Шарль Луї граф де Монтеск'є - один з найвизначніших представників старшого покоління французьких просвітителів XVIII ст. Вся його величезна за обсягом і широтою проблематики багаторічна дослідницька діяльність часто оцінювалася через призму його філософсько-правового вчення, центральне місце в якому належить проєкту «вільної держави».
Теоретико-методологічні основи вчення Монтеск'є про державу були тісно пов'язані з його філософською позицією. Торкаючись питання зародження державної влади, Монтеск'є як прихильник теорії суспільного договору намагався разом з тим розглянути владу в рамках загального історичного процесу. Він один з тих мислителів епохи Просвітництва, які вже в якійсь мірі проводили відмінність між поняттями суспільство і держава. Разом з тим французький мислитель розглядав феномен державної влади не як якусь абстракцію, а як необхідну основу системи управління, породжену суспільною угодою, яка визначалась об'єктивними факторами соціального, культурного та політико-правового розвитку [1].
Ш. Л. Монтеск'є особливо виділяв роль «загального духу» державної влади, який був своєрідним фундаментом політичної системи. Провідними принципами роботи інституту поділу влади, по Монтеск'є, були: гарантія безпеки від свавілля чиновників і тиранії, створення системи правових норм, яка буде регулювати відносини між підданими і монархом на основі загального для всіх закону. Варто зазначити, що Монтеск'є в своїх творах явно ідеалізував конституційну монархію, вбачаючи в ній найбільш бажану форму правління.
Філософсько-правові ідеї Монтеск'є послужили основою для побудови ліберальних теорій держави і права, що знайшли своє вираження в концепції правової держави. Ідея поділу влади стала фундаментом правової державності, отримавши статус загальновизнаної політичної доктрини.
Одним з найбільш різких і безкомпромісних критиків Монтеск'є був видатний французький просвітитель Ж.-Ж. Руссо. Вся програмна частина трактату Руссо «Про суспільний договір, або принципи політичного права» наповнена радикальним демократизмом і республіканізмом.
На відміну від Монтеск'є, він нітрохи не ідеалізував англійський державний устрій, піддавши його справедливій критиці, що було в дусі того часу. Ж.-Ж. Руссо в своїх творах намагався визначити параметри ідеального суспільного та державного устрою. Фундаментом політичного життя суспільства просвітитель визнавав суверенність народної волі і неподільність суверенності як найважливішої історичної та філософсько-правової категорії. Він стверджував, що влада абсолютна, бо «поширюється» на все, що може служити для збереження встановленого державного устрою. Тому Руссо рішуче відкидав принцип поділу влади на окремі та відокремлені елементи, визнаючи верховний авторитет виключно лише всенародного загального референдуму.
Але на мою думку найважливішим, що розробив Руссо, створюючи теорію громадянського суспільства, це визначення законодавчої влади. Тут вперше Руссо розділив економіку і політику. Першу характеризує так звана «воля всіх», яка складається із сукупності воль всіх людей і встановлення «середньоарифметичного» рівня.
Література:
1.Кормич А. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. — К.: Правова єдність, 2009—312 с.
|