Своє існування адміністративна юстиція розпочала завдяки вченим держав Європи, що вперше розпочали розробку вчення щодо захисту суб’єктивних прав від публічної влади близько ХVIII-ХIX століть, що набула поширення й практичного втілення в країнах Центральної, Західної і Північної Європи, в таких державах, як Австрія, Англія (Велика Британія), Бельгія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Литва, Нідерланди (Голландія), Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, а також німецькі держави, зокрема Баден, Баварія, Вюртемберг, Прусія, Саксонія, Гессен, Саксен-Мейнінген, Саксен-Кобург-Гота, Ліппе, Ангальт та Ольденбург, Брауншвейг, Шварцбург-Сондергаузен, Шварцбург-Рудолштат.
Безперечним фактом є те, що теорію й практичне втілення адміністративної юстиції того часу не можна порівняти з тими формами та змістом, в котрих наразі реалізується спеціалізоване захищення прав фізичних й юридичних осіб від рішень суб’єктів з владними повноваженнями (бездіяльності чи дій), вони мали досить недосконалий характер й вимагали подальшого наукового розвитку.
Втім варто сказати, що завдяки науковим працям вчених Європи, що одними з перших розпочали дослідження та розвиток вчення щодо адміністративної юстиції, було визначено подальший розвиток та формування адміністративної юстиції та національного законодавства щодо неї.
Переходячи поступово до питання історичних етапів формування правової категорії національної адміністративної юстиції, варто зауважити, що власне українського інституту адміністративної юстиції перед утворенням незалежної України в 1991 році не існувало як такого. Це обумовлюється тим, що етнічні землі України до 1990 р. перебували в складі інших держав, наприклад:
– до 1917 р. – володіння Російської й Австро-Угорської імперій;
– після 1917 р. − володіння Радянського Союзу, Австро-Угорської імперії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Румунії.
Формування адміністративної юстиції пройшло кілька стадій, які і пропонується нижче дослідити.
Намагаючись вибороти власні права, вольності й привілеї, національною елітою неминуче створюються умови задля забезпечення прав інших верств населення. Така тенденція мала місце і в Україні в період середини XVII – початку XVIII ст. Взірцем утілення цього суспільно-політичного процесу в законодавчій діяльності гетьманів і є Конституція Пилипа Орлика. Одна із центральних ідей даного документа – це свідчення узурпації влади щодо некомпетентності гетьмана та призводить до безпорядків, законодавчого порушення, вольностей, утисків громадськості.
Подальше формування правової категорії «адміністративна юстиція», можна пов’язати із фактично першим кодифікованим нормативним актом України – «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Як слушно було зауважено І. Гриценком, в порівнянні із існуючими в той час нормативними актами й судовими органами, українським кодексом досить повноцінно було врегульовано існуючі в суспільстві та державі відносини, зокрема ним було визначено послідовність судового звернення, порядок та сутність розв’язання спорів публічного типу, закріплено чітку судову систему, інститут підсудності, описано суддівські повноваження, принципи судочинства, гарантії особистої безпеки, а також зазначено перелік й юридичний статус учасників судочинства.
Наступний етап – близько другої половини XIX ст. – формування судово-адміністративних «присутствій» аби розглядати скарги приватних осіб (підданих) на земські, міські та інші місцеві владні органи. Кожна губернія утворювала близько 10–14 «присутствій», кожне з котрих займалося розглядом скарг та постановляло рішення стосовно власної категорії справ (земські та міські справи, селянські справи, фабричні справи, промисловий податок, військова повинність, тощо).
Як зауважив М. Д. Загряцков, «присутствіям» не були так притаманні ознаки органів адміністративної юстиції, як сенату. Сенат, хоч і не можна назвати судовим органом, проте ним розглядалися справи як у вищій інстанції. В певних сферах адміністративного управління сенат виступав першою та останньою інстанцією з розгляду спорів адміністративного характеру.
Дореволюційну стадію пропонуємо розцінювати в якості передумов для зародження інституту адміністративної юстиції, а не в якості чітко визначеної системи адміністративної юстиції.
Після революції 1905 р. організовується «Особлива нарада по перегляду діючого Учрежденія Правительствующого Сенату», яка на протязі декількох років розглядала пропозиції по реформуванню сенату й утворенню місцевих адміністративних судів. Дана нарада до Лютневої революції 1917 р. вирішила, що сенат стане вищим адміністративним судом, а в межах судових округів вводяться посади адміністративних суддів, а окружні суди зобов’язанні розглядати адміністративні позови.
Столипінською адміністративною реформою 1906-1907 рр. також було передбачено утворення адміністративних судів. Проте реформа не зазнала практичної реалізації, а розглядати спорів адміністративного характеру продовжували губернські «присутствія».
Радянський період можна охарактеризувати кількома стадіями утворення адміністративної юстиції, що було виділено А. К. Гасановою. Так, радянський період поділено на два етапи:
1) з 1917 р. по кінець 1930-х рр.;
2) з 1940 по 1990 р.
Відмітимо, що зважаючи на те, що адміністративні суди так і не було сформовано, то стадія радянського періоду утворення адміністративної юстиції до процедури створення адміністративних судів має побічне відношення.
Процес створення системи адміністративної юстиції безпосередньо в незалежній демократичній Україні почався з моменту прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України і 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України, тобто від утворення незалежної правової демократичної країни, що мала на меті належне всебічне забезпечення прав й свобод кожної особи.
Саме з метою створення належного інструменту захисту фізичної особи від свавілля публічної адміністрації і відбулося створення та удосконалення судів адміністративного типу в Україні.
Розвиток ідеї реального забезпечення громадських прав та свобод, затвердження верховенства закону і обумовило необхідність проведення судової реформи в нашій державі. 28.04.1992 було прийнято Концепцію судово-правової реформи, що здійснила декларування утворення судів адміністративного типу. Згідно зі змістом даного документа в Україні запроваджується адміністративне судочинство, задачею котрого можна визнати утворення окремої судової системи в справах адміністративного виду, яка буде займатися розглядом спорів громадян та владних державних органів. Так, основним покликанням розробки та прийняття КАС України стало завдання з мінімізації складності захисту громадських прав та свобод а межах сфери публічних правовідносин, забезпечення реалізації принципу відповідальності країни перед особами за свою діяльність шляхом надання людині (особі) права оскаржувати рішення (дії й бездіяльність) органів місцевого самоврядування, державних органів, посадовців, службовців, тощо.
Підготовленим й прийнятим КАС України остаточно було виведено відносини адміністративної юстиції за рамки правової регламентації цивільно-процесуального характеру, а також нормативно закріплено сучасну форму здійснення функцій адміністративної юстиції – адміністративне судочинство, задачею котрого є судове вирішення справедливої, неупередженої та своєчасної природи щодо спорів в межах сфери публічно-правових відносин аби ефективно захистити свободи, інтереси та права фізичних осіб, інтереси й права юридичних осіб від порушень, вчинених суб’єктами владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Література:
1. Адміністративні процедури і адміністративне судочинство в Німеччині: Збірник матеріалів/ Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва. – К., 2006. – 180 с.
2. Аналітичні таблиці щодо стану здійснення правосуддя за 2018 рік (Судова влада України) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/analit_tabl_2018
3. Аушева О. В. Захист прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 «Госп. право; госп.-процес. право»/ О. В. Аушева. – Донецьк, 2007. – 18 с.
4. Барабаш Ю. Г. Дискреційні повноваження вищих органів влади : правова природа та умови ефективного застосування / Ю. Г. Барабаш // Університетські наукові записки. – 2007. – № 4 (24). – С. 49-54.
5. Барак Аарон. Судейское усмотрение / Аарон Барак; [пер. с англ.; науч. ред. В. А. Кикоть, Б. А. Страшун]. – Ч. 2 – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 376 с.
6. Бевзенко В. Адміністративна юрисдикція: сутність, критерії та межі/ Володимир Бевзенко // Юридичний вісник України. – 2019. – 2-8 серпня (№ 31). – С. 12-13 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://racurs.ua/b104-administrativna-urisdikciya-sutnist-kriteriyi-ta-meji.html
7. Бевзенко В. Адміністративне право: забута спадщина й невивчені уроки/ В. Бевзенко// Юридичний вісник України. – Київ. – 2019. – №30 (26 липня – 1 серпня). – С. 5
8. Бевзенко В. Історія становлення й розвитку вітчизняного інституту адміністративної юстиції [Електронний ресурс] / В. Бевзенко // Історико-правовий часопис. – 2013. – № 2. – С. 52-58. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipch_2013_2_13
9. Бевзенко В. М. Межі процесуального розсуду адміністративних судів у справах про повернення помилково та/або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету митних платежів// Адміністративне право і процес. – № 4 (10). – 2014. – с. 193-210. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://applaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/4-10-2015/item/download/279_8a676f91a918ebf0cab0147a02033612
10. Бевзенко В. М. Особливості оскарження адміністративних актів державної виконавчої служби/ В. М. Бевзенко// Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2011. – № 2 (4). – С. 5 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://lj.oa.edu.ua/articles/2011/n2/11bvmdvs.pdf
11. Беляневич О. До питання про адміністративний позов [Електронний ресурс]/ О. Беляневич// Вісник академії правових наук України. – 2012. – № 1 (68). – С. 138-147. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vapny_2012_1_16
12. Бичкова С. С. Зустрічний позов як цивільна процесуальна форма захисту інтересів відповідача/ С. С. Бичкова// Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 10. – С. 41-44. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vvsu_2010_10_9
13. Біла Р. В. Правові акти публічної адміністрації: теоретико-правове дослідження/ Р. В. Біла// Право і суспільство: Науковий журнал. – 2019. – №4. – С. 140-145
14. Большая юридическая энциклопедия/ [В. В. Аванесян, С. В. Андреева, Е. В. Белякова и др.]; оформл. А. Мусина. – М.: Изд-во Эксмо, 2007. – 688 с.
15. Бородін І. Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адмін. право і процес; фінанс. право; інформ. право» / Бородін І. Л. – Харків, 2004. – 20 с.
16. Боротьба зі змінами до КАС [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zib.com.ua/ua/print/121308-nova_redakciya_kodeksu_administrativnogo_sudochinstva_postav.html
17. Бризіцький М. Досягнення завдання адміністративного судочинства як критерій пріоритетності реформ / М. Бризцький.// Захист прав людини в адміністративному судочинстві: сучасний стан і перспективи розвитку в Україні: Збірник матеріалів міжнародної науковопрактичної конференції, присвяченої 10-річчю процесуальної діяльності адміністративних судів України (м. Київ, 1 – 2 жовтня 2015 року) / За заг. ред. О.М. Нечитайла. – К.: Ваіте, 2015. – с. 92-103
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
