ОРГАНИ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОГО ПРАВОПОРЯДКУ, СУД І СУДОЧИНСТВО В ПЕРІОД ЗУНР
27.11.2008 08:26
Author: Панчук Анатолій, студент юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[For opening the list of partisipants this conference press here]
На початку XX ст. Україна відновила національний процес державного будівництва. Незважаючи на загрозу з боку радянської Росії, Австро-Угорської монархії та військ Денікіна, український народ утворює власну державу та формує органи законодавчої, виконавчої та судової влади, політичну, економічну і правову системи, національну армію. Особливої форми набуло становлення Західноукраїнської Народної Республіки (далі ЗУНР) та її юридичне закріплення, яке було обумовлене об'єднанням західних земель України. Хоча цей процес не мав успішного завершення, головні ідеї та діяльність проводу ЗУНР, їх організаційна та законодавча діяльність заслуговують уваги [6, с. 1].
Розвиток української державності, в сучасний період може бути більш ефективним при врахуванні власної практики державотворення, розвитку та становлення правоохоронних органів, суду і судочинства Західноукраїнської Народної Республіки, як важливого етапу державного будівництва України. Створити державу - це певним чином впорядкувати організацію державного механізму, забезпечити функціонування державних органів, в тому числі і правоохоронних. Адже, правоохоронні органи слугують надійним гарантом державного суверенітету, встановлення і захист якого є основним завданням кожної держави. Відновлення Української держави на західних землях має багато повчальних уроків для розвитку новітньої держави. Найбільш цінним є досвід формування органів правопорядку, жандармерії, народної міліції, суду, прокуратури, в тому числі збройних сил, враховуючи те, що Україна перебувала в стані війни.
З огляду на значимість проблем становлення та розвитку правоохоронних органів суду і судочинства в сучасній Україні, метою цієї статті стало пізнання організаційно-правових засад становлення органів суспільного порядку та судової системи ЗУНР у зазначений період, юридичне закріплення їхньої діяльності, правовий статус, і типологія цих органів.
Вказана проблематика знайшла наукову розробку у працях таких вітчизняних вчених: Б.Й Тищика, О.А. Вівчаренка, М.М. Кобилецького М.В Кравчука, В.С. Кульчицького, М.В. Кугутяка, М.Р. Литвина, П.П. Музиченка та ін.
Створення 1 листопада 1918 р. Української держави відбулося шляхом мирного, безкровного захоплення українськими частинами стратегічно важливих об'єктів міста Львова та підняттям на ратуші жовто-блакитного прапора. Зранку того ж дня Д. Вітовський доповів Українській Національній Раді, що ключові центри міста перебувають в руках українців. Протягом 2 тижнів Українська влада була встановлена і в усій Східній Галичині. Юридичним оформленням створення ЗУНР стало прийняття Тимчасового Основного Закону “Про державну самостійність Українських земель бувшої Австро-Угорської монархії” від 13 листопада 1918 р. [3, с. 96]. З прийняттям вказаного вище Основного Закону було юридично закріплено державні атрибути ЗУНР, а УН Рада перебрала на себе функції парламенту держави [5, с. 159]. Значимість цієї славетної події важко переоцінити. Вперше з часів Галицько-Волинського князівства титульне населення західноукраїнських земель знову стало господарем на своїй землі, вільним вершителем своєї долі.
Після проголошення у 1918 р., на західних землях України незалежної власної держави український національний провід відразу приступив до розбудови державного апарату, у складі якого формувалися органи охорони правопорядку. Оскільки у перші дні існування ЗУНР виникла потреба у її військовому захисті, тому УН Рада і Генеральна команда 5 листопада б.р. звернулись до українського народу з закликом: - “До зброї”, яким була обґрунтована необхідність створення власної Національної Армії, й оголошено призов до війська, хоч це здійснено у формі прохання. В умовах війни армія ЗУНР стала основним засобом забезпечення незалежності та суверенітету держави [4, с.179].
У цей період основним завданням влади було законодавче регулювання діяльності державних органів. Починаючи з листопада 1918 року ЗУНР схвалила ряд законодавчих актів “Про організацію війська” (13 листопада 1918 р.), “Тимчасову адміністрацію” (16 листопада 1918 р.), “Тимчасову організацію судівництва” (21 листопада 1918 р.), “Про державну прокуратуру” (18 грудня 1918 р.) та ін. [1, с. 31].
Одним з напрямків будівництва органів правопорядку було реформування жандармерії. В процесі зламу старого державного апарату у багатьох повітах і населених пунктах була ліквідована австрійська жандармерія. Замість неї місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. УН Рада прийняла рішення про утворення “Корпусу української державної жандармерії”, яка була прикріплена до війська. Очолив Команду української державної жандармерії Головний командант Л. Індишевський. На місцях передбачалося створити окружні і повітові команди та сільські й міські станиці жандармерії. Організацію жандармерії було покладено на окружних військових комендантів і повітових комісарів. Пізніше жандармерія була відокремлена від військових структур, хоч офіцерські звання жандармам надавали військові інституції у наказах ДВСС про присвоєння офіцерських звань старшинам армії. Для комплектування органів суспільного правопорядку особовим складом запрошували добровольців з населення, з наданням переваги зарахуванню на службу особам з числа військовослужбовців. До складу корпусу Української державної жандармерії також входили колишні українські жандарми, які не були скомпрометовані в період австрійської держави. З метою вишколу військовиків, у Станіславові, при Команді державної жандармерії була організована спеціальна жандармська школа, до навчання у якій запрошувались національно-свідомі особи, що перебували у війську і зголосилися на службу в жандармерії [7, с. 38-39].
Сплановані вищою державною владою ЗУНР організаційно-правові заходи забезпечували Українській державній жандармерії (важливому правоохоронному органу) умови для ефективної діяльності в інтересах держави, чисельність якої у той час становила більше п’яти тисяч (6 булавних старшин, 25 сотників і хорунжих, 1000 жандармів та 4000 жандармів новобранців).
Крім того, народна міліція, утворена населенням певної території – як орган самооборони даної громади, орган охорони порядку, продовжувала діяти на благо та розвиток суспільства і нараховувала біля 3 тисяч “народних міліціонерів” [7, с. 40].
Також важливим елементом механізму держави були судово-прокурорські органи ЗУНР. Оскільки вони складали один з різновидів державної влади і відігравали велику роль у правозахисній системі держави. На початках судівництво ЗУНР здійснювали суди, що знаходилися до листопада на території “Австрійського вищого суду крайового у Львові” і від її імені розглядали “спорові, не спорові і карні” справи. [2, с. 37]. Тому в першу чергу була потреба зміни старих законів, на яких базувалась охорона Австро-Угорської держави та вироблення нової структури судів. Судову владу ЗУНР очолив Державний Секретар судівництва та її перший секретар О. Бурачинський, який розгорнув активну діяльність з перебудови судівництва [7, с. 40].
Правове регулювання діяльності судово-прокурорських органів здійснювалося відповідно до Закону “Про тимчасову організацію судів і судової влади” від 21 листопада 1918 року. Система судових органів ЗУНР включала: повітові, окружні суди та вищий суд. Суд присяжних тимчасово припиняв діяльність у зв’язку з воєнним станом. У цьому ж плані ДСВС 30 листопада 1918 р. видав розпорядження “Часове підчинення цивільних осіб під військове судівництво”. Крім того, основною вимогою законодавства було те, що судочинство мало вестись виключно українською мовою[2, с. 38].
У зв’язку з проблемою відсутності власних законів, кодифікації нормативно-правових актів які сприяли б веденню судочинства, УН Рада Постановою від 16 листопада 1918 р. залишила чинним попереднє австрійське законодавство, з дотриманням умови, що воно не суперечитиме інтересам держави. У цей час судочинство над цивільними особами здійснювали військові суди. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ, згідно закону УН Ради від 15 лютого 1919р., був Вищий суд у Львові, і найвищою інстанцією був – Найвищий державний суд ЗУНР. Відповідно до постанови Державного секретаріату судочинства від 20 лютого 1919 року всі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю, склавши кваліфікаційні іспити та присягу (обітницю), що спонукало їх неухильно і точно виконувати всі закони республіки, могли залишитися у штаті судів. До присяги також були приведені й інші урядовці та технічний персонал судових органів [7, с. 42-43].
Функції звинувачення у судочинстві виконувала державна прокуратура. У вітчизняній науці вироблено періодизацію становлення та розвитку прокуратури в Україні. Так Б. Ференц зазначає, що прокуратура в Україні у своєму ствердженні пройшла три історичних періоди: дорадянський, радянський та пострадянський який триває сьогодні, оскільки прокуратура продовжує діяти та удосконалюватися [8, с. 13].
Діяльність прокуратури ЗУНР регламентувалась Постановою Державного секретаріату судочинства від 18 грудня 1918 року, яка структурно складалася з окружних, повітових та вищої прокуратур республіки. Старші прокурори, перші прокурори, їх заступники, так як і судді, повинні були скласти кваліфікаційні екзамени і прийняти присягу на вірність ЗУНР. А в разі не виконання цих умов відсторонювались від виконання обов’язків та звільнялися з посади.
Окрім органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурорських, була утворена військова юстиція. До складу військових судів входили: найвищий військовий трибунал; військові обласні суди, які діяли на території 3-х областей; військові окружні суди, головами яких були окружні коменданти. Утворено також інститут військової прокуратури, яку очолював генеральний військовий прокурор. В областях були військові прокурори, а в округах функції судових прокурорів виконували судові офіцери.
Отже, як стверджують В. Комар і С. Сворак, організація і налагодження судової справи в ЗУНР проводились в інтересах більшості громадян і передбачала забезпечити спокій і нормальні умови життя та праці в краю [2, с. 37]. Проте, важке внутрішнє і зовнішнє становище не дало змоги повністю реалізувати ці плани.
Таким чином, ЗУНР мала чітко побудовану структуру державного апарату, в тому числі органів правопорядку. Всі органи функціонували на підставі нормативно-правових актів, чинних ще з часів австрійського правління, та прийнятих національних законів. Розвій боротьби за власну державу свідчить про те, що успіх державотворення у зазначений період міг бути досягнутий тільки за умови єдності, згуртованості народу та його солідарності. Поряд з уроками поразки ця доба (1917-1921 рр.) для українського народу стала етапом і певних досягнень. Зросла національна самосвідомість, при цьому значна частина українського народу впевнилась у власних силах. Хоча за ці роки і не стався переможний тріумф української державності, однак незаперечним є те, що розбудова ЗУНР була суттєвим кроком до відновлення Української суверенної держави.
Джерела:
1.Вівчаренко О.А. Правоохоронні органи Західноукраїнської Народної Республіки / О.А. Вівчаренко // Матеріли міжнародної наукової конференції присвяченої 75-річчю Західноукраїнської Народної Республіки. - С. 31-33.
2.Комар В. Сворак С. Судова справа в ЗУНР / В. Комар С. Сворак // Матеріли міжнародної наукової конференції присвяченої 75-річчю Західноукраїнської Народної Республіки. - С. 37-38.
3.Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. -К., 1992. – 270 с.
4.Кравчук М.В. Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914-1993 рр.(Орг., структура, штати ): Іст.- правове дослідження / М.В. Кравчук - Івано-Франківськ: Вид. “Плай”, Коломия: Видавничо-поліграфічне видавництво “Вік”, 1997.- 292с.
5.Мищак І. До історії законотворчості Західноукраїнської Народної Республіки / І. Мищак // Право України. - 2008.- №10.- С. 156-163.
6.Ситник О., Кузишин М. Досвід державного будівництва ЗУНР як вияв прагнення до соборності українських земель / О. Ситник, М. Кузишин // http://www.iai.donetsk.ua.
7.Тищик Б. Й. Вівчаренко О А. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918-1923 рр. / Б. Й. Тищик, О А. Вівчаренко. - Коломия, 1993.- 120 с.
8.Ференц Б. В. Історія прокуратури України / Б. В. Ференц // Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. - Збірник наукових праць - 1998. - С.288.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
