Предмет кожної науки завжди безпосередньо пов’язаний з її методологією. Залежно від того, що треба вивчати, вибираються й відповідні методи аналізу. У сфері історії політичних і правових вчень може використовуватись багатий арсенал філософських та спеціально-наукових методів і насамперед методи формально-логічного, діалектичного, системного, порівняльно-історичного дослідження.
Адже, історія політичних і правових вчень дає класово – історичну оцінку ідей та теорій і водночас виховує повагу, стверджує авторитет справжніх цінностей людського життя [1].
Відповідно, методи історичних і політичних вчень це – логічні прийоми і засоби, які дозволяють виявити зміст теоретичних знань про правові та політичні явища, сформульовані у концепціях мислителів [2].
При вивченні історії політичних та правових вчень використовується увесь спектр загальнонаукових та спеціально наукових методів.
Зокрема, виділяють три групи методів, які дають змогу розкрити зміст вчень, що їх використовують в Історії правових і політичних вчень:
1) загальнонаукові;
2) загальнологічні;
3) спеціально-юридичні. До першої групи виділяють:
історичний метод, пов’язаний із виявленням місця і значення конкретних теорій і концепцій у системі політико-правових знань конкретної історичної епохи;
соціологічний метод виявляє залежність теоретичних концепцій від соціальних та економічних структур суспільства; розкриває залежність державно-правових явищ від типу культури, ідеології ;
антропологічний підхід, який пояснює зміст права і держави природою людини як родової істоти;
нормативно-ціннісний підхід, завдяки якому державно-правові явища розглядаються крізь призму їх відповідності (чи невідповідності) принципам справедливості, загального блага, свободи [2].
Тому, призначенням методів другої групи є організація пізнавального процесу; у виборі прийомів міркування.
Друга група поділяється на:
– методи аналізу і синтезу;
– індукції і дедукції;
– абстрагування;
– переходу від абстрактного до конкретногот [2].
Так, третя група методів відображають особливості пізнання правових явищ. До:
метод правового моделювання;
формально-логічний метод;
правового експерименту [2].
Отже, із зазначеного вище можна зробити висновок, що історія політичних і правових учень завдяки методів здобула розвитку і досягнення в історії.
Література:
1. Марчук В. П., Марчук Г. В. Історія політичних і правових вчень: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. К. : ДП «Вид. дім «Персонал», 2009. 480 с. Бібліогр.: URL: https://maup.com.ua/assets/files/lib/book/p10_09.pdf (дата звернення: 21.09.2022).
2. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень: навчальний посібник. К.: Юрінком Інтер, 1999. 304 с. URL: https://studfile.net/preview/5650393/ (дата звернення: 21.09.2022).
_____________________
Науковий керівник: Боднарчук Оксана Іванівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри приватного права, Навчально – науковий інститут права Державного податкового університету
|