За всіма ознаками, нині людство знову перебуває напередодні встановлення нового світового порядку. Яким він буде не відомо, але точно новим. Такі періоди людство переживало вже не раз. Епідемії і пандемії, радикальні зміни клімату та економічні кризи, глобальні і численні локальні війни, міграція населення. І як наслідок, виникнення нової розстановки сил, нових держав і міжнародних об'єднань, закріплення у актах міжнародного права нових принципів і норм співжиття людей. Радикальні зміни періодично відбувалися й відбуватимуться надалі.
Сьогодні маємо знову оглянутися на історичні події аби зорієнтуватися в сучасному світі, спробувати спрогнозувати майбутній розвиток.
Сучасні цивілізовані держави є членами міжнародних організацій, дотримуються норм міжнародного права, примат норм якого зафіксований у конституціях багатьох держав, що не заважає їм бути суверенними.
Досліджуючи процес виникнення ідеї державного суверенітету та її практичної реалізації, бачимо, що “сувереном”, називали монарха. Описуючи за характером суверенну владу, тогочасні філософи ще не називали її суверенною. Першим це слово для опису неподільної, постійної та абсолютної влади вжив французький юрист XVI ст. Жан Боден [4, c. 240].
У період середньовіччя абсолютна державна влада повинна була об'єднати країну, зробити її централізованою, створити з країни державу, національну державу. Це відбулося, але не просто шляхом впровадження ідеї, а через 30-літню війну в Європі, яка, забравши багато людських життів, завершилася підписанням Вестфальського мирного договору (1648 р.), що тоді заклав новий світовий порядок, котрий, у свою чергу, базувався на ідеї верховенства національного суверенітету.
Тогочасні тенденції до виникнення національних держав по всій Європі у поєднанні з суспільно-політичними обставинами в Україні також сприяли формуванню Української держави.
Адже, виходячи із аналізу головних положень Вестфальського мирного договору, зокрема тих, які декларували юридичну рівність держав, їх право вимагати невтручання у власні внутрішні справи, утворення Української держави саме в цей час, стало вагомою подією у процесі становлення української державності.
У цей період Українська держава, основу якої становили інституції, перенесені із Запорізької Січі, перебувала на черговому етапі свого становлення. За словами сучасних українських істориків, на початковому етапі Народно-визвольної війни, а саме у січні-квітні 1648 р. формується ідея державно-територіальної автономії козацької України, що лягла в основу політики українського уряду [2, c. 6]. Важливо, що в Україні “після відродження державності у XVII столітті набули розвитку вільні та демократичні інституції” [3, c. 99-100]. Загалом, протягом 1648 р. тривав процес становлення нових державних інституцій. І, за визначенням українського правознавця Льва Окіншевича, в цьому році Україна стала державою [1, c.175].
Література:
[1] Окіншевич Л. Вступ до науки про право і державу. - Мюнхен: УВУ, 1987.
[2] Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна у другій половині XVII-XVIII ст.: проблема державотворення. - К., 1993.
[3] Старосольський Володимир. Принцип більшості/ Переклад з німецької мови Костянтина Поліщука; вступна стаття Станіслава Стемпеня; автор проекту й упорядник Михайло Петрів- Львів: Вид-во “Літопис”, 2018.
[4] Jan Bodin, Verhandlungen der internationalen Bodin Tagung in Munchen Hrsg.von Denzer H. – Munchen: Buk., 1973.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
