Постановка проблеми. В історії становлення української державності вагоме місце займає період існування Радянського Союзу та роль і місце в ньому України. На прикладі діяльності інституту уповноважених РСФСР стає можливим дослідження процесу встановлення контролю РКП(б) на території України загалом та над політичним курсом КП(б)У зокрема.
Радянська номенклатура у своїй більшості складалася із представників російської національності, адже саме в Росії більшовики отримали можливість прийти до влади шляхом державного перевороту. Формування провідної партії – комуністичної – супроводжувалося переділом місць для представників усіх визволених від царизму новостворених республік, однак на початку формування комуністична партія у своїй більшості нараховувала саме росіян. Відповідно із посиленням впливу РКП(б) нерозривно пов’язаний не лише етап формування української комуністичної партії, а й процес формування інституту уповноважених.
Історіографія проблеми. Аналіз спеціальної літератури дозволяє стверджувати, що певні аспекти досліджуваної проблеми ставали предметом наукового розгляду як вітчизняних науковців, так і зарубіжних, зокрема роль радянської номенклатури як політичної одиниці досліджували М.С. Восленський, В. Дмитришин, М. Дорошко, Т.П. Коржихіна, С. Кульчицький, М. Фролов, George O. Liber (Дж. Лібер); питання формування та діяльності РКП(б) та КП(б)У аналізували М. Волін, В. Лозицький, І. Майстренко, Р. Пиріг та інші.
Однак виявлено потребу в дослідженні особливостей впливу РКП(б) на формування інституту уповноважених, що є метою цього дослідження.
Відповідно до цього було сформульовано такі завдання: дослідити шляхи впливу РКП(б) на КП(б)У; проаналізувати роль комуністичної партії у формуванні інституту уповноважених.
Виклад основного матеріалу. В Україні склад комуністичної партії не надто відрізнявся від партії Центру. Так, основу для формування КП(б)У склали представники регіональних угруповань РСДРП(б), які таємно діяли в промислових центрах України (Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Кривому Розі тощо). Напередодні революції представників цієї партії було приблизно 1 060 осіб, за національністю переважали росіяни, після них на другому місці знаходилися євреї [2, с. 238].
Зважаючи на таку незначну кількість більшовиків, РКП(б) спрямувала до України частину своїх членів із метою прискореного встановлення комуністичної влади та швидшого поширення свого впливу на українців. Варто зауважити, що подібна практика свідчила про бажання РКП(б) сформувати на території України проросійські політичні осередки із подальшим викоріненням української політичної думки. Цей процес, на нашу думку, покладено в основу формування інституту уповноважених, який згодом складатиметься із представників РКП(б).
Притік російських більшовиків в Україну супроводжувався також процесом так званої transfer policy [2, с. 238] (трансферної політики – переклад наш), яка характеризувалася виселенням українських більшовиків до Центральної Росії та Азії, що відбувалося на початку 1920-го року, після поразки військ А. Денікіна. Виселення українських більшовиків було зумовлене побоюваннями РКП(б) тим, що вони активно можуть вплинути на політичне життя України без допомоги «колег», а також згодом відмовитися від підтримки РКП(б) та зовсім вийти з-під її впливу.
Окрім трансферної політики на формування явища інституту уповноважених вплинула також policy of joining and absorbing [2, с. 238] (політика приєднання та поглинання – переклад наш). Зазначена політика супроводжувалася приєднанням до КП(б)У української партії боротьбистів із подальшим її поглиненням та виселенням окремих представників до Центральної Росії.
Характерною особливістю діяльності РКП(б) на етапі формування комуністичної партії в УСРР стала періодичність проведення чисток в її складі, основна мета яких, зокрема, була спрямована на зменшення української інтелігенції в партійному середовищі та притік російської більшості на «вакантні» місця. Так, перша чистка була зафіксована після Кронштадтського повстання (березень 1920 р.), після якого було знищено близько 21 430 членів (22 %), що знизило чисельність КП(б)У з 97 321 до 75 891 члена [2, с. 239].
Комуністи від самого початку існування орієнтувалися на потреби робітничого класу, відтак соціальний склад КП(б)У під впливом РКП(б) складався переважно з робітників, які в 1921 р. становили 27 437 осіб (51,3 %) від загального складу партії; решта місць була розподілена між службовцями (служащими) 15 404 члени (28,9 %), селянами – 9 307 члени (17,5 %) та іншими соціальними станами – 1 204 члени (2,3 %) [2, с. 239]. Водночас, протягом 1920-х років місця в партії могли отримати переважно «candidate-members from the cities» [3, с. 89] («кандидати у члени партії з міст» − переклад наш).
Варто зауважити, що робітники-члени КП(б)У поділялися на три категорії: кваліфіковані робітники, напів кваліфіковані та некваліфіковані. «Among the candidate-members the percentage of unskilled and semi-skilled workers was higher than the percentage of skilled workers», як зазначає англійський науковець Дж. Лібер [3, с. 99] («Серед кандидатів у члени партії відсоток некваліфікованих і напів кваліфікованих робітників був вищим, ніж відсоток кваліфікованих робітників» – переклад наш).
Подібне явище можна пояснити лише тим, що РКП(б) не була зацікавлена в наданні партійних місць українській радянській номенклатурі та заохочувала набір кадрів із низькою кваліфікацією або цілковитою відсутністю такої. Відповідно нестача компетентного керівництва спричиняє необхідність зовнішньої «допомоги» у його формуванні, що теж є фактором цілеспрямованої російської політики, спрямованої на заснування проросійського інституту уповноважених на території УСРР.
Варто згадати також орієнтацію РКП(б) на селянство, яка активно вводилася в практику з приходом Й. Сталіна до влади, однак протривала відносно недовгий період (1925–1930 роки). У 1920-х роках кількість комуністів у сільській місцевості зросла, однак значного внеску в КП(б)У не здійснила. Так, лише станом на 01 січня 1930 року в партійних осередках села нараховували близько 40 000 членів, що складало всього лише 16 % від загального складу КП(б)У [3, с. 91].
Негативний вплив РКП(б) на політичне становище УСРР відобразилося й на національному складі КП(б)У, згідно з офіційним переписом населення від 01 квітня 1922 року, більшість становила росіян, а саме: 27 490 членів (53,6 %), на другому місці були українці – 11 920 членів (23,3 %), далі інші національності: євреї – 6 981 член (13,6 %), поляки – 1 241 (2,6 %), інші національності – 3 604 члени (7,1 %) [2, с. 240]. Науковець Дж. Лібер також фіксує, що «Ukrainians never controlled the leading positions in the KP(b)U during the 1920s and early 1930s» [3, с. 87] («Українці ніколи не контролювали керівні позиції в КП(б)У в 1920-х і на початку 1930-х років» – переклад наш), однак вони все одно складали більшість рядового складу, хоч і були здебільшого русифікованими та урбанізованими. Крім цього, український історик Р. Пиріг також зазначає: «Жодного українця серед 1-х (ген.) секретарів ЦК КП(б)У аж до поч. 1950-х рр. не було» [1].
На нашу думку, така статистика свідчить про те, що РКП(б) розпочала процес формування такого формату КП(б)У, який був найбільш вигідним ЦК РКП(б), адже переважну кількість місць у провідних політичних сферах було віддано росіянам, що можна пояснити бажанням Центру встановити тотальний контроль над УСРР, даючи можливість представництва в КП(б)У лише формальне, а відтак і нагляд за цією партією повинні здійснювати лише уповноважені та довірені на те особи.
Висновки. Отже, досліджено вплив РКП(б) на КП(б)У, основними рисами якого були проведення політики виселення української інтелігенції з території УСРР до РСФСР (що реалізувало на практиці «відтік умів» з України та призначення на її територію російських чиновників), приєднання до лав КП(б)У незалежних партій із подальшим їхнім поглиненням, розформуванням та виселенням представників за межі України, чистки в складі КП(б)У (супроводжувалися із частою періодичністю, що зумовлено недовірою комуністів до українських політичних представників та населення взагалі). Проаналізовано роль комуністичної партії у формуванні інституту уповноважених, що супроводжувалося безпосереднім тиском на КП(б)У із використанням своєрідних репресивних методів, які готували ґрунт для заснування інституту уповноважених, метою діяльності якого став контроль над КП(б)У й усім суспільно-політичним та економічним життям УСРР. Перспективою подальшого дослідження вважаємо необхідність з’ясування персонального складу інституту уповноважених.
ЛІТЕРАТУРА
1. Пиріг Р. Комуністична партія України радянської доби. Енциклопедія історії України : в 10-ти т. Т. 4 : Ка-Ком / Редкол. В. Смолій (голова) та ін. НАН України, Інститут історії України. Київ : вид-во «Наукова думка», 2007. 528 с. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM =S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR= Kom_partiya_Ukr_Radyanska_doba (дата звернення: 06.11.2022).
2. Dmytryshyn В. Moscow and the Ukraine 1918–1953: A Study of Russian Bolshevik nationality policy. New York, 1956. 292 p. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/8367/file.pdf (the date of application: 06.11.2022).
3. Liber George O. Soviet nationality policy, urdan growth, and identity change in the Ukrainian SSR 1923–1934. Cambridge, 1992. 313 p. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/23116/file.pdf (the date of application: 06.11.2022).
_________________
Науковий керівник: Шарпатий Віктор Григорович, доктор історичних наук, професор, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
