В умовах державотворчих та правотворчих процесів в Україні великого значення набуває принцип науковості, тобто формулювання надійного наукового базису для відповідних процесів.
Крім того швидкий розвиток постіндустріального громадського суспільства обумовлює наяву нових суспільних відносин, нових проблем суспільного життя, що потребують ефективного правового регулювання. В контексті євроінтеграції України наукового забезпечення потребує також законодавча діяльність щодо приведення національної правової системи у відповідність з європейськими стандартами та вимогами. Отже юридичні наукові дослідження активізуються, а це у свою чергу вимагає певного управлінського впливу на них з боку держави. Таким чином, державне сприяння розвитку юридичної науки є умовою якісних політичних перетворень на етапі розбудови правової держави.
Юридична наука є суспільною наукою, яка вивчає право як особливу систему соціальних норм, функціонування держави та політичної системи суспільства, а також різні аспекти правозастосовчої діяльності. Юридична наука поєднує в собі теоретичну та практичну спрямованість та структурно диференціюється на: теоретичні та філософсько-правові науки (до цього блоку належать теорія держави та права, історія держави та права, історія вчень про державу та право, порівняльне правознавство, філософія права), прикладні правові науки (криміналістика, кримінологія, судову медицина та психіатрія, юридична психологія) та науки за галузями права – галузеві правові науки.
Юридична наука є різновидом більш широкого поняття «наука», а тому варто проаналізувати термінологічну різницю у визначенні «науки» залежно від аспекту дослідження (філософський, політологічний, естетичний тощо). Існує близько десятка визначень науки. Так, Ф.А. Блокгауз, І.А. Єфрон в енциклопедичному словнику визначають науку як об’єктивно достовірні та систематизовані знання про дійсні явища з точки зору їх закономірності чи незмінності [1, С.692]. Філософський словник за загальною редакцією И.Т. Фролова розглядає науку як сферу дослідницької діяльності, спрямовану на вироблення нових знань та включає у себе умови цього процесу: вчені, наукові установи, методи науково-дослідної роботи, понятійний апарат, наукова інформація та наукові знання [2]. У Соціологічному енциклопедичному словнику за редакцією Г.В. Осипова надається визначення науки, як соціального інституту, функція якого полягає виробництві, накопичені, розповсюджені та використанні нових знань; наука включає у себе систему координації та розподілу праці, вчених, спеціалізовані установи (університети, інститути, лабораторії тощо), систему норм, цінностей та правил які визначають наукову діяльність, методологію та методи дослідження, систему категорій, теоретичних знань та емпіричних даних [3]. Великий енциклопедичний юридичний словник за редакцією Ю.С.Шемшученка містить визначення науки, як сфери людської діяльності функцією якої є вироблення та теоретична схематизація об’єктивних знань про дійсність [4]. Крім того науку в енциклопедичних словниках порівнюють з галуззю культури суспільства, або розуміють як галузь наукових знань.
В юридичній літературі визначення науки як об’єкта правового регулювання надається вченими-адміністративістами. Так, В.А. Рассудовський під сферою науки розуміє наукову діяльність до якої він відносить як суто дослідницьку діяльність так і всі види діяльності що сприяють розвитку та використанню наукових досліджень (тобто наукову інформацію, наукову видавничу діяльність, бібліотечну справу, музеї, архіви тощо) [5].
С.Г. Стеценко дає визначення науки як сфери людської діяльності, спрямованої на отримання та використання нових знань, яка реалізується шляхом виконання фундаментальних і прикладних наукових досліджень [6].
Аналогічної наукової позиції дотримуються Авер’янов Б.В., Битяк Ю.П., Ківалов С.В., Коломоєць Т.О. та інші вчені-адміністративісти, підкреслюючи значення науки як важливої складової національної культури та пріоритетного напряму державного регулювання та сприяння.
У законодавстві також є певне визначення науки. Конституція, як Основний Закон України проголошує, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співробітництвом (ст.54).
Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», що фактично є правовою основою функціонування науки, у преамбулі визначає науку невід’ємною складовою національної культури, але не дає її термінологічного визначення. Законодавець визначаючи нормативні засади науки в Україні використовує поняття «наукова діяльність», яка розуміється як інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань (ст.1).
Легітимне визначення мають також інші види діяльності, тісно пов’язанні з науковою, а саме: науково-педагогічна діяльність - педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації, пов'язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю; науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій; науково-організаційна діяльність - діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності (ст.1) [7].
Нормативному регулюванню підлягає наукова та науково-технічна експертиза, яка визначається як діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів (ст.1) [8]. Таким чином, наукову та науково-технічну експертизу, що забезпечує наукове обґрунтування структури і змісту пріоритетних напрямів розвитку науки можна вважати складовою науки як єдиної сфери.
До структурних елементів науки варто віднести інноваційну діяльність. Законодавець надає термінологічне визначення інноваційної діяльності, як діяльності, що спрямована на користування і комерціалізацію наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг (ст.1) [9].
В нормативно-правовому порядку дається також визначення суб’єктів наукової та науково-технічної діяльності, науково-технічної інформації тощо.
Таким чином, на сьогодні в Україні правовому регулюванню підлягають різні види наукової та тісно пов’язаних з науковою видів діяльності, хоча немає законодавчого шаблону визначення науки, що дає підстави говорити про недосконалість понятійного апарату, що варто розглядати і як прогалину, яка потребує свого усунення. До чинного законодавства потрібно внести певні зміни щодо корегування визначення «науки», «наукової діяльності», а для цього потрібне поглиблений науковий аналіз цього феномену.
Література:
1. Брокгауз Ф.А., Еврон И.А. Энциклопедический словарь. – Т.40 – «ТЕРРА», 1992.
2. Философский словарь / Под редакцией И.Т. Фролова. – 4-е изд. - М.: Политиздат, 1980. – 444 с. – С.236.
3. Социологический энциклопедический словарь: на русском, английском, немецком, французском и чешском языках / Под ред. Академик Российской академии наук Г.В. Осипова.-М.: Издательская группа ИНФРА-М, 1998 – 488 с. – С.196.
4. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка»», 2007. – 992 с. – С.501
5. Рассудовский В.А. Государственная организация науки в СССР (правовые вопросы). - М.: Юридическая литература, 1971. - 248 с – С.7-8.
6. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2007. – 624 с. – С.426.
7. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради, 1992 - №12.
8. Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради, 1995 - №9.
9. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради, 2002 - №36.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
