Вивчення історичного досвіду державотворення в Україні не втрачає своєї актуальності. Поліетнічне за складом населення українських земель завжди було активним учасником історичного дійства. Тому звернення до історії представників інших національностей є цілком умотивованим. На початку ХХ ст. в Київській губернії мешкало польське населення, яке разом з корінним перебувало під тиском російської імперської влади, що провадила політику асиміляції та русифікації. Та воно відстоювало національну культуру, було представлене в органах влади та місцевого самоврядування, брало участь у боротьбі проти колонізаторської політики царату.
Періодична преса, як історичне джерело, має значний інформаційний потенціал, який все ще недостатньо використовується. Перша щоденна українська громадсько-політична і культурно-просвітницька газета, що виходила в Києві під назвами «Громадська думка» (грудень 1905 р. – серпень 1906 р.), «Рада» (вересень 1906 р. – липень 1914 р.), «Нова Рада» (лютий 1917 р. – лютий 1919 р.), потім знову «Рада» і «Промінь», містить інформацію про польське населення українських земель. Лише стосовно одного повіту – Уманського – на сторінках газети у 1907 – 1918 роках було розміщено одинадцять публікацій про поляків. Їх сюжетами були: культурно-освітня діяльність поляків; числові показники представництва польського населення в органах влади в повітах; інформація про підпільну польську школу в Умані; інформація про перебування польської військової частини на Уманщині. Систематизовані хронологічно виявлені у газеті відомості доповнюють знання про польський сегмент української історії.
У 1907 р. газета «Рада» повідомляла, що гурт польської інтелігенції в Умані порушив клопотання перед вищою адміністрацією про затвердження статуту «Уманського товариства польського», метою якого, за повідомленням «Gazeta Codzienna», є виключно культурне завдання, а саме: організовувати лекції, концерти, відкривати школи. Організаторами цього товариства називалися пани Баціановський і Кульчицький [1, с. 2]. Про результати клопотання газета не повідомляла, але 6 травня 1908 р. вона помістила інформацію про те, що в Умані відбулися установчі збори польського товариства «Oqnisko». Головою товариства обрано присяжного адвоката Залютинського [2, с. 3].
Повідомляючи про театральне життя в Умані, про гастролі театральних труп, про їх репертуар, «Рада» опублікувала інформацію про те, що в місті були дозволені польські вистави. «До п. начальника півд.-західного краю був удався з г. Умані артист познанського театру Люціан Янковський, щоб йому було дозволено впоряджати на Київщині вистави польською мовою. Д. Янковському такий дозвіл надано на один рік» [3, с. 3].
У 1910 р. на сторінках газети «Рада» вміщена інформація про кількість поляків в органах міського самоврядування. Така інформація була зібрана на запит губернатора від міських голів повітових центрів Київської губернії. «По одержаним відомостям з 287 гласних тільки 25 поляків, з 40 урядових осіб, що служать по вибору тільки 3 поляки, з 152 осіб, які служать по «вольному найму» – 20 поляків. Серед гласних думи поляки є по таких містах: Бердичів – (14 з 36), Сквира – (1 з 23), Радомисль – (2 з 21), Умань – (7 з 36), Липовець (1 з 13). Серед урядових осіб, що служать по вибору, поляки є в Бердичеві – (9 з 27, Звенигородці (2 з 15), Радомислі – (3 з 11), Умані – (2 з 23) та Черкасах – (3 з 25) [4, с. 2]. Рельєфніше ці числові показники виглядають у відсотковому виразі. Так, серед гласних міських дум поляків було 8,7%, серед урядових осіб, котрі служать по вибору – 7,5 %, серед вільнонайманих службовців – 13,1 %. Серед гласних думи у повітових центрах Київської губернії поляків було: в Бердичеві – 38,8 %, у Сквирі – 4,3 %, у Радомишлі – 9,5 %, в Умані – 19,4 %, в Липовці – 7,6 %. Як видно з підрахунків, найбільшою була питома вага поляків серед гласних міської думи Бердичева (38,8 %) та Умані (19,4 %). На виборних державних посадах поляків працювало: в Бердичеві – 33,3 %, у Звенигородці – 13,3 %, Радомишлі – 27,2 %, Умані – 8,6 %, Черкасах – 12,0 %. Найбільше поляків обіймали виборні державні посади в Бердичеві (33,3 %) та Радомишлі (27,2 %). Отож, у гілці законодавчої влади найбільшим польське представництво було в Бердичеві та Умані, серед виконавчої влади – в Бердичеві та Радомишлі.
У 1913 р. поширювались чутки про існування в Умані підпільної католицької школи. Газета «Рада» відгукнулася на них кількома замітками. Так, 31 березня 1913 р. опубліковано інформацію про те, що у Києві одержано звістку про викриття в Умані потайного жіночого католицького монастиря-школи [5, с. 3]. А 3 квітня 1913 р. газета повідомляла про те, що ксьондза Пржисєцького, якого звинувачують у заснуванні потайного монастиря в Умані, оштрафовано на 300 крб. А Костржевську як «ігуменю» цього монастиря висилають за межі Росії [6, с. 3]. Детальну інформацію у справі викриття чи то католицького монастиря, чи то польської школи в Умані розміщено на сторінках «Рада» за 6 квітня 1913 р. Газета повідомляла, що «… в Умані викрито потайний жіночий монастир під вивіскою «Христианская прачечная», яким керував ксьондз Вітольд Пржисєцький» [7, с. 3]. Згадувався опублікований в уманській газеті «Голос провінції» лист ксьондза В. Пржисєцького про те, що «Христианская прачечная» проіснувала в Умані десять років і обслугувала костел, але брала роботу і від стороніх осіб. Валовий прибуток її сягав до 3 тис. крб. на рік. Є конторські книги, квитанції, матеріали контролю податкової інспекції, яка перевіряє книги і збирає податки. У пральні служило кілька майстринь і робітниць, за харчування та квартиру працювало без заробітної платні кілька учениць. Ні вівтаря, ні навчання наукам у пральні не було. Поставлена на столику ікона, молитовники та знайдені книжки вказували тільки на те, що «робітниці та учениці у вільний від роботи час займалися не пияцтвом та розпустою, а молились і читали» [7, с. 3].
Ще кілька сюжетів газетних публікацій про поляків на Уманщині пов’язані з подіями революційної доби 1917 – 1918 років. На хвилі пожвавлення суспільно-політичних процесів у 1917 р. лібералізується ставлення влади до життя не корінного населення, яке вимагало забезпечення права на освіту, національну мову та культуру. У квітні 1917 р. газета інформувала про те, Міністерство народної освіти дозволило завести в Уманській чоловічій гімназії викладання польської мови, історії і літератури як вибіркових навчальних дисциплін, чи на інших, визначених педагогічною радою, умовах [8, с. 2].
Присутність поляків на Уманщині у період боротьби з окупаційною російською владою засвідчена публікацією з такої причини: 3 квітня 1918 р. повідомлялося про вступ в Уманський повіт з Поділля 2-го польського корпусу. Уманський повітовий комісар Костенко і повітовий комендант Андрейчук повідомляли міністерство харчових справ про продовольчі труднощі із забезпеченням польського корпусу у складі 15 000 піхоти, дивізії кавалерії, чотирьох гарматних бригад у кількості 100 грамат, 80 броневиків, авіаційного парку з обозом, який зайняв 13 сіл Уманського повіту. Корпус мав намір розташуватись у військових казармах в Умані, а вже потім перебиратися у Бобруйськ. Така кількість військових створювала додаткове навантаження на продовольчі ресурси повіту, про що повідомляла повітова влада [9, с. 3]. Про готовність компенсувати витрати на розквартирування польського корпусу в Уманському повіті зголосилася Уманська земська управа [10, с. 4].
Таким чином, виявлена у першій київській українській газеті (узагальнена назва «Рада»), що виходила у 1906 – 1919 роках, інформація про поляків в Умані доповнює джерельну базу для дослідження українсько-польських взаємовідносин початку ХХ століття. Її використання сприятиме розширенню дослідницького поля локальної історії, та й історії України загалом.
Література:
1. По Україні. Нове польське товариство. Рада. 1907. 19 вересня. С. 2.
2. По Україні. Рада. 1908. 6 травня. С. 3.
3. По Україні. Рада. 1908. 9 листопада. С. 3.
4. Городські думи та управи на Київщині. Рада. 1910. 30 травня. С. 2.
5. По Україні. Потайний католицький монастир. Рада. 1913. 31 березня. С. 3.
6. Оштрафування ксьондза. Рада. 3 квітня 1913. С. 3.
7. Вісті з краю. У справі викриття потайного католицького монастиря. Рада. 1913. 6 квітня. С. 3.
8. Виклад польської мови. Нова Рада. 1917. 21 квітня. С. 2.
9. Поляки на Уманщині. Нова Рада. 1918. 3 квітня. С. 3.
10. Умань. Нова Рада. 1918. 21 квітня. С. 4.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
