Станова монархія з'явилася Європі на етапі розвиненого феодалізму. Не маючи достатнього впливу, монархія була змушена йти на співпрацю з громадськістю, яскравою формою якого стали станові представницькі органи.
Їх існування як органу компромісу порушило колишній авторитарний спосіб управління, обмеживши монархію і, як здається, здійснивши той ідеал «змішаної» монархічної влади, на користь якої висловлювалися мислителі давнини і середньовіччя, тобто поєднання монархічного, олігархічного та демократичних принципів управління.
Ступінь обмежувальних можливостей монархічної влади залежала від конкретно-історичних умов розвитку Франції
Становість підкріплювалася розвитком політичної думки, важливим завоюванням якої став сформульований нею правовий принцип згоди. Він включав визнання необхідності ради монарха зі станами, відповідальності держави перед ними та можливості розірвання політичного контакту, якщо глава держави не виконує своїх зобов'язань [1, с. 19].
Саме XIII століття по праву вважається періодом блискучого розквіту феодальної Франції. Королівський домен починаючи з 1202 року збільшився завдяки приєднанню до нього герцогства Нормандії, що складався з чотирьох десятків головних міст єпархій.
У період правління Людовіка IX було приєднано графство Маконське, але особливо важливими були укладені з ним договори, які покращували відносини між королем Франції, баронами та сусідніми королями [2, с. 210].
Щоправда, королівський домен за часів Людовіка IX значно зменшився завдяки введеному Людовіком VIII звичаєм засновувати значні спадки на користь синів короля. Тка, згідно заповіту він віддав Артуа своєму другому синові, Анжу і Мен віддав третьому, Пуату і Овернь перейшли четвертому синові [2, с 198].
Приєднуючи велике феодальне володіння, король на той час не змінював його адміністративної структури. Він лише заміняв собою колишнього герцога чи графа, переймаючи на себе всі його політичні та правлячі права.
Крім того, у XIII столітті королі ще не мали достатніх можливостей для повної уніфікації країни. Королівська діяльність Людовіка IX Святого (1226-1270рр.), який прославився своєю мудрістю, мала кілька цілей: уніфікувати правління доменом у вузькому розумінні слова (тобто тими володіннями), де король мав всю повноту феодальних прав [1, с. 98].
Соціально-економічний розвиток феодального суспільства та внутрішня еволюція станів не вичерпують причин, що загострилися в кінці XIII століття: внутрішньокласової та міжстанової боротьби у Франції. Істотним джерелом протиріччя, яке посилювало напруженість у країні стало розширення повноважень королівської влади – це завдало відчутних збитків матеріальному благополуччю всіх класів і станів, що змінило рівновагу політичних сил на користь монархії [1, с. 122].
Забезпечивши себе порівняно дієвим і надійним адміністративним апаратом, король намагався здійснити суверенітет не лише в королівському домені, який вже на початку XIV століття охопив три чверті території Франції. Також змінився й характер королівської влади, основа якої почала поступатися місцем публічно-правовій. Королівська влада на той час була оголошена єдиним джерелом закону, що захищав громадський порядок.
Із кінця ХІІІ століття монархія помітно оживила свою законодавчу діяльність. Правителі цього періоду часто повторюють і підкреслюють думку про загальне благо, інтереси країни. Королівська влада залишалася доволі слабкою, король лише заміняв собою колишнього герцога чи графа, переймаючи на себе всі його політичні права. Він навіть не завжди мав право призначати осіб на найважливіші посади в країні, тому що зазвичай урочисто зобов'язувався дотримуватися привілеїв місцевого права даної провінції та не зазіхати на її «вольності», серед яких чи не перше місце займали претензії місцевих феодалів на всі адміністративні функції. По своїй суті структура всіх французьких областей була переважно однотипною. Крім того, у XIII столітті королі ще не мали достатніх можливостей для повної уніфікації країни [2, с. 202].
Наприклад, діяльність Людовіка IX Святого (1226-1270 роки правління), який прославився своїм благочестям і мудрістю, мала кілька цілей: уніфікувати, хоча б до певної міри, управління доменом у вузькому розумінні слова (тобто тими володіннями) , де король мав всю повноту феодальних прав, створити централізацію управління відповідно до території, яка розширилася, ліквідувати не тільки феодальну анархію, а й її причини.
Отже, соціально-економічний розвиток феодального суспільства та внутрішня еволюція станів не вичерпують причин, що загострилися до кінця XIII століття внутрішньокласової та міжстанової боротьби у Франції. Істотним джерелом протиріч, що підвищувало рівень політичної напруги в країні, було посилення королівської влади, яке завдало відчутних збитків матеріальному благополуччю всіх класів і станів, що й змінило рівновагу політичних сил на користь монархії.
Література:
1.Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Київ. Юрінком Iнтер, 2006. 398 с.
2. Хома Н.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Київ. Каравела, 2003. 356 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
