Чинна Конституція Республіки Польща в ст. 2 передбачає, що Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка втілює принципи соціальної справедливості. Змістовне наповнення проголошених на конституційному рівні принципів соціальної справедливості відбувається як в процесі правотворчості та правореалізації, так і в діяльності Конституційного Трибуналу Польщі (далі - КТ). Варто зазначити, що безпосередньо в актах суду конституційної юрисдикції використовується поняття «принцип соціальної справедливості».
Одне з перших рішень щодо тлумачення принципу соціальної справедливості, було прийнято КТ ще у 1988 році і стосувалось чинної на той момент (хоча й зновелізованої) Конституції Польської Народної Республіки 1952 р., в якій визнавалась загальна формула «від кожного за його здібностями, кожному за його потребами». В цьому рішенні КТ зазначив, що однією з найдавніших соціальних ідей в історії є ідея соціальної рівності. У будь-який період історичного розвитку вона, як правило, розглядається в поєднанні з ідеєю соціальної справедливості, або ж і поєднується з нею. У свою чергу, концепція соціальної справедливості залежить від системи норм і цінностей, що існують у даному суспільстві, і, таким чином, обумовлена як історично, так і класово. Поняття справедливості, як головне, по суті, використовується для оцінки правомірності соціальної диференціації. Якщо існують несправедливі відмінності в розподілі благ і в розподілі пов'язаних з цим людей, то ці відмінності розглядаються як нерівність. Підкреслюючи, що існує багато значень поняття «справедливість», КТ брав за основу розподільну (дистрибутивну) справедливість. Її передумовою є ідея рівного ставлення до всіх людей у межах певного класу (категорії). Бути справедливим означає ставитися до рівних осіб під певним кутом зору [1].
Надалі, дотримуючись зазначеної концепції [2], КТ тлумачить соціальну справедливість в поєднанні з поняттям рівності, припускаючи, що якщо в розподілі благ і пов’язаному з ним розподілі людей існують несправедливі відмінності, то ці відмінності вважаються нерівністю. Справедливість є протилежністю до свавілля, оскільки вона вимагає, щоб диференціація окремих людей відповідним чином співвідносилася з відмінностями їхній ситуацій [3].
В одному з рішень, розглядаючи питання мінімальної заробітної плати, КТ зазначив, що незалежно від ринкової вартості, праця має бути справедливо оплачуваною в тому сенсі, що оплати має бути достатньо для задоволення певних життєвих потреб особи (мінімальний стандарт гідного життя). Це положення є конкретизацією загального принципу соціальної справедливості [4].
КТ неодноразово підкреслював, що зміст принципу соціальної справедливості складається з ряду складових. До елементів, що становлять соціальну справедливість, належать: створення умов для здорового та стабільного економічного розвитку, збалансованість бюджету, право громадян та їх обраних представників визначати напрями та пріоритети соціально-економічної політики через демократичні процедури [5].
Водночас, у своїй практиці КТ неодноразово трактував принцип соціальної справедливості як «суперечність» або «протилежність свавіллю». Крім того, КТ поєднав принцип соціальної справедливості із забороною свавільного правового регулювання, наголошуючи, що цей аспект принципу соціальної справедливості пов’язаний із забороною свавільного поводження з особами як з боку держави, так і з боку законодавця [6].
Пізніше у рішеннях КТ також визнавав, що зміст принципу соціальної справедливості є більш загальним і безумовно багатшим, ніж принцип рівності. З одного боку, принцип соціальної справедливості встановлює формальні зобов’язання, передбачаючи однакове ставлення до рівних суб’єктів і забороняючи однакове ставлення до нерівних суб’єктів, з іншого боку – встановлює матеріальні зобов’язання, які зводяться до обов’язку впроваджувати та захищати низку конституційних цінностей, включаючи соціальну солідарність або соціальну безпеку. З точки зору формального зобов’язання, тобто однакового ставлення до рівних, принцип соціальної справедливості збігається з принципом рівності, який є його втіленням. У разі твердження про невідповідність правового акта основному закону, пов’язаного з невиправданим розмежуванням правового становища подібних суб’єктів, як питання конституційного контролю має розглядатись саме принцип рівності (або інші конституційні положення, що є його продовженням), а не принцип соціальної справедливості, який – через правило lex specialis derogat legi generali – тоді не є відповідним критерієм для оцінки конституційності оскаржуваного правового акту. Стосовно ж зобов’язань матеріального характеру, тобто зобов’язання втілювати та захищати різноманітні конституційні цінності, Трибунал підкреслює, що принцип соціальної справедливості не залежить від принципу рівності в тому значенні, що порушення одного з них не порушує іншого, хоча не можна виключити, що конкретні правові норми порушуватимуть одночасно обидва принципи [7].
Таким чином, розглянувши рішення Конституційного Трибуналу Польщі, прийняті ним в різні роки (на основі новелізованої Конституції ПНР 1952 р.; до та після прийняття Конституції Республіки Польща 1997 р.; до та після вступу Польщі у Європейський Союз у 2004 р.), можемо відзначити, що підвалини розуміння принципу соціальної справедливості, закладені ще у 80-х рр. ХХ ст., знайшли свій розвиток та наповнення в подальшій практиці КТ. Принцип соціальної справедливості розглядався КТ комплексно у взаємозв’язку з іншими принципами (принципом демократичної правової держави, принципом рівності тощо) та наповнювався відповідним змістом, складовими елементами, в тому числі залежно від конкретного виду правовідносин. Більш розлога характеристика принципу соціальної справедливості, як конституційного принципу в Республіці Польща може бути предметом подальших досліджень.
Література:
1. Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 9 marca 1988 r. U 7/87 URL: https://ipo.trybunal.gov.pl/ipo/Sprawa?cid=1&dokument=5353&sprawa=3010
2. Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 22 grudnia 1997 r. K 2/97 URL: https://ipo.trybunal.gov.pl/ipo/Sprawa?cid=1&dokument=454&sprawa=3098
3. Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 22 sierpnia 1990 r. w sprawie zaopatrzenia emerytalnego pracowników i ich rodzin K 7/90 URL: https://ipo.trybunal.gov.pl/ipo/Sprawa?cid=1&dokument=748&sprawa=3213
4. Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 10 stycznia 2005 r. Minimalne wynagrodzenie za pracę K 31/03 URL: https://ipo.trybunal.gov.pl/ipo/Sprawa?cid=2&dokument=473&sprawa=3558
5. Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 16 listopada 2010 r. Uprawnienie do ulgowych przejazdów środkami publicznego transportu zbiorowego dla nauczycieli przedszkolnych K 2/10 URL: https://ipo.trybunal.gov.pl/ipo/Sprawa?cid=2&dokument=5927&sprawa=5521
6. Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 8 kwietnia 2014 r. Wznowienie wypłat emerytury K 21/13 URL: https://ipo.trybunal.gov.pl/ipo/Sprawa?cid=2&dokument=10679&sprawa=11714
7. Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 10 czerwca 2020 r. K 11/18 Wznowienie postępowania, stwierdzenia nieważności i uchylenia lub zmiany decyzji o przejęciu przez Skarb Państwa nieruchomości, na których właściciele nie gospodarowali osobiście lub przy pomocy członków rodziny pozostających we wspólnocie URL: https://ipo.trybunal.gov.pl/ipo/Sprawa?cid=2&dokument=19359&sprawa=21032
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
