У взаємозв’язку теорії та філософії права, унормованому Стандартом бакалаврського рівня вищої юридичної освіти України (далі - Стандарт) [1], актуалізуються міждисциплінарні методи дослідження. Серед них П. М. Рабінович вказує на важливість для праворозуміння методологічно значущих положень суміжних із правознавством наук герменевтики, філології, літературознавства, соціології, психології, психолінгвістики [2, с. 7, 196, 247]. А. С. Токарська акцентує увагу на пріоритеті у філософсько-правовій підготовці юристів методу соціопсихолінгвістики [3, c. 32, 36]. Значення цього методу для ділової комунікації, на думку В. А. Василенко, полягає у формуванні умінь враховувати національно-психологічні особливості мови під час дискусії чи полеміки для встановлення істини та переконання опонента [4, c. 71 – 72].
Юристи, як і кожна соціальна група, мають специфічну («соціопрофесійну», за визначенням Р. Барта) мову, яка входить до складу національної мови. «Розподіл праці, як відзначає Р. Барт, породжує розподіл лексики» і для кожного словника є відповідний вид праці [5, c. 520, 522]. Специфіка соціопрофесійної мови полягає у використанні таких слів (жаргону) і граматичних конструкцій, які відображають специфіку об’єктів і суб’єктів, функціонально необхідних соціальній групі. Мова юристів, за класифікацією Р. Барта, відноситься до «енкратичних» мов. Їй властива наявність владної сили для внутрішнього вжитку у владних структурах та для впливу на інші соціальні групи [5, c. 528, 535 – 536].
Мова юристів формується у навчальному середовищі, в якому здобувається юридична освіта, та в юридичній практиці. Отже специфіка стану вітчизняної юридичної освіти та практики визначає національно-психологічну специфіку мови юристів. Метод соціопсихолінгвістики актуальний у контексті співвідношення концепцій офіційного та неофіційного, інтуїтивного права Л. Й. Петражицького, до яких, як не запитаних в Україні, привертає увагу Д. В. Щамбура [6].
Офіційна мова юристів в Україні формується на основі законодавства та відповідних йому підзаконних норм. Неофіційна, інтуїтивна мова юристів існує теоретично, але по факту не досліджується в Україні. Між тим міра відповідності неофіційної мови офіційній є важливим критерієм стану законності й верховенства права.
Авторська позиція щодо можливих напрямків дослідження неофіційної мови юристів в Україні на основі методу соціопсихолінгвістики полягає в наступному: 1) предметом дослідження має стати жаргон здобувачів вищої юридичної освіти (слова та граматичні конструкції, їх відповідність офіційному праву: здобувати компетенції, систематично опановуючи навчальний матеріал, чи «отримувати корочки» – (диплом); здати іспит або залік чи «рішити проблему», «закрити питання», «знайти вихід на того, хто вирішить питання» та ін.); 2) аналогічно, професійний жаргон адвокатів, прокурорів, поліцейських, суддів та ін. практикуючих юристів. Зокрема, на предмет поширеності маргінальної лексики (запозичень із лексики кримінального світу, як то: «Пресонути», «надавити», «опустити», «вибити», «відбити бабки» та ін. Також, на предмет протиправної службової лексики, як то: «Виконуй вказівку керівника, а то вилетиш зі служби», «роби, як тобі велить старший, а не як написано, щоб не мати неприємностей» та ін. Також, на предмет специфіки жаргону адвокатів, прокурорів, суддів, поліцейських та її відповідності матеріальному й процесуальному праву.
Дослідження взаємозв’язку між офіційним та неофіційним правом та відповідності другого – першому актуальне для досягнення передбачених Стандартом програмних результатів навчання: РН 13 – знати та розуміти особливості реалізації та застосування норм матеріального і процесуального права; РН 19 – пояснювати природу та зміст основних правових явищ і процесів [1].
Література:
1. Стандарт вищої освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти у галузі знань 08 Право, спеціальності 081 Право. Затверджено та введено в дію Наказом Міністерства освіти і науки України від 20.07.2022 р. № 644.
2. Рабінович П. М. Основи теорії та філософії права: навч. посібник. Львів : Видавництво ЛОБФ «Медицина і право», 2021. 256 с.
3. Токарська А. С. Комунікативна природа права і правової комунікації. Філософські та методологічні проблеми права. 2011. № 1. С. 32 – 39. URL: file:///C:/Users/User/Downloads/Fmpp_2011_1_5.pdf (Дата звернення: 01.02.2023).
4. Василенко А. В. Культура українського фахового спілкування: соціопсихолінгвістичний аспект. Підготовка охоронців правопорядку в Харкові (1917 – 2017). Харків. 2017. С. 71 – 72. URL: https://univd.edu.ua/science-issue/issue/2646 (Дата звернення: 19.02.2023).
5. Барт Р. Разделение языков. Война языков. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с. URL: http://socium.ge/downloads/komunikaciisteoria/bart.pdf (Дата звернення: 20.02.2023).
6. Щамбура Д. В. Психологічна теорія права Л. Й. Петражицького та її вплив на формування концепції неофіційного права. Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. Вип. 81. / редкол.: В. В. Завальнюк (голов. ред.) та ін. Одеса: Гельветика, 2018. С. 173 – 183. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/12281/%d0%a9%d0%b0%d0%bc%
d0%b1%d1%83%d1%80%d0%b0%20%d0%94.%20%d0%92.%20%d0%9f%d1%81%
d0%b8%d1%85%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%87%d0%bd%d0%
b0%20%d1%82%d0%b5%d0%be%d1%80%d1%96%d1%8f%20%d0%bf%d1%80%d0%
b0%d0%b2%d0%b0%20%d0%9b.%d0%99.%20%d0%9f%d0%b5%d1%82%d1%80%
d0%b0%d0%b6%d0%b8%d1%86%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be%20%
d1%82%d0%b0%20%d1%97%d1%97%20%d0%b2%d0%bf%d0%bb%d0%b8%d0%
b2%20%d0%bd%d0%b0%20%d1%84%d0%be%d1%80%d0%bc%d1%83%d0%b2%
d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f.pdf?sequence=1&isAllowed=y (Дата звернення: 21.02.2023).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
