Постановка проблеми. Сучасна агресія росії проти України показала, що інформаційний фронт не менш важливий за фізичний. Саме на інформаційному фронті російські історики використовують, як один з методів боротьби проти української історії та держави, міти про козаків, якими вони збагачують свої підручники з історії та пишуть за ними докторські дисертації. Також на жаль наші вітчизняні історики також ведуться на брехню, насаджувана ще з моменту знищення Війська Запорозького Низового та Гетьманщини московськими істориками.
Стан розробки теми: Ця тема знайшла висвітлення у наукових розробках таких вчених: Мараєв В., Петровський А., Плохій С. та інші.
Мета дослідження. Спростувати міти про козаків так козацтво загалом, які шкодять нашому українському погляду на історію та підкріплюють комплекс меншовартості з допомогою історичних джерел у вигляді спогадів, актів конституційного значення та інших.
Виклад матеріалу. Одним з найбільш поширених мітів про козаків є те, що козаки нібито не мали ні дружин, ні дітей. Найлегше спростувати цей міт з допомогою гетьманів та їхніх династій. Богдан Хмельницький та Іван Скоропадський – це найяскравіші приклади того, що козаки спокійно одружувалися та мали дітей. Також цей міт спростувати дуже легко на основі історичних джерел, а саме завдяки «Споминкам про Микиту Леонтійовича Коржа»(твір написаний на основі «Усної оповіді…» владики Гавриїла) та «Усній оповіді колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії та повіту, села Михайлівки, Микити Леонтійовича Коржа». В цих спогадах Микита Корж зазначає що: «Було в мене сім синів і чотири дочки, деякі повмирали, а теперечки з онуками і правнуками – душ їх з двадцятеро буде. Теперечки вони в мене і хазяїнують, і клопочуться; я знаю тільки мою пасіку, та й того добре не догляну: старий, нездужаювже, преклоняюся к землі». З цього уривку можна зробити висновки, що козаки мали і дружин, і дітей, і господарство, за рахунок якого козацькі сім’ї жили.
Другим поширеним мітом (особливо в українській історіографії) є те, що козаки є так званим «біглим» народом, який складався з утікачів та злодіїв, які тікали з панської неволі та переслідувань польської влади. Спростувати чи підтвердити цей міт допоможе «Усна оповідь колишнього запорожця…» та Конституція Пилипа Орлика. З оповіді про Микиту Коржа можна дізнатися, що «Коли саме і з яких часів започаткувалося Запорожжя, достовірно стверджувати не можу, та коли мої пращури знайшли осідок у цьому краї, о тій порі воно вже існувало і в усних переказах прадіда, діда й батька мого дійшло й до мене свідчення, що ті запорожці у давнину називалися козарами». Також про «козарський» народ йдеться в Конституції Пилипа Орлика: «Так і стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським». Таким чином можна зробити висновок, що козаки не вважали себе «біглим» народом, розбійниками чи волоцюгами. Козацький народ вважав себе нащадками давнього народу «козарів»(незрозуміло тільки чи козари трактувалися як народ хозарів, чи наприклад половців, які вели схожий спосіб життя і мешкали на тих самих територіях), яким вони визначали корінних жителів територій, на яких вони проживали.
Третій міт який широко поширений як і в українській так і в московській історіографії, та панує в думках більшої частини істориків. Це міт про те, що козаки нібито «соціальний стан». В багатьох європейських та українських історичних джерелах та джерелах права XVII-XVIII століття козаки подекуди неодноразово називають саме окремим народом зі своїми державами: Військом Запорозьким Низовим та Гетьманщиною. Наприклад в Конституції Пилипа Орлика зазначалося: «…прагнучи, як за колишньої свободи, народ козацький з-під тяжкого на той час панування польського звільнити, висунув захисника…», «Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольності військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо». Також на італійській карті 1684 року було зазначено: «Україна або край запорозьких козаків». Також Микита Корж підтверджує трактування, що козаки це народ такими словами: «…як ногайці, котрі долали крутосхил гуртом, аби народ запорозький, перебуваючи в степах, міг відрізнити ворога од своїх козаків.». Таким чином можна чітко сказати, що козаки не були соціальним станом, але йде мова саме про запорожців. В Речі Посполитій на законодавчому рівні був закріплений «козацький стан», адже після створення реєстрового козацтва, польській владі потрібно було правове підґрунтя для розмежування козаків від інших соціальних верств Речі Посполитої. Реєстрові козаки були на службі у короля Речі Посполитої, тому мав бути чіткий перелік розподіл козаків у війську. На мою думку, реєстрове козацтво створювалося для розділення козаків та намагання спровокувати козацький народ до боротьби між собою. Тому козаки є саме народом, а не соціальним станом.
Також існує цілий комплекс з мітів, які спрямовуються на територію розселення козаків. Серед таких мітів є такі: «козаки жили тільки на Січі», «козаки прийшли на незаселене Дике Поле». Як видно з вище сказаного, козаки не «прийшли» на незаселені території, адже вони є нащадками давніх народів, які проживали на територіях Війська Запорізька Низового, Гетьманщини, заходу сучасної України, і не тільки. Щодо міту про «козаків які мешкали тільки на Січі». Микити Корж розповів, що: «Права й закони, за якими вони вирішували та судили позовні справи, були такі — в усіх запорізьких землях, по значних селах і містах влаштовувалися паланки — різновид повітів або земських судів, де правували троє обраних, яких називали суддями або панами: полковник, осавул та писар, до них на підмогу від Січі призначалися троє підпанків з козаків», «Січ по всій запорозькій землі була тоді, за моєї пам’яті, тільки одна; у ній був головний Запорозький уряд, подібно, як у столиці». Отже, в державі Військо Запорізьке Низове існував паланко-полково-сотенна система адміністративно-територіального поділу, яка керувалася зі столиці – Січі.
Висновки. Отже, козацькі міти досить поширені в українській історіографії та суспільстві. Здебільшого ці міти були нав’язані московською і польською історичною наукою. З даної роботи видно, що дані міти можна легко спростувати на основі правових документів та історичних джерел, які дають максимально об’єктивне розуміння про козацький народ і ким насправді цей народ був.
Список використаних джерел
1. Стороженко О. П. Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа: 1863
2. Розанов В. Ф. Усна оповідь колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії та повіту, села Михайлівки, Микити Леонтійовича Коржа: 1842. URL: https://gorod.dp.ua/history/doc/korzha_opovid.pdf (дата звернення 18.12.2022 р.).
3. Орлик П. С. Гордієнко К. Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін: 1710. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/001_003#Text (дата звернення 18.12.2022 р.).
4. Московська брехня про козаків! Розповідь очевидця! URL: https://www.youtube.com/watch?v=j22rmwksMxA (дата звернення 21.12.2022 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
