Історики, філософи та політологи визнають, що російська агресія проти України вже зараз є подією, що ознаменувала початок нової епохи у світовій історії. На зміну минулим уявленням щодо місця людини, нації та держави прийдуть концепції, які тільки зараз розвиваються. Однією з таких є ідеологія лібертаріанства – вчення, яке знаходить все більше послідовників як закордоном, так і в нашій країні.
В першу чергу, необхідно наголосити, що лібертаріанство не має єдиного визначення – під ним розуміють цілий спектр різноманітних філософських, політичних та економічних ідей, які у своїй основі містять принцип індивідуальної свободи та зменшення державного апарату.
Засновником лібертаріанства прийнято вважати Джона Хосперса (1918—2011) – американського філософа та політичного діяча, який у праці «Лібертарний маніфест» сформулював постулати ідеології:
1. ніхто не є господарем іншої людини, і ніхто не є рабом;
2. ніхто не може розпоряджатися долями інших людей;
3. ніхто не може бути господарем плодів праці іншої людини [1, c. 178-179].
На думку лібертаріанців, саме ці принципи становлять зміст справедливості, а від держави вони лише вимагають її забезпечення. Іншими словами, ідеальною є така держава, у якій життя особи недоторканне і ніхто не в праві забороняти розпоряджатись своєю власністю або втручатись в особисте життя [2, c.11]. Роль держави зводиться до «нічного сторожа», функції якого не виходять за рамки захисту громадян від обману та насильства, а інші суспільні потреби повинні вирішуватись ринковими інструментами.
Однак, термін «нічний сторож» щодо держави не є новим, оскільки ним оперував ще класик економіки Адам Сміт у XVIII столітті, тоді ж постає питання, а що нового пропонує лібертаріанство.
Варто почати з того, що XX століття кардинального змінило роль держави в регулюванні суспільних відносин – під тиском економічних криз та війн держава розширювала свою сферу впливу. Аномальне зростання апарату, зарегульованість економіки та висока частка державної власності – ці поняття були характерні для усіх держав, навіть найбільш ліберальних демократій Західного світу. Такий status quo неминуче породжував спротив, який би полягав у поверненні до ідей вільного ринку та обмеженої держави.
Справді, лейтмотивом лібертаріанства є радикальне обмеження державних функцій у всіх сферах суспільного життя. Одна з головних течій лібартаріанства, мінархізм, декларує ідею, що повноваження держави повинні зводитись винятково до забезпечення правоохоронної системи та збройних сил [3, с. 206]. Левова частка ідеологів погоджується, що повна відсутність держави неможлива через неминучість появи стихійних і агресивно-паразитичних загроз на кшталт організованої злочинності чи тероризму, які підірвуть будь-яку суспільну стабільність.
Проте загальне відношення до держави, зокрема уряду, серед лібертаріанців негативне. Дж. Хосперс стверджує: «Уряд має монополію на застосування фізичної сили на певній території, він має для цього засіб (але не право), а тому він є найбільш небезпечним інститутом… В ході історії він порушував права людей куди більше, ніж окремі індивіди або групи могли це зробити: він вбивав людей, прирікав на рабство і примусову працю, посилав до концентраційних таборів, постійно грабував і позбавляв плодів важкої праці» [1, c. 179]. Девід Боуз, автор праці «Лібертаріанство: історія, принципи, політика», нагадує про страшні наслідки безмежної влади: «ХХ століття було століттям державної влади, від Гітлера і Сталіна до тоталітарних держав за залізною завісою, від диктатур по всій Африці до «бюрократичних держав загального благоденства» Північної Америки та Західної Європи». Він попереджує, що «в швидко мінливому світі, де кожен буде мати безпрецедентний доступ до інформації, централізована бюрократія та примусові правила не зможуть встигнути за реальною економікою» [1, c.180]. Таким чином, ідеї лібертаріанства є певними рефлексіями вчених та філософів на події ХХ століття, у яких вони шукали шляхи запобігання новим суспільним катастрофам.
Варто зауважити, що серед течій лібертаріанства є й більш радикальні вчення, які взагалі заперечують існування держави – анархо-капіталізм. Його представники виступають за абсолютний примат особистості та вільний ринок, який ніхто не в праві регулювати, а замість державного апарату мають постати приватні компанії та кооперації, які зможуть виконувати ці функції, які на сьогодні є компетенцією держави.
Головним ідеологом анархо-капіталізму є американський економіст Мюрей Ротбард, який вважав, що монополія держави у сфері безпеки, охорони здоров’я та освіти є засобами контролю, а саму державу він називав «кримінальною організацією, яка є більш успішною за будь-яку приватну мафію» [4, c. 207]. Він опонував мінархістам, оскільки, на його думку, існування обмежених повноважень держави неможливе, оскільки в силу своєї природи вона прагне розширювати сферу контролю.
Незважаючи на певні раціональні начала у своєму змісті, ідеологія анархо-капіталізму виглядає абсолютно утопічно. На сьогоднішній день складно уявити стабільне та безпечне суспільство, у якому відсутня поліція, а замість неї лише чисельні приватні охоронні організації, а замість судів – винятково арбітражі, де кожен матиме своє уявлення щодо вирішення спору.
Описуючи та досліджуючи лібертаріанство і його течії, необхідно чітко розуміти, що це ідеологія, створена економістами – в її основі лежить ідея вільного ринку, автори звертають увагу на проблеми оподаткування, регулювання підприємницької діяльності тощо. Таким чином, вона уособлює погляди економістів на суспільний розвиток, які не завжди є об’єктивними та повними. Як приклад, лібертаріанство категорично виступає проти соціальної функції держави, адже вважає її марною тратою грошей платників податків і «життям за рахунок інших» [5, c. 56]. Вони вважають, що високі податки – це аморально, адже це є фактичним грабунком тих, хто працює та заробляє, а витрачати ці кошти на соціально незахищені категорії – безглуздо і несправедливо.
Отже, лібертаріанство визначає державі другорядну роль у суспільстві: в центрі стоїть ринок з його інструментами та правилами, а уряд лише має охороняти його від загроз. Держава повинна володіти нечисельним апаратом, який обмежуватиметься лише правоохоронними органами, судами та армією. Умовне міністерство економіки чи охорони здоров’я не буде потрібним – ринок не потребує регулятора, а медичні послуги надаватимуть приватні лікарні, які не потребують санкції чи контролю зі сторони уряду.
Cписок літератури:
[1] Pyliavskyi I. LIBERTY AS AN IDEA PLATFORM AND ITS ECONOMIC FEATURES. Scientific notes. 2019. № 20. С. 175–183. URL: https://doi.org/10.33111/vz_kneu.20.19.01.15.103.109 (дата звернення: 15.10.2022).
[2] Гай–Нижник П. П. Лібералізм як філософська, політична та економічна теорія: нарис історії становлення та розвитку. Гілея. 2014. Вип. 88 (№ 9). С. 5–14.
[3] Годований О. Мінархізм в Україні: принципи, засоби та переваги впровадження у сфері прав людини. Вісник Прикарпатського університету. Політологія. 2019. № 13. С. 204–213.
[4] Оніпко З. Анархо–капіталізм в системі лібертаризму. Збірник наукових праць "Гілея:науковий вісник". 2018. № 131. С. 398–403.
[5] Сарабун О. Лібертаріанство: обмежений чи вдосконалений варіант лібералізму?. ТЕЗИ звітної наукової конференції філософського факультету, м. Львів, 10 берез. 2021 р. Львів, 2021. С. 274.
____________________
Науковий керівник: Федущак-Паславська Ганна Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент, Львівський національний університет ім. І. Франка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
