ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО ЗАХІДНО–УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
15.11.2008 12:28
Автор: Юзьвак Владислав, студент юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Для открытия перечня учасников даной конференции нажмите сюда]
У роки проголошення та розбудови незалежної України до історичного досвіду революції 1917–1920 рр. все більше звертаються історики, політики, представники різних політичних партій і рухів, державні діячі. І це не випадково. Особливу цінність для розбудови сучасної України має історичний досвід розвитку держави і права у ХХ ст. Боротьба за соціальне та національне визволення сприяла духовному піднесенню українського народу. Царська імперія розпалась, а більшовицька не встигла сформуватись, що давало надії на становлення і розвиток української держави і відродження національної культури, невід’ємним елементом якої є правова система.
Сьогодні, з відстані історичної ретроспективи маємо змогу проаналізувати події, що відбувалися в листопадові дні 1918 р., зрозуміти велич всенародного зриву, врахувати допущені тоді помилки для сучасних процесів українського державотворення. Вже вранці 1 листопада 1918 року у Львові з’явилася відозва Української Національної Ради, в якій проголошувалось: “Волею українського народу утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської держави – Українська Держава. Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада....” [5, c. 94]. Того ж дня УНРада звернулася до населення Галичини: ”Український Народе! Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Від нині ти господар своєї землі. …Заки будуть установлені органи державної влади в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і від імені Української Національної Ради виконувати власть... ” [1, c. 99].
У відозві також йшлося про необхідність створення війська для оберігання спокою і порядку в краї. Отже, вже в перших документах нової влади вона намагалася заручитися підтримкою широких народних мас і розуміла, що боротьба лише розпочинається.
5 листопада 1918 року Українська Національна Рада видала програмну Декларацію, в якій зазначалося: ”Український Народе! В створеній Тобою державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над бідними і економічно слабшими. В Українській Державі всі горожани без різниці мови, віри, роду, стану чи пола будуть справді рівні перед законом, а наскрізь демократичний лад, опертий на загальнім рівнім виборчім праві, від громади починаючи і на державі кінчаючи, забезпечить верховний голос у державі демосові, масам робочого народу. Хлібороб і робітник будуть основними керманичами держави. …Робітниче законодавство забезпечить робітникам 8-годинний робочий день, дасть обезпеку на старість і нездібним до праці і взагалі повну охорону праці” [2, c. 36-37]. Як бачимо, Декларація проголошувала народовладдя, національну, соціальну й релігійну рівноправність, визначала шляхи їх досягнення.
9 листопада 1918 року Українська Національна Рада сформувала уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. У його складі було 14 міністерств – Державних секретаріатів: 1. внутрішніх справ; 2. зовнішніх справ; 3. фінансів; 4. військових справ; 5. юстиції; 6. торгівлі і промислу; 7. земельних справ; 8. шляхів; 9. пошти і телеграфу; 10. праці і суспільної опіки; 11. суспільного здоров’я; 12. освіти; 13. віросповідання; 14. публічних робіт. Було створено ще харчовий відділ, прирівняний до Секретаріату. 10 листопада Державний Секретаріат склав присягу на вiрнiсть українському народовi i державi. УНРада визначила йому чiтку лiнiю дальшого нацiонально-державного будiвництва: вжити всiх необхiдних заходiв ,,для з’єднання всiх українських земель в одну державу” [2, c. 37] .
13 листопада 1918 р. УНРада визначила конституційні засади ЗУНР, прийнявши “Тимчасовий основний закон”. У ньому закріплювалися назва держави, її територія та кордони. Проголошувалося верховенство і суверенітет народу, який здійснює їх через свої представницькі органи, що обираються на основі загального рівного прямого виборчого права при таємному голосуванні за пропорційною системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави без будь-яких обмежень, у тому числі незалежно від їх національності, віросповідання або статі. Вищим органом влади мали стати Установчі збори (або Сейм). До їх утворення ця влада буде належати Українській Національній Раді, а виконавча – Державному Секретаріату. Гербом ЗУНР було затверджено золотого лева на блакитному тлі щита, прапором – блакитно-жовтий.
Отже, вища законодавча влада була зосереджена в руках Української Нацiональної Ради, а виконавча – Державного Секретарiату. До речi, на початку 1919 року УНРада налiчувала 150 депутатiв.
Новостворена Українська Держава займала приблизно 70000 кв. км тери-торії з 6 млн. населення, з яких 71% становили українці, 14% поляки, 13% відсотків євреї і 2% інших національностей [3, c. 89-90]. З них 62% вважали себе греко-католиками, 18 – римо-католиками, 11-12% – іудеями, 6 – православними [4, c. 75].
В складних умовах розпочалося вiдродження нацiонально-державного життя. Терміново формувалися в державі й органи охорони громадського порядку. Ще на початку листопада під час виборів місцевих органів влади й управління подекуди населення обирало також так звану “народну міліцію”. Вона повинна була стежити за порядком, охороняти міста та села від мародерів, бандитів, кримінальщини. Оскільки до її складу часто обирали людей некваліфікованих, випадкових або тих, які намагалися ухилитися від військової служби, “народна міліція” далеко не завжди відповідала своєму призначенню. На місцях створювалися окружні й повітові команди жандармерії, міські та сільські. Навесні 1919 р. чисельність жандармерії в ЗУНР була такою: близько 30 офіцерів, 1 тис. жандармів і 4 тис. стажерів. Народних міліціонерів налічувалося близько 3 тис.
Важливою ланкою державного механізму ЗУНР були судово-прокурорські органи. 21 листопада 1918 р. УНРада прийняла закон “Про тимчасову організацію судів і судової влади”. Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували виконувати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом державного секретарства юстиції. Виходячи з цього, всі старі судді, які не скомпрометували себе антинародною антиукраїнською діяльністю і прийняли присягу чесно служити ЗУНР, могли залишатися на своїх місцях.
Продовжуючи реформу судової системи, УНРада 11 лютого 1919 р. видала закон про утворення в повітах трибуналів першої інстанції – для розгляду кримінальних справ (окружні й повітові суди повинні були розглядати цивільні справи). Суддів цих трибуналів призначало секретарство юстиції, затверджувала призначення УНРада або її комітет.
Трибунали діяли у складі одного або трьох суддів. Другою вищою інстанцією у цивільних і кримінальних справах мав бути Вищий суд у Львові, і третьою – Найвищий державний суд. Однак тимчасово (до їх утворення) функції другої та третьої інстанції виконували спеціально створені на цей час сенати – окремий судовий сенат II-ї інстанції й окремий судовий сенат III-ї інстанції. Вони, згідно з розпорядженням Держсекретаріату від 8 березня, були утворені у Станіславі.
Поновили в ЗУНР свою діяльність адвокати, об’єднані у палату адвокатів. Вони присягнули, що дотримуватимуться законів країни і служитимуть в ім’я її блага. Розпорядженням секретарства юстиції від 1 березня 1919 р. була створена нотаріальна служба. Нотаріуси також прийняли присягу на вірність Українській Державі та виконували всі нотаріальні дії від її імені.
Окрім органів цивільної юстиції створювалася й військова юстиція. 16 листопада 1918 р. Державний секретаріат видав розпорядження про організацію системи військових судів. Вона виглядала так: Вищий військовий трибунал; військові обласні суди; військові окружні суди.
На наш погляд, цікавим є такий факт. 10 березня 1919 р. Комітет УНРади оголосив амністію. Звільнялися в’язні, засуджені австрійськими судами за 33 види загальнокримінальних та 12 видів військових злочинів. Уряд i президент ЗУНР у соцiально-економiчнiй галузi провадили більш помiрковану полiтику, нiж дiячi Східної України. Ця полiтика була спрямована на виведення країни з глибокої соцiально-економiчної кризи i передбачала такi заходи:
– встановлення державної монополiї на продаж найважливiших продуктiв (монополiзацiя продажу зерна, тютюнових виробiв, спирту i сiльськогосподарської продукцiї);
– спiвробiтництво з кооперативними i фiнансовими органiзацiями;
– початок вiдбудови залiзничного транспорту, що постраждав внаслiдок воєнних дiй під час Першої свiтової вiйни;
– введення в обiг нацiональної валюти – гривнi i карбованця;
– ухвалення у квiтнi 1919 року закону про аграрну реформу, яким передбачалося лiквiдувати крупне землеволодiння (головним чином – польське) та роздiл землi мiж малоземельними та безземельними селянами.
Однак керiвники ЗУНР не наважилися взяти під контроль нафтодобувнi промисли, оскiльки бiльшiсть родовищ належали іноземцям. Також не вдалося зупинити інфляцію, хоча й був прийнятий закон про впровадження 8 годинного робочого дня. Повнiстю не вдалося реалiзувати робоче законодавство.
Керiвництвом ЗУНР було прийнято закон про громадянство. Запроваджено державнiсть української мови, обов’язковiсть її вживання у державних установах, органiзацiях, громадських iнституцiях, утворення дiєвих органiв законодавчої i виконавчої влади в центрi та на мiсцях шляхом проведения демократичних виборiв. Закон про вибори передбачав загальнi, таємнi, прямi вибори. Закон про нацiональнi меншини гарантував їм 30% мiсць у майбутньому парламентi. Розпочалася перебудова системи освiти. Прийнятий закон про основи освiти передбачав заснування приватних шкiл, надання прав нацiональним меншинам на школи з рiдною мовою викладання. Всього було вiдкрито 30 українських середнiх шкiл, у тому числi 20 гiмназiй, 3 реальнi школи, 7 учительських семiнарiй.
Значним досягненням ЗУНР було утворення нацiональних збройних сил – Української Галицької Армiї (УГА). На початку грудня 1918 р., коли генерал М. Омелянович-авленко очолив УГА, вона нараховувала близько 30 тисяч старшин i воякiв (без надднiпрянських частин), а в квiтнi 1919 року чисельнiсть УГА складала 52 тисячi воякiв i 1412 старшин. Особливо відчутним був брак командних кадрiв вищої ланки, зокрема старшин Генерального штабу.
Широкi полiтичнi, нацiональнi, релiгiйнi свободи свiдчили про демократичний характер нової влади, й прагнення творити не просто суверенну нацiональну республiку, а й громадянське суспiльство. Важливо пiдкреслити, що цi демократичнi принципи ЗУНР проголошувала не в мирнiй спокiйнiй обстановцi, а в час воєнного лихолiття. Адже вже з перших днiв молода республiка змушена була вести важку, кровопролитну боротьбу з польськими окупантами, якi дотримуючись шовiнiстичного гасла: “Польща – вiд моря до моря”. Польська сторона не визнавала права українського народу на створення своєї нацiональної держави i яким у їх загарбницькiй вiйнi з українцями 1918 — 1919 рр. допомагала морально, матерiально й вiйськово Антанта, особливо Францiя i США.
Отже, з самого початку ЗУНР опинилася у надзвичайно складних внутрiшнiх, вiйськово-полiтичних i мiжнародних умовах, якi врештi стали вирiшальними в її подальшiй долi. Однак навiть у таких складних обставинах ЗУНР за короткий час свого iснування була справдi народною, демократичною державою, полiтичний устрiй якої засвідчив модель тогочасної європейської правової держави. ЗУНР стала прикладом можливого українського державного правопорядку ,що ґрунтувався на гуманiзмi i поступовому утвердженнi демократичних засад у суспiльствi. Громадянськiй толерантностi i шляху до згоди сприяло те, що восени 1918 р. всi основнi полiтичнi сили, передовсiм нацiонал-демократи i радикали, зумiли об’єднатися в уряд нацiональної коалiцiї. Незважаючи на вiйну, західноукраїнському урядовi вдалося налагодити адмiнiстрацiю краю, уникнути загрози поширення голоду й епiдемiй, забезпечити функцiонування шкiл, пошти, телеграфу й залiзницi.
Доказом зрiлостi української лади був той факт, що за весь перiод польсько-української вiйни на територiї ЗУНР не було жодного випадку виступiв проти цивiльного польського населення та антиєврейських погромiв. Галичани зумiли забезпечити на своїй територiї стабiльнiсть i порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення адмiнiстративного апарату, боєздатної армiї стало досягненням, яке змогли повторити лише незначна кількість нових чи відновлених східноєвропейських держав.
Література:
1. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 2. Лютий 1917 р. – 1996р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д.Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцький; За ред.. В.Д. Гончаренка. – К.: ІнЮре, 1997. – 800 с.
2. Полянський О. Західна Україна у двох революціях. – Тернопіль : “Джура”, 1998. – 51 с.
3. Ярославин С. Визвольна боротьба на Західно-Українських Землях у 1918-23 роках. – Філадельфія, 1956. – 211 с.
4. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – 193 с.
5. Конституцій акти України 1917–1920. Невідомі Конституції України. – К., 1992. – 150 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
