У Нові часи, з розвитком централізованого вітрильного флоту на прикладі британських Акту 1661 р. та Акту 1749 р. можна охарактеризувати специфіку правового забезпечення військово-морської діяльності, зумовлену розвитком суспільним ладом та специфікою відповідної морської тактики, що стала носити ознаки окремої, самостійної форми ведення війни.
Варто констатувати сталий розвиток відповідного регулювання, яке увібрало у себе статутне право та відповідні звичаї, із поступовою деталізацією та частковою гуманізацією відповідних регуляторів. Можна визначити, що основним завданням Акту 1661 р. та особливо Акту 1749 р. було не просто встановлення статутних правил, та покарань за їх порушення, але забезпечення спеціального військового судочинства, яке здійснювалося офіцерським складом на борту кораблів та у портах, під керівництвом Адміралтейства. Відповідні статутні акти містять у собі норми кримінального та деліктного права, як матеріального так і процесуального, та поступово охоплюють й інші службові відносини на флоті.
Основною специфікою механізмів організаційного та правового забезпечення діяльності Королівського флоту Франції була максимальна бюрократизація відносин, властива континентальним абсолютним монархіям, за якою ключові рішення з питань статусу та розвитку, фінансової та кадрової політики французького флоту формувалися та реалізовувалися не сувереном чи Адміралом Франції, а в секретаріаті Державного морського департаменту, що діяв з 1670 р.
Водночас саме у Франції був помітним істотний вплив на відповідні відносини рудиментів феодального ладу, які знайшли своєї відображення у механізмах формування та несення служби офіцерським складом, а також у діяльності морських прево, які успадкували свій функціонал, як правоохоронно-каральний так й квазі-судовий від аналогічних службовців королівської армії періоду Середньовіччя.
Правова та організаційна регламентація діяльності саме французького флоту, на відміну, прикладом від британського того ж періоду, ґрунтується на тісному зв’язку ескадр та кораблів із конкретними арсеналами та військово-морськими базами, та водночас – на наявній системі контролю за діяльністю флоту з боку цивільних чиновників морського департаменту. Це призводило до вирішальної ролі інтендантів, комісарів та комендантів портів у вирішенні будь-яких флотських питань.
У вимірі дрібних дисциплінарних покарань французький флот зазначеного періоду цілком залежав від розсуду командирів кораблів, ці покарання стосувалися виключно рядового складу та були насамперед тілесними. Водночас у вимірі кримінальних покарань для матросів діяли відповідні доволі архаїчні квазі-судові процедури, які, хоча й поступово відійшли від «суду прево», не носили характер повноцінного судового процесу та за рівнем правової урегульованості значно поступалися британським стандартам. Масове застосування катувань проти обвинувачених та навіть засуджених матросів контрастувало із практичною неможливістю притягнення офіцерів флоту до юридичної відповідальності за дійсно небезпечні вчинки.
Військово-морські сили США у перші десятиріччя американської державності мали у цілому подібний до британського підхід до дисципліни та засобів її забезпечення, та відображали ставлення до військово-морської дисципліни, сформоване у Акті 1749 р., який у свою чергу, спирався на Акт 1661 р. Оскільки станом на час формування США військово-морська діяльність вже була зумовлена розвитком суспільним ладом та специфікою відповідної морської тактики, що стала носити ознаки окремої та самостійної форми ведення війни, таке запозичення було доволі логічним.
Водночас розвиток військово-морського статутного права США періоду так званого «Старого флоту», тобто до середини ХІХ ст. відображав як поступову гуманізацію дисциплінарних відносин, так й бажання пристосувати британські стандарти управління флотом до американської моделі конституційної демократії. Відповідне регулювання увібрало у себе елементи британського статутного права, думки американських конгресменів, відповідні звичаї та практику, яка втім була вужчою ніж у британського флоту.
При цьому, як в англійському Акті 1749 р. завданням статутних актів США перших п’ятдесяти років цієї країни було не просто встановлення статутних правил, та покарань за їх порушення, але забезпечення спеціального військового судочинства, яке здійснювалося офіцерським складом на борту кораблів. Водночас американські статутні акти містять у собі не тільки норми кримінального та деліктного права, як матеріального так і процесуального, але й доволі широко регулюють службові відносини на флоті, а також приділяють значну увагу розподілу трофейної здобичі між членами екіпажу.
Можна визнати певну автономію американського військово-морського статутного права від загальної системи судочинства США та вказують на суперечливу, але доволі широку практику застосування відповідних норм. Водночас саме статутні акти перших десятиріч існування Сполучених Штатів, як відповідно й британські статутні акти ХVІІ-ХІХ сторіч стали підґрунтям формування військово-морського статутного права ключових морських демократичних націй сучасності.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
