Чорнобильська трагедія 1986 року в Україні зачепила життя мільйонів людей та поклала початок однієї з найстрашніших катастроф історії людства. Коли потрібно було швидко полишати свої домівки та переїздити до інших регіонів України, з одного боку, а з іншого – пристосовуватися до нових соціальних та економічних умов. Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи потребувало залучення значних як фінансових, так і матеріальних й наукових ресурсів [2]. На думку академіка В. Легасова аварія на ЧАЕС стала вершиною неправильної соціально-економічної стратегії, що здійснював Радянський Союз щодо Української РСР. На додаток, це розкрило сутність радянського керівництва в особі М. Горбачова [3].
Аварія на ЧАЕС значною мірою зачепила шкільну освіту, оскільки потрібно було змінювати формат навчально-виховного процесу. Для цього потрібне було фінансове забезпечення, а в умовах «перебудови» [4], коли всі кошти спрямовувалися на науково-технічний прогрес та економічну сферу, освітня галузь, а особливо школа фінансувалася за залишковим принципом.
На прикладі Вільнянської школи в Київській обл., а така ситуація спостерігалася в багатьох регіонах Української РСР, ми можемо побачити організаційні роботи із примусово евакуйованими учнями з ураженої радіацією Чорнобильської зони. Перед вчительським колективом постало непросте завдання створити максимально комфортні умови для учнів-переселенців. Допомогти подолати труднощі пов’язані, насамперед з психологічними та фізіологічними особливостями учнів у навчально-виховному процесі. Особливо на цьому наполягала вчителька О. Литвин. Інші вчителі – звертали увагу на те, що учням-переселенцям потрібно допомагати долати групові конфлікти, забезпечувати їх наочністю та роздатковим матеріалом. Величезна увага приділялася виробленню спеціальних навичок до самоосвіти, етиці взаємовідносин вчитель – учень, трудовому вихованню, ефективному вихованню, профорієнтації. Відбувалася поступова лібералізація навчально-виховного процесу. Це було пов’язано з курсом на гласність, відкриттям «білих плям» тощо. Водночас ключовим завданням вчителя радянської школи було виховання учнів в дусі політики комуністичної партії, що мало сприяти вдосконаленню роботи комсомольської та піонерської організацій, органів шкільного самоврядування [1].
На наше переконання Чорнобильська катастрофа та курс на гласність посприяли розпаду Радянського Союзу. Коли критично налаштоване суспільство отримало змогу критикувати та викривати різні політичні прорахунки радянської системи управління, і бути не покараним за таку «сміливість».
Література:
1. Букет Є. В., Коцур В. В., Коцур Л. М. Вільне (Вульшка): краєзнавчий вимір крізь віки. Переяслав-Хмельницький (Київська обл.): Домбровська Я. М., 2018. 88 с. іл. (Історія українського села).
2. Закон України. Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 13, ст. 178. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2001-12#Text.
3. Литвин В. Як від народу приховували правду і до чого це призвело. Газета Верховної Ради України. Голос України. 24 квітня 2021. URL: http://www.golos.com.ua/article/345233.
4. Потапенко Р. М. Науково-освітня інтелігенція України в умовах перебудови: пошук національно-освітньої парадигми. Наукові записки з української історії: зб. наук. ст. Переяслав-Хмельницький (Київ. обл.): Домбровська Я. М., 2017. Вип. 42 (Спецвипуск). С. 131-136.
__________________
Науковий керівник: Тарапон Оксана Анатоліївна, кандидат історичних наук, доцент, Університет Григорія Сковороди в Переяславі
|