Буремне ХХ століття стало переломним для людства: технічний прогрес, зростання темпу життя, революції, дві світових війни та зміни людської сводомості, що відбились у створенні та розвитку мистецтва. Творче об’єднання «Синій Вершник» або Der Blaue Reiter, що було засновано в Мюнхені, (Німеччина) кинуло відповідь традиційним формам та методам мистецтва. Їх місія стала глибшою, ніж просто зображення навколишнього світу на полотні –вони досліджували взаємозв’язки між мистецтвом, музикою, кольором та спіритуалізмом. Незважаючи на те, що група проіснувала недовго, її мистецтво та ідеї сприяли розвитку світового експресіонізму.
Заснування угрупування відбулось у 1911 році. Серед найвідоміших імен групи були Василь Кандинський та Франц Марк, що стали ядром формування загального сприйняття творчого обєднання. Серед інших митців – Олексій фон Явленський, Габріель Мюнтер, Маріанна фон Верефкін, Август Маке та Пауль Клее. Вони сформували групу, відкидаючи іншу німецьку мистецьку течію – Нову асоціацію художників Мюнхена [2, 25]. Учасники Синього Вершника прагнули створити нову хвилю сучасного мистецтва, яка стала б незалежною від традиційного та конформістського мистецтва їх попередників. Їх метою стало створення мистецтва, яке виражало б емоції, а не зображувало схематичні сцени. Хоча кожен окремий художник по-різному підходив до предмету та техніки, усі вони розділяли ідеї створення мистецтва як зв’язку з духовним через призму кольору.
Картина «Синій Вершник» Василя Кандинського стала не тільки основою для назви групи – вона мала глибокий символізм. Вершник символізував перехід від фізичного світу до духовного. Витоки цієї ідеї сягають середньовічних воїнів і лицарів, таких як Святий Георгій. Історія про святого Георгія, що вбив дракона, відіграє велику роль у ранніх творах Кандинського [1, 59]. Для них це означало смерть старого і народження початку. Вершник є носієм божественного пробудження і відродження мистецтва.
Знаковою подією для групи стало видання альманаху «Blaue Reiter». Група опублікувала лише одну частину книги, оскільки Перша світова війна перервала їх плани. Альманах містив не лише картини групи та інших художників, таких як Пабло Пікассо, Вінсента Ван Гога та Анрі Матісса – у видання було включено есеї та ноти Арнольда Шенберга та Олександра Скрябіна [2, 71].
Різноманітність видання вражала: у нього увійшли зображення середньовічних, ренесансних, народних та неєвропейських творів мистецтва (африканські статуї, азіатські малюнки тушшю, народне мистецтво та баварські картини зі скла). Проста абстракція форм і предметів спонукала членів групи створювати образи, які все більше відхилялися від світу природи. Важливо сказати, що збірник не просто демонстрував нове мистецтво, а й показав, що вся творчість може існувати одночасно в одному просторі [2, 73].
Колір відіграв одну із найголовніших ролей у творчості Синього Вершника. Колір розсунув межі експресіонізму, оскільки художники використовували його, щоб показати найпотаємніші духовні почуття, які вони відчували під час малювання. Використання кольорів стало більш вільним і менш підвладним тьмяності реальності. Це розсувало зовнішні межі того, що вважалося придатним для традиційного живопису. Також, колір мав важливе значення для Кандинського, який використовував його в поєднанні з вираженням емоцій за допомогою звуку.
Початок Першої світової війни був фактично кінцем групи. Війна охопила Європу та членів творчого об’єднання. Російських учасників групи, включаючи Василя Кандинського, Олексія фон Явленського та Маріанну фон Верефкін, повернули до Росії через їх національність. Франца Марка та Августа Маке призвали на війну, де, на жаль, обидва були вбиті.
Пізніше Явленський переїхав до Швейцарії і в 1924 році створив групу Die Blaue Vier (Синя четвірка), до якої увійшли Пауль Клее, Ліонель Файнінгер і Василь Кандинський [3, 95].
Під час Другої світової війни сучасне мистецтво стало мішенню нацистського режиму в 1930-40-х роках, де воно вважалося дегенеративним і визнано образою режиму. У цей час Габріель Мюнтер продовжувала створювати сучасне мистецтво, незважаючи на те, що вона зіткнулась із негативною реакцією та обмеженнями. У той час як нацисти намагалися конфіскувати твори мистецтва, вона сховала свої картини, картини Кандинського та інших членів Синього Вершника у своєму будинку в Мурнау. Під час нацистського режиму, картини Явленського, Клее та інших членів групи були вилучені й розміщені на виставці «Дегенеративне мистецтво» у 1937 році [1, 185].
Отже, творче угрупування «Синій Вершник», що існувало у 1911-1914 рр. зробили великий внесок у мистецтво не лише своїми картинами. Їх сприйняття творчої дійсності було новаторським підходом до сприйняття навколишнього світу. Більшість митців та народні майстрів, чиє мистецтво в той час називали б «примітивним», надихали їх. Вони намагались показати, що у творчості є місце для всіх видів мистецтва і вони впливають один на одного.
Література
1. Альтхаус К., Хоберг А., Автономова Н. Кандинский и «Синий всадник» / К. Альтхаус, А. Хоберг, Н. Автономова. – М.: Министерство культуры Российской Федерации, Издательство Государственного музея изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, СканРус, 2013. – 160 с.
2. Синий всадник / Под редакцией В. Кандинского и Ф. Марка.
Перевод, комментарии и статьи З. С. Пышновской. – М.: Изобраз. искусство, 1996. – 192 с.
3. Hollmann Eckhard The Blue Rider / Eckhard Hollmann. – London: Prestel, 2011. – 192 p.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
