Інститут судових витрат є одним із найдавніших фінансово-правових інститутів, який хоча на перший погляд і має опосередковане відношення до цивільного судочинства, але насправді він відіграє ключову роль як при відкритті провадження у справі, так і в частині доказування, так і представлення інтересів сторін в правосудді.
He дивлячись на його тисячолітню історію суспільство так і не знайшло того розумного балансу, який з одного боку задовольняв би інтереси держави, а з іншого був би прийнятним для суспільства. Дане питання через свою дороговизну являє собою неабияку проблему не лише для України, а і світу.
Що ж розуміється під поняттям судові витрати та які види витрат мають місце в сучасному правосудді? Якщо говорити про судові витрати в процесуальному їх розумінні, то можна сказати, що частину із таких витрат становлять витрати, які несе кожна із сторін у зв'язку з доказуванням, пов'язаним і захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, свободи чи законного інтересу. При цьому такі витрати є характерними для усіх судових інстанцій. Оскільки більшість судових витрат, а до них відносяться і витрати на правничу допомогу, експертизи, надання інших доказів щодо їх розміру ґрунтується на договірних началах, оскільки їх розмір не урегульований жодним законом, окрім витрат на судовий збір, розмір якого, урегульований Законом України «Про судовий збір». Останній є по суті єдиним платежем, який зараховується до зведеного державного бюджету, а тому він регулюється державою. Деякі вчені розглядають судовий збір як часткову компенсацію матеріальних витрат держави на утримання судової системи [1, с. 3]. З такою точкою зору можна погодитись частково, оскільки держава дійсно витрачає великі кошти на будівництво і утримання приміщень судів, закупку комп’ютерної техніки, оплату роботи суддів і технічних працівників, поштові витрати тощо.
Саме з цих підстав в минулому позивач при подачі позовної заяви до суду повинен був сплачувати окрім державного мита ще і витрати на інформаційно-технічне забезпечення. На сьогодні такі витрати відмінено, оскільки виклики до суду урізноманітнено, а письмову фіксацію судового засідання скасовано.
Судові витрати у вигляді судового збору безумовно можна розглядати як часткову компенсацію витрат державі, які вона несе у зв'язку з утриманням судової гілки влади, хоча це і не відповідає поняттю судових витрат з процесуальної точки зору. Вище уже зазначалося, що держава безумовно несе витрати як по організації судових процесів, так і витрат на комунальні платежі, але дані витрати не можна віднести до судових витрат, оскільки вони ніякого відношення до судового процесу не мають. В той же час витрати на судовий збір можна розглядати як оплату позивача за надані державою послуги по захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, свободи чи законного інтересу конкретної фізичної чи юридичної особи.
Деякі вчені вважають, що суди не надають судових послуг, оскільки в такому разі сторона, яка звертається за захистом свого порушеного права може вимагати від суду свого поряду та умов надання такої послуги. Це означає, що сторони можуть впливати на результат розгляду справи, що робить суд підпорядкованим волі сторін. Безумовно, це буде так якщо підходити до цього питання з точки зору матеріального права. В такому випадку безумовно необхідно говорити про певні зобов'язання сторін, (гл. 63 книга 5 ЦК України Зобов'язальне право). Але ж судова послуга – це процесуальна послуга, природа якої ґрунтується на тому, що судова гілка влади в односторонньому порядку здійснює захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав людини, її свобод та законних інтересів. При цьому такий захист завжди здійснюються шляхом організації судового процесу судом, під його контролем та на основі наявного процесуального законодавства. Безумовно, що в цій частині можна спорити чи є це послугою, чи ні, але саме той факт, що позивачі сплачують державі судовий збір нікуди не подінеш.
При несплаті ж судового збору суддя не відкриє провадження у справі, а це означає, що особа, яка не сплатила судового збору ніколи не отримає судового рішення. Безумовно, держава постійно слідкує за тим, щоб особа мала реальну можливість оплатити таку процесуальну послугу держави судовим збором, але визначальним є те, що сторони судового процесу не можуть фінансувати судову систему, оскільки відповідно до Конституції України (ст. 130) саме держава забезпечує належні умови по функціонуванню судів і діяльності судів.
В цій частині Рекомендації № R(81)7 Комітету Міністрів Ради Європи від 14 травня 1981 року, зазначають, що судові витрати не повинні розглядатися як оплата сторонами будь яких коштів на користь держави. Разом з тим якщо існують судові витрати, які об'єктивно склалися в державі, то вони не повинні носити явної перешкоди для доступу населення до правосуддя. При цьому пропонується або їх скоротити або взагалі анулювати [2, с. 716].
Вперше судові витрати було введено в цивільне судочинство екстраординарним процесі (573 р.н.е.) Древнього Риму, де сторони в цивільному процесі оплачували всі дії, пов'язані з доказуванням: викликами свідків, витребуванням доказів судом, різні клопотання сторін тощо). При цьому оплата здійснювалася за заздалегідь затвердженими таксами [3, с. 342, 352].
Сьогодні ж оплатна практика судових витрат показує, що всі ці витрати мають тенденцію до їх здорожчання, що негативно позначається на питаннях доступу особи до правосуддя. Підтвердженням цьому є судова статистика. Так у 2002 році до судів загальної юрисдикції надійшло два мільйони, триста сімдесят тисяч тридцять чотири справи [4, с. 50]. У 2003 році таких справ вже було 2385691 [5, с. 29]. Такі показники збільшилися до 2467475 та 2604257 відповідно у 2004 [6, с. 29] та 2005 [7, с. 47] роках. В той же час, ще через десять років (2014 рік) таких справ було лише 1282700 [8, с. 14].
Ще через 8 років таких справ було ще менше 985 000 тисяч. Як бачимо, судова статистика свідчить, що кількість звернень до суду загальної юрисдикції із року в рік зменшується. Разом з тим така тенденція не свідчить про те, що спірних відносин між людьми стає все менше і менше. Скоріше це свідчить про те, що із збільшенням вартості судових витрат на фоні невеликих доходів громадян, люди просто не мають можливостей звертатись до суду залишаючи вирішення своїх справ на потім. Це означає, що ефективність правосуддя сьогодні не обумовлюється простим та недорогим доступом до правосуддя [9, с. 96].
Сьогодні населення звертається до суду лише тоді, коли в цьому є крайня необхідність, оскільки сьогодні суттєво здорожчали послуги адвокатів, експертів, витрати на дорогу свідків, спеціалістів, перекладачів тощо, більш того сам Закон України «Про судовий збір» діє. в автоматизованому режимі, збільшуючи з року в рік розмір судового збору, який сьогодні співвідноситься до розміру прожиткового мінімуму, який сьогодні складає 2600 грн. Із збільшенням прожиткового мінімуму громадян України відповідно збільшується і розмір судового збору. Безумовно, можна погодитися із науковцями, які зазначають, що судовий збір відіграє роль процесуального фільтру, який не допускає в судову систему дрібних малозначних позовів. При відсутності ж такого фільтру, яким є судовий збір, судова система може наповнитися такою кількістю дрібних справ, що може калапсувати. Не дивлячись на дану дискусію, необхідно сказати, що доступ до правосуддя, який є конституційним правом особи міг покращитись якби всі звернення до суду в позовному провадженні не оплачувались авансово, а всі судові витрати, на кшталт нового ЦПК Франції (9 ст. 701 ЦПК Франції) [10, с. 167–168] стягувалися судом при ухваленні свого рішення.
Література:
1. Богля С. С. Судові витрати у цивільному судочинстві. автореф. дис… к.ю.н. ХНУВС. Xарків, 2005. 20 с.
2. Комаров В.В., Сакара Н. Ю. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства. X., 2008. С. 716.
3. Іво-Пухан, Мирьяна Поленак-Акимовская Римское право; перев. с македонского В.А. Томсинова. М. Зерцало. 2003. С. 342, 352.
4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. (за даними судової палати). Вісник Верховного Суду України. 2003. №3. С. 50.
5. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2003 р. (за даними судової палати). Вісник Верховного Суду України. 2004. №5. С. 29.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової палати). Вісник Верховного Суду України. 2005. №5. С. 29.
7. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової палати). Вісник Верховного Суду України. 2006. №6. С. 47.
8. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2014 р. (за даними судової палати). Вісник Верховного Суду України. 2015. №7. С.14.
9. Ясинок М. М. До питання «ефективності» правосуддя в Україні: аналіз та перспективи. Приватне та публічне право. 2020. №4. С. 96.
10. Новый гражданский процессуальный кодекс Франции / перевод с французского В. Захватаева; отв.редктор А. Довгерт. К.: Истина,2004. С. 167–168.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
