У 1991 р. почалася робота над проектом нового закону про адвокатуру. Але через низку причин, і перш за все - відсутність у державних чиновників і адвокатського співтовариства єдиного погляду на проблему ролі і місця адвокатури в демократичному суспільстві, ця робота була закінчена лише 19 грудня 1992 р. підписанням Президентом України закону «Про адвокатуру»[1]. Тим самим була закрита остання сторінка діяльності адвокатури в Україні, побудованій на організаційних засадах, закладених в період радянської влади.
20-22 вересня 1990 р. у м. Києві відбувся Установчий з’їзд адвокатів, на якому була утворена Спілка адвокатів України – незалежна, самоврядна організація, метою якої стало об’єднання зусиль адвокатів республіки для формування демократичної правової держави; підвищення рівня юридичної допомоги, ролі й авторитету адвокатури в суспільстві й державі; сприяння законодавчому закріпленню індивідуальної, приватної адвокатської діяльності; досягнення адвокатурою повної самостійності та самоврядування; захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів, їхніх честі та гідності; поширення історичних традицій української адвокатури; розвиток і поглиблення міжнародних зв’язків адвокатів.
До складу обраного Установчим з’їздом правління САУ увійшли представники 22 колегій адвокатів, а згодом всі області України, АР Крим, міста Київ та Севастополь утворили відділення САУ.
Окрім Конституції України, діяльність адвокатського самоврядування в Україні у сучасний період регулюється, зокрема, такими національними нормативно-правовими актами : 1. Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». 2. Законом України «Про безоплатну правову допомогу» 2011 р. 3. Правилами адвокатської етики 2017 р. 4. Положенням про раду адвокатів України 2012 р. 5. Положенням про вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури 2012 р. 6. Положенням про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування 2013 р. 7. Порядком підвищення кваліфікації адвокатів України 2013 р. 8. Положенням про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів 2012 р. 9. Положенням про помічника адвоката 2013 р. 10. Порядком допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядок складення кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні 2013 р. 11. Програмою складання адвокатського іспиту 2013 року. 12. Положенням про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю 2013 р. 13. Програмою проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю 2013 р. 14. Нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність регіональних та загальнонаціональних органів адвокатського самоврядування. 15. Стратегією розвитку НААУ до 2020 р. [2]. 16. Стратегією НААУ на 2021-2025 роки [3], та іншими.
Що ж до міжнародних стандартів, які регулюють діяльність органів адвокатського самоврядування в Україні, то можна віднести Хартію основоположних принципів діяльності європейських адвокатів та Кодекс поведінки європейських адвокатів, які хоча і не діють в Україні, але використовуються КДКА як джерело права під час прийняття рішень з дисциплінарних справ.
Слід зазначити, що прийняття нового Закону «Про адвокатуру» у тому вигляді, в якому він є на сьогодні, тобто із недостатністю забезпечення та гарантування професійних прав адвоката, що входило би в обов’язки органів адвокатського самоврядування, викликало жваву дискусію серед адвокатів та інших осіб, які на професійній основі надають послуги у сфері права та юридичної допомоги, щодо практичної доцільності набуття статусу адвоката для того, аби такі послуги надавати.
Очевидним позитивним наслідком Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 р. №5076-VІ, є передусім, утворення єдиної адвокатської спільноти замість розрізнених адвокатських організацій. Проте декілька років дії Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяють виявити певні недоліки теоретичного та практичного характеру, пов’язані із реалізацією завдань адвокатського самоврядування, функціонуванням системи органів адвокатського самоврядування, здійсненням ними повноважень. Концентрація правових можливостей спостерігається у національних органах адвокатського самоврядування, адже до їх компетенції віднесено вирішення питань, які б ефективніше вирішувалися на місцевому рівні. Делегування повноважень на нижчий рівень може стати шляхом удосконалення системи органів адвокатського самоврядування, сприятиме оптимальному співвідношенню централізації та децентралізації управління в адвокатурі [4, с. 175].
Література:
1. «Про адвокатуру» : Закон України від 19.12.1992 р. № 2887-XII / Верховна Рада України офіц. веб-портал. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2887-12#Text.- Заголовок з екрана. Закон втратив чинність.
2. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки : Указ Президента України від 20.05.2015 р. № 276/2015 / Верховна Рада України : офіц. веб-портал. URL: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/276/2015.
3. Стратегія НААУ на 2021 - 2025 роки[Електронний ресурс] : Затверджено рішенням Ради адвокатів України від 02 липня 2021 року № 38 / Верховна Рада України офіц. веб-портал. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/vr038871-21#Text.
4. Бакаянова Н. М. Про децентралізацію системи органів адвокатського самоврядування. Юридичний науковий електронний журнал. 2015. № 3. С. 75–177. URL: http://lsej.org.ua/3_2015/50.pdf.
____________________
Науковий керівник: Шутак Ілля Дмитрович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри права ЗВО «Університет Короля Данила», Член-кореспондент НАПрНУ, Заслужений діяч науки й техніки України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
