Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року зайнятість визначається як не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно [1].
В науковій літературі поняття «зайнятість» розглядають в різних аспектах, а саме в економічному, правовому, статистичному, політичному та моральному. Варто звернути увагу на твердження Закерничного П. І., який розглядав зайнятість одночасно в економічному та правовому аспектах. Щодо першого аспекту, то досліджуване поняття розумілося з двох точок зору, по-перше, як єдність різних співвідношень щодо забезпечення населення працездатного віку робочими місцями та його участю в роботі та, по-друге, зв'язок між кількістю працездатного та працюючого населення, що дає нам уявлення про те наскільки використовуються трудові ресурси та яка ситуація на ринку із робочою силою [2, c. 100]. Дане розуміння зайнятості є досить влучним, однак, в ньому не зазначається така ознака зайнятості як її динамічний характер, який змінюється разом із рухом економіки.
З різних сторін зайнятість розглядає Грінченко О. Ю. З економічної точки зору він бачить в ній діяльність саме працездатного населення щодо створення для людей певного продукту або доходу. Разом з тим, він визначає її як статистичну категорію, котра залежить від економічного фактора, тобто активності людей та рівня життя населення. В результаті такого дослідження, на його думку, можна визначити фактори, які впливають на життєвий рівень населення та динаміку відтворення робочої сили. Розглядаючи поняття «зайнятість» із соціальної точки зору, Грінченко О. Ю. зазначає, що вона включає в себе такі види корисної діяльності, як навчання в школах та закладах вищої освіти, службу в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими членами сім’ї, людьми похилого віку, а також участь в громадських організацій [3]. Дане розуміння зайнятості є суперечливим, оскільки опускається така ознака як діяльність працездатного населення та робота в органах державної влади та місцевого самоврядування, участь в роботі політичних партій, різних молодіжних організацій.
Зайнятість як соціальну категорію розглядав у своїх працях Рофе А. І., який вважав, що вона є, насамперед, діяльністю громадян, яка має на меті задоволення особистих потреб та потреб кожного члена суспільства, при цьому така діяльність не повинна суперечити чинному законодавству і, як правило, бути основним джерелом доходу [4, c. 25]. Таке розуміння є доволі влучним, оскільки тут взято до уваги також правовий аспект.
В науковій літературі поняття «зайнятість» про пропонується розглядати у кількох аспектах:
- економічний – зайнятість розуміється як рух відповідної робочої сили та діяльність працездатного населення щодо власного доходу;
- соціальний – звертається увага не лише на попит робочої сили, а й такі фактори як задоволеність населення робочим місцем, оплатою праці. Сама зайнятість виступає фактором, який покликаний забезпечити достойне існування особи, здобути певний професійний розвиток, отримати належні соціальні гарантії;
- психологічний – звертається увага на низці психологічних факторів, через які особа здатна самореалізуватися в певній сфері через здобуті нею вміння, знання, професійні навички, відчути себе потрібною в певній сфері;
- політичний – основна увага зосереджена на ролі держави щодо працевлаштування особи: створення робочих місць, перекваліфікація, надання в разі непрацездатності допомоги ;
- статистичний – відображає у числових показниках явище зайнятості: кількість зайнятих, кількість безробітних, число робочих місць, коливання певних показників зайнятості та безробіття;
- правовий – являє собою синтез всіх аспектів зайнятості, формуючи єдине визначення поняття зайнятості, створення правових умов для реалізації права на зайнятість, працевлаштування безробітних, перекваліфікації, забезпечення належних умов реалізації права на зайнятість, встановлення рівня соціальних гарантій для безробітних осіб [5, c. 91].
Додатково хотілося в звернути увагу на моральний аспект зайнятості, який полягає у можливості добровільно, без жодного стороннього примусу заробляти собі на життя працею, на яку особа дає свою згоду, захист у судовому порядку її порушеного права на зайнятість та компенсація шкоди, в тому числі моральної в разі порушення.
Отже, до основних ознак зайнятості можна віднести:
- зайнятість – система відносин, які виникають між роботодавцем та найманим працівником;
- зайнятість є поняттям, яке повинно вивчатися через комплекс економічних, соціальних, моральних, політичних, ідеологічних, статистичних, психологічних чинників;
- кожен із видів зайнятості повинен бути дозволений чинним законодавством, мати належну правову регламентацію;
- рівень зайнятості населення кожної держави відображає рівень розвитку її економіки;
- добровільний характер – примушування до будь-якого виду діяльності караються чинним законодавством;
- кожен вид зайнятості покликаний задовольняти особисті та суспільні потреби і отримувати за це дохід;
- зайнятість пов’язана не лише із задоволенням особистих потреб та отриманням матеріальної вигоди, а й виробництвом певних благ, що забезпечують життя суспільства;
- зайнятість завжди є можливістю самореалізації особи у певній сфері виробництва;
- зайнятість є системою двосторонніх відносин, що регулюються трудовим договором (контрактом).
Серед міжнародних законодавчих актів, які врегульовують питання зайнятості, слід згадати Загальну декларацію прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Європейську соціальну хартію (переглянуту 1996 р.), Конвенцію про безробіття № 2 1919 р., ратифіковану постановою Верховної Ради України від 04.02.94; Конвенцію про дискримінацію в галузі праці й зайнятості 1958 р.; Конвенцію про політику в галузі зайнятості № 122 від 1964 р.; Конвенцію про статистику праці 1985 р.; Конвенцію про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками № 156 від 1981 р.; Конвенцію про сприяння зайнятості й захист від безробіття № 168 від 1988 р.; Конвенцію про приватні агентства зайнятості № 181 від 1997 р.; Конвенцію про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 від 1999 р.
На національному рівні питання зайнятості регулюється Конституцією України, Законами України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., Кодексом законів про працю, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., Господарським та Цивільним кодексами України. Питання зайнятості іноземців в Україні регулює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм заяв для отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, продовження строку дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, внесення змін до дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» від 15 листопада 2017 р. № 858. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу визначається постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 р. № 792 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу». Зокрема, у період війни було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, нарахування та виплати допомоги по безробіттю на період дії воєнного стану» від 19 березня 2022 року № 334.
На сьогоднішній час в ринкових умовах, надважливе значення посідають проблеми зайнятості людини. Актуальність цього питання посилюється значними міграційними процесами в сучасному світі, а саме переміщенням молодого працездатного населення з однієї держави в іншу. Часто увагу привертають питання офіційного працевлаштування, заборгованості із заробітної плати, примусової праці, дискримінації за різними ознаками щодо працевлаштування, захисту порушених прав щодо зайнятості населення тощо.
Варто звернути увагу на справу «Олександр Волков проти України» 2013 р., відповідно по змісту якої до Європейського Суду з прав людини звернувся колишній суддя Верховного Суду України Олександр Волков, який з 1983 року займав посаду судді місцевого суду. Чинне на той час законодавство не визначало обов’язковим складання присяги судді, 2007 його було обрано Головою Військової палати ВСУ, 2010 р. його було звільнено з посади за порушення присяги судді. Заявника було звільнено без його присутності на засіданні Верховної ради України, після чого рішення було оскаржено до Вищого адміністративного суду України, але суд дане рішення не скасував через відсутність даних йому повноважень.
В результаті розгляду справи Європейським судом, було визначено порушення ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, які полягали в порушенні принципів незалежності суду, звільнення заявника на пленарному засіданні ВРУ, юридичної визначеності. Крім того, заявника було поновлено на посаді судді ВСУ з оплатою моральної шкоди [6].
Основною ключовою проблемою в даному випадку стала відсутність відповідних норм в чинному національному законодавстві, які б врегулювали дане питання, а саме брак повноважень у Вищого адміністративного суду України, який не міг відновити порушене право заявника шляхом винесення постанови про його поновлення на посаді. Тому це питання на національному рівні було розглянуто досить однобічно, а заявник втратив надане належне йому конституційне право на зайнятість відповідно до отриманої кваліфікації.
Одним з проблемних аспектів є питання доступу до зайнятості. Як приклад можна навести рішення у справі Меєрс проти кредитного офіцера (Meyers v. Adjudication Officer), справа № C-116/94 [7]. В рішенні Суду було дано широке тлумачення поняття «доступу до зайнятості», відповідно під яким повинні розумітися та враховуватися не лише ті правовідносини та умови, що мають місце до укладення трудового договору, а й слід зважати також на інші обставини, що існують до прийняття рішення чи пропозиції від роботодавця. У вище зазначеній справі такою обставиною слугувало отримання соціальної допомоги, розмір якої залежав від наявності та розміру доходу заявника, що вплинуло на рішення суду при визначенні та тлумаченні поняття «доступу до зайнятості». Дане рішення прийняте цілком справедливо, оскільки поняття «доступу до зайнятості» отримало цілком обґрунтоване розширене пояснення, що не обмежується лише обставинами, які існують до укладення трудового договору, а й під час тривалості самих трудових правовідносин та після їх припинення, оскільки всі соціальні допомоги, пільги та надбавки залежать від обраного особою виду та форми зайнятості.
Одним з важливих проблемних аспектів, які зустрічалися у сфері зайнятості, було питання гендерної рівності. З приводу цього можна вказати на рішення ЄСПЛ справі Eckhard Kalanke v Freie Hansestadt Bremen, Case C-450/93 у якому пан Бремен скаржився на те, що він не отримав посади менеджера відділу Департаменту парків, маючи високу кваліфікацію. Скаржник вказував, що положення Бременського закону про рівне ставлення до чоловіків і жінок на публічній службі, не відповідає чинній Конституції, оскільки відповідно до нього, перевага надається жінкам у сферах, яких вони менше представлені. В заперечення скаржнику національним судом доводилися аргументи щодо малого співвідношення жінок та чоловіків у певній сфері зайнятості й малого їх представництва [8, с. 56-57]. В даному випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що такі правила виходять за межі національного законодавства та мають дискримінаційний характер, що є цілком справедливо оскільки встановлені вимоги керівництва Департаменту парків не мали жодного належного правового обґрунтування.
Процедура виконання рішень ЄСПЛ детально описана у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», проте, у порівнянні з процедурою виконання рішень національних судів має суттєві відмінності, які полягають у відсутності видачі виконавчих листів [9]. Такий порядок позбавляє особу права самостійно пред’являти вимогу до виконання рішення, покладаючи його на державу.
Однією з причин невиконання рішень ЄСПЛ називають її формалізованість, а самі причини поділяють на економічні, організаційні та політичні. До організаційних відносяться надто складний механізм виконання рішень та довгу тривалість самого виконання на національному рівні. В самому процесі виконання задіяно три своєрідних органи – Уповноважений у справах Євро-пейського суду з прав людини, державна виконавча служба та держказначейство, взаємодія між якими є досить затягнутою, оскільки починається тільки через місяць через набрання законної сили рішення суду. Під економічними слід розуміти брак коштів у державному бюджеті, шо необхідні на відшкодування шкоди, зазначеної в рішенні ЄСПЛ. Щодо політичних , то під ними слід розуміти відсутність єдиної спільної позиції у правлячої верхівки щодо розробки єдиного механізму виконання рішень ЄСПЛ [10, c. 310].
Щоб уникнути зазначених вище причин невиконання рішень ЄСПЛ, необхідно, насамперед, передбачити в Державному бюджеті видатки на виконання рішень ЄСПЛ, а також на рівні законів та підзаконних нормативно-правових актів прописати детально процедуру виплати компенсацій та встановити відповідальність за її недотримання. Низький рівень виконання рішень ЄСПЛ суттєво гальмує процес входження України до ЄС та знижує темпи співпраці з іншими державами. Крім того, було б досить доцільно ввести кримінальну, адміністративну та дисциплінарну відповідальність за навмисне або невчасне виконання рішень ЄСПЛ щодо органів державної влади.
Список літератури
1. Закон «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n579
2. Закерничний П. І. Поняття та форми зайнятості / П. І. Закерничний // Науковий вісн. Ужгород. нац. ун-ту. — 2014. — С. 100–103.
3. Грінченко О. Ю. Зайнятість населення як об'єкт статистичного вивчення [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://repository.hneu.edu.ua/bitstream/123456789/3615/1/%D0%93%D1%80%D0%B8 %D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%20%D0%9E.%D0%AE.%20% D0%97%D0%90%D0%99%D0%9D%D0%AF%D0%A2%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0% AC%20%D0%9D%D0%90%D0%A1%D0%95%D0%9B%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0% AF%20%D0%AF%D0%9A%20%D0%9E%D0%91%27%D0%84%D0%9A%D0%A2%20%D0 %A1%D0%A2%D0%90%D0%A2%D0%98%D0%A1%D0%A2%D0%98%D0%A7%D0%9D% D0%9E%D0%93%D0%9E%20%D0%92%D0%98%D0%92%D0%A7%D0%95%D0%9D%D0 %9D%D0%AF.pdf
4. Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов труда: Учеб. пособие // Под ред. проф. А.И. Рофе. – М.: „МИК”, 1997. – 160 с.
5. Джура Х. Ю. Поняття й особливості зайнятості населення. Науковий вісник публічного та приватного права. Випуск 2. Ч. 4. - 2016. С.87-92.
6. Справа «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_947#Text
7. Посібник з європейського антидискримінаційного права [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ldubgd.edu.ua/sites/default/files/2_viddilu/vvr/08_posibnik_z_ievropeyskogo_ antidiskriminaciynogo_prava.pdf
8. ФУЛЕЙ Т. Позитивні дії як тимчасові спеціальні заходи досягнення ґендерної рівності у сфері зайнятості: практика Європейського суду справедливості. Права людини. - № 3 (12).- 2015.- С. 52-60
9. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text
10. Асірян С.Р., Милоненко Ю.В.,Приліпко В.В.,Проблеми виконання рішень ЄСПЛ в Україні та шляхи їх подолання на прикладі Федеративної республіки Німеччина. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету - 2021. Серія ПРАВО - Випуск 63 - С. 307-311.
_____________________
Науковий керівник: Хмелевська Наталія Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
