) є основною ознакою (курсив мій. – Ю.Л.) кримінальної відповідальності, якою вона може і обмежитися. Зокрема підкреслювалось, що сутність кримінальної відповідальності визначається насамперед фактом державного засудження суспільно небезпечної поведінки винної особи та публічному осуді цієї особи спеціальними органами правосуддя – судами. Відповідно до чинного кримінального законодавства, як на той час, відповідальність могла бути реалізованою лише у формі засудження без призначення покарання [1, с.45-46].
Відповідна позиція відтворена і в підручниках пізнішого періоду за чинності кримінального закону 1960 р. Зокрема С.Д. Шапченко стверджував, що кримінальна відповідальність – це кримінально-правовий вид юридичної відповідальності, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин та надання офіційної оцінки поведінки особи як злочинної та її самої як злочинця в обвинувальному вироку суду. На думку автора, кримінальна відповідальність спричиняє несприятливі наслідки для злочинця, які у певному випадку можуть зводитися лише до визначення особи винною у вчиненні злочину і тим самим її осуду з боку держави, але здебільшого поєднується із застосуванням конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченого кримінальним законом. До того ж, кримінальна відповідальність є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, які пов’язані з учиненням злочину, виникають із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, у законну силу. На підставі зазначеного автор формулює поняття кримінальної відповідальності як форми реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов’язаних із вчиненням злочину, як такої, що завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу [2, с. 73-77].
Ця ж позиція відтворюється також у підручнику з кримінального права за редакцією М.І. Бажанова, В.Я. Тація, В.В. Сташиса, виданого відповідно до чинного Кримінального кодексу (далі − КК). Наголошується на тому, що кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами [3, с. 27]. Даному питанню належне значення надається в кримінальному законодавстві Республіки Білорусь. Саме ця концепція знайшла своє відтворення у КК цієї держави. Це єдиний з усіх КК пострадянських республік, що містить визначення кримінальної відповідальності. Так ч. 1 ст. 44 КК передбачає, що “кримінальна відповідальність виражається в засудженні від імені Республіки Білорусь за вироком суду особи, яка вчинила злочин, і застосування на підставі засудження покарання чи інших заходів кримінальної відповідальності відповідно до цього Кодексу” [4, с. 116]. Науковці, які не розділяють цієї концепції, уважають, що має місце підміна понять: настання кримінальної відповідальності як стадії її реалізації та самого поняття кримінальної відповідальності як об’єктивно існуючої реальності [5, с. 30]; якщо визнати, що кримінальна відповідальність є реалізованою з моменту засудження особи, то необхідно визнати і припинення кримінальних правовідносин, які є змістом кримінальної відповідальності, оскільки зміст не може існувати без своєї форми; зміст кримінальної відповідальності не є незмінним, з призначенням покарання (іншої міри кримінально-правового характеру) обсяг прав та обов’язків держави та засудженого суттєво змінюється, отже засудження є не єдиною формою кримінальної відповідальності [6, с. 16-17].
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що у кримінальному законі поняття “кримінальна відповідальність” не розкривається, хоча і вживається досить широко.
Аналізуючи поняття “кримінальна відповідальність” не можна знайти однакове визначення (курсив мій. – Ю.Л.). У теорії кримінального права це поняття науковці трактують по-різному. У загальному вигляді позиції криміналістів щодо сутності кримінальної відповідальності можна представити так: а) як обов’язок особи не вчиняти злочинів; б) як обов’язок особи відповідати згідно із законом за вчинений злочин; в) як реальний процес такої відповідальності.
Література:
1. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. − К : Наукова думка, 1985.
2. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юрид. Вузів і фак. / За ред.. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997.
3. Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України. Підручник. Загальна частина. − К.; Харків, 2001.
4. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – СПб.: Юридический центр Пресс. 2001.
5. Соловій Я.І. Межі кримінальної відповідальності: Дис... канд. Юрид. Наук, НАВСУ, Київ, 2004.
6. Чугуников И.И. Правоотношения и формы их реализации в уголовном праве Украины: Дисс... канд. Юрид. Наук, ОНЮА, Одесса, 2000.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
