Невід’ємною частиною життєдіяльності людини є навколишнє середовище. Екологія та екологічні проблеми людства завжди є такими, які потребують найбільшої уваги та дієвих механізмів вирішення дефектів, які виникають у процесі використання людиною природних ресурсів. Адже у наш час економічне та демографічне зростання відбувається з шаленою швидкістю, що призводить до збільшення впливу людини на навколишнє середовище. Водночас спостерігається надмірне використання природних ресурсів, їх вичерпання, подальше виникнення екологічних, а їх фоні і соціальних криз.
З огляду на такі обставини, спільнота визнала необхідність у формуванні концепції сталого розвитку, яка тепер набула більшої цінності, враховуючи такі сучасні екологічні проблеми, як забруднення середовища, зміна клімату, кислотні опади, руйнування озонового шару, зниження біорізноманіття. Тож міжнародне співтовариство наприкінці ХХ ст. обрало нову парадигму сталого розвитку, яка не втратила своєї актуальності й сьогодні. Окрім цього, концепція сталого розвитку здійснює вплив на формування екологічного права, оскільки встановлює принципи та запроваджує механізми, які мають відображатися у правовому полі задля подолання екологічних проблем.
Перш за все, варто зазначити, що вагомий внесок у становлення концепції сталого розвитку зробили учасники Римського клубу, зокрема, Донелла і Деніс Медоузи, О. Кінг, А. Печчеї, а також Комісія ООН з навколишнього середовища та розвитку під керівництвом Г. Х. Брундтланд [1, с. 291]. Н. О. Мартинова зазначає, що тлумачення самого терміна «сталий» спровокувало безліч дискусій. Можна припустити, що відсутність загальноприйнятого трактування пояснюється складністю, оскільки воно містить численні аспекти розвитку цивілізації та стосується майбутнього людства, яке має властивість розвиватися різнобічно й непередбачувано [2, с. 15-16].
Сам термін «сталий розвиток» (sustainable development) вперше з’явився у доповіді «Наше спільне майбутнє» Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку (WCED) Комісія Брундтланд (1987 р.). У ній наголошувалося, що основою сталого розвитку є створення не лише нового економічного, фінансового, технологічного, а й екологічного світопорядку, в якому всі складові однаково важливі. Як правило, складовими сталого розвитку вважають економічну, екологічну, соціальну, а також інноваційну [3, с.266].
Перше визначення поняття «сталий розвиток» Всесвітньої комісії ООН запропонувала у такому формулюванні: сталий розвиток це такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольнити свої особисті потреби [3, с.266]. І. В. Андрусяк пропонує розглядати сталий розвиток як глобальний механізм забезпечення ефективної діяльності зацікавлених осіб у всіх сферах життєдіяльності шляхом справедливого використання ресурсів і задоволення потреб…з усвідомленням своєї відповідальності перед сучасним і майбутніми поколіннями за збереження цілісності природного середовища [4, с. 4].
У сучасних умовах, на нашу думку, під «сталим розвитком» у сфері екології доцільно розуміти передусім можливість звести до мінімуму майбутні ризики несприятливого, небезпечного характеру як результат поточних дій: повна втрата невідновлюваних природних ресурсів, біологічного й ландшафтного різноманіття, забруднення водних ресурсів, що спричиняє незворотні наслідки, зниження родючості ґрунтів, руйнування озонового шару Землі і зміна клімату, зниження якісного рівня життя, погіршення здоров’я людей та ін.
Сучасний етап масового поширення, втілення і реалізації концепції сталого розвитку передбачає міжнародне визнання й потребує імплементації на глобальному, національному й мікрорівнях, що стимулюється встановленням нових правил гри для країн, корпоративного сектору та всього суспільства, закріплених в цілях сталого розвитку. У цьому розрізі варто згадати про «екологічну безпеку», категорію, що з’явилася в українському законодавстві з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де в окремому розділі під цією ж назвою проголошувалося, що держава дбає про екологічну безпеку громадян, генофонд народу, його молодого покоління, а отже, має право заборонити будівництво і припинити функціонування будь-яких об’єктів, що становлять загрозу цьому. У ній, крім того, «екологічна безпека» визнається одним з основних принципів державної політики [5]. А також екологічна безпека розглядається як складова концепції сталого розвитку.
Із прийняттям Основного Закону України в 1996 році, це поняття отримує конституційне закріплення (ст. 16). До того ж гарантується забезпечення і захист економічної та інформаційної безпеки (ст. 17), що віднесено до обов’язків і найважливіших функцій держави, а також до справи всього Українського народу. Разом із людиною, її життям і здоров’ям, честю, гідністю й недоторканністю безпека проголошується найвищою соціальною цінністю (ст. 3), стає невід’ємною складовою сталого розвитку України [6].
Враховуючи той факт, що Україна обрала європейський шлях розвитку, ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС та виконувала її приписи, а з 23 червня 2022 року стала кандидатом на членство у ЄС, то наша залученість у процес реформ та адаптації у законодавство європейських стандартів буде ще активнішою, що знайде своє безпосереднє відображення на концепції сталого розвитку, яка буде укріплятися в українському правовому полі.
Так, 12 січня 2015 р. Президент України підписав Указ, яким затверджено «Стратегію сталого розвитку «Україна 2020». У цьому документі чітко вказані мета, вектори руху, дорожня карта, першочергові пріоритети та індикатори належних оборонних, соціально-економічних, організаційних, політико-правових умов становлення та розвитку України, хоча серед провідних чотирьох векторів руху безпосередньо екологічного не передбачено [7].
Разом із названими екологічними прагненнями України Стратегією передбачене проведення 62 реформ і програм розвитку держави. Йдеться наприклад, про програму збереження навколишнього природного середовища, реформу у сфері забезпечення безпечності та якості харчових продуктів та інші, покликані забезпечити сталий розвиток і наближення до європейських стандартів. Проте на практиці дослідження та статистика підтверджують, що втілено наразі небагато взятих Україною зобов’язань в екологічній галузі.
Указом Президента від 30 вересня 2019 року було затверджено нові «Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», де визначено, що такими цілями є орієнтири для розроблення проектів прогнозних і програмних документів, проектів нормативно-правових актів з метою забезпечення збалансованості економічного, соціального та екологічного вимірів сталого розвитку України, однак, на жаль, не було деталізовано механізми досягнення цілей в екологічному вимірі [8].
Окрім цього, у 2015 році на саміті ООН були розроблені 17 цілей сталого розвитку. Документ «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» погодили лідери майже двохсот країн, серед яких є Україна. Власне, сталий розвиток і став загальною ідеєю, за яким світ домовився жити та видозмінюватися до 2030 року [9].
Згідно з програмним документом план дій має 17 цілей та 169 задач. Як і інші країни-учасники ООН, України доєдналася до процесу забезпечення сталого розвитку. Як зазначали в уряді, перші два роки тривала адаптація цілей до українського контексту. У 2017 році була презентована доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна», в якій Мінекономіки підготувало 86 національних завдань [10] .
У 2019 році цю ініціативу підтримав Президент, назвавши сталий розвиток орієнтиром для стратегічних документів та бюджету. У 2020-му, за даними Державної служби статистики України, був підготований та презентований перед світовою спільнотою Добровільний національний огляд. За результатами дослідження, Україна досягнула певного прогресу у більшості цілей.
Національна доповідь передбачила 17 цілей, такі як чиста вода та належні санітарні умови, пом’якшення наслідків зміни клімату, подолання голоду, розвиток сільського господарства, сталий розвиток міст і громад, партнерство заради сталого розвитку тощо [10].
Було визначено національні цілі сталого розвитку для досягнення до 2030 року: справедливий соціальний розвиток; стале економічне зростання та зайнятість; ефективне управління; екологічна рівновага та розбудова стійкості.
Існуюча практика землекористування спричиняє погіршення стану земель, а виснажливе використання земельних, лісових і водних ресурсів призводить до незворотних втрат екосистемного та біологічного різноманіття. Вагомим чинником негативного впливу на довкілля є також збройний конфлікт на сході України. Подолання наслідків руйнації ландшафтів та знищення інфраструктури Донецької і Луганської областей потребує значних зусиль, ресурсів і часу на відновлення [10].
Однак сьогодні, коли Україна зіштовхнулася зі збройною агресією РФ, яка розпочала повномасштабну війну на нашій території, екологічна ситуація по всій території Україні значно погіршилась, оскільки щодня наше довкілля зазнає негативного впливу і тому постає питання про відшкодування такої шкоди.
Указом Президента від 18.05.2022 р. «Про робочу групу з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» було затверджено, що робоча група має розробити та внести пропозиції щодо засобів та правових інструментів відшкодування шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, у тому числі репарації, конфіскації, контрибуції, а також кроків щодо їх упровадження з урахуванням міжнародно-правових механізмів, міжнародного досвіду та судової практики [11].
На нашу думку, існуючі механізми стягнення коштів з країни-агресора не пропонують ефективного стягнення збитків, тому доцільним є створення механізму, спеціально призначеного для розгляду заяв про відшкодування збитків, завданих агресією РФ на території України, та ефективного механізму виконання прийнятих таким органом рішень.
Процедура визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії РФ, затверджена Кабінетом Міністрів України, постановою № 326 від 20 березня 2022 р: «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації». Там було задекларовано 18 основних напрямків визначення шкоди та збитків, серед яких втрати земельного та лісового фонду, втрати надр та акваторії, збитки, завдані природно-заповідному фонду та водним ресурсам та об’єктам водогосподарської інфраструктури, шкода, завдана земельним ресурсам та атмосферному повітрю, напрям, що включає шкоду, завдану викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря [12].
Таким чином, вважаємо, що існуюча стратегія сталого розвитку України в умовах сьогодення потребує деяких змін, адже умови, за яких втілюються її приписи значно змінились. Так, за оцінками Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, сума збитків від забруднення екології, спричинених війною, оцінюється близько 25 мільярдів євро, і щоденно ця цифра збільшується в рази. Державі необхідно вживати заходів задля того, аби екологічна ситуація не дійшла до рівня невідворотності, оскільки це потягне за собою екологічну катастрофу. Окрім цього, першочерговим завданням є налагодження механізму відшкодування екологічних збитків, адже Україні вкрай необхідні ресурси задля відновлення безпечного для життя і здоров’я довкілля.
Варто зазначити, що деякі науковці, наприклад А. П. Гетьман, наголошують на нагальній потребі розробки Концепції розвитку екологічного права і законодавства України, складовою якої має стати охорона довкілля. Вона може розглядатись як важлива передумова подолання однієї з негативних рис сучасної публічної влади, пов’язаної з ігноруванням наукових розробок і рекомендацій з питань удосконалення чинного екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки, відтворення й захисту природних об’єктів і комплексів в умовах сталого розвитку [13, с. 170]. Сталий розвиток можна розглядати як провідний принцип екологічного права і права екологічної безпеки, нормативно-правовий процес, спрямований на регулювання різноманітних суспільних відносин, у тому числі й екологічних. Разом із цим необхідно вдосконалити типову модель сталого розвитку, переглянути підходи до її формування, розробити еколого-правову доктрину сталого розвитку, визначивши в ній дієвий правовий механізм реалізації заходів і контролю за їх виконанням, долучити до цього процесу екологічну громадськість.
Окрім цього, не варто забувати про поетапне наближення екологічного законодавства до відповідних директив ЄС в контексті сталого розвитку України, які також стосувалися б визнання оновлених провідних принципів державної екологічної політики, приведення у відповідність і узгодження засад державної та регіональної екологічних політик, оновлення та оптимізації системи державного екологічного управління на всіх рівнях, запровадження екосистемного підходу до управлінської діяльності, прискорення розвитку секторального партнерства в екологічній політиці, формування екологічної мережі, реорганізації системи державного екологічного контролю та обліку.
Література:
1. Brundtland G. H. Environment: a decisive battle. World Commission on Environment and Development, Our Common Future (Brundtland Report). New York: Oxford University Press, 1987. 404 p.
2. Мартинова Н. О. Правове забезпечення сталого розвитку сільських територій: дис. канд. юрид. наук. Київ, 2016. 193 с.
3. Хаустова В. Є., Омаров Ш. А. Концепція сталого розвитку як парадигма розвитку суспільства. Проблеми економіки. №1 (35), 2018. С. 265-273
4.Андрусяк І. В. Інноваційне забезпечення сталого розвитку економіки України. : автореф. дис. ... канд. економ. наук. Київ, 2017. 20 с.
5. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 № 55-ХІІ URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12#Text
6. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
7. Указ Президента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна 2020» від 12.01.2015 №5/2015 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015#Text
8. Указ Президента України «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» від 30.09.2019 №722/2019 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/722/2019#Text
9. Цілі сталого розвитку та Україна URL: https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/cili-stalogo-rozvitku-ta-ukrayina
10. Цілі сталого розвитку: Україна. Національна доповідь. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/natsionalna-dopovid-csr-Ukrainy.pdf
11. Указ Президента України «Про робочу групу з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 18.05.2022 р. №346/2022 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/346/2022#Text
12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20 березня 2022 р № 326 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/326-2022-%D0%BF#Text
13. Гетьман А. Концепція розвитку екологічного права та законодавства як передумова забезпечення національної екологічної політики. Вісник Національної академії правових наук України. № 2 (73) 2013. С. 165-173
_______________________
Науковий керівник: Шомпол О. А., к.ю.н., доцент, Навчально-науковий інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
