Зміцнення обороноздатності України під час повномасштабної війни комплексом військових, економічних соціальних і політичних заходів держави в інтересах Збройних Сил та інших військових формувань безумовно залежить від удосконалення національного законодавства з урахуванням тисячолітньої еволюції вітчизняних правових традицій взагалі та литовсько-українського періоду формування воєнної організації зокрема. Метою дослідження даної роботи є охарактеризування стану законодавства про військову службу у Великому князівстві Литовському XVI століття, підданими якого була переважна більшість мешканців тогочасних українських міст та земель.
Актуальність даної теми визначається тим, що хоча основою аналізу окремих положень воєнної справи XІV – XVI століть ставало право Великого князівства Литовського найбільше у наукових працях таких сучасних вчених останніх десятирічь як Ю. Бардах, А. Блануца, Д. Ващук, Г. Віснер, Л.В. Войтович, О.М. Гаврищук, К. Галушко, В.М. Горобець, Л Е. Гудавичус, О.О. Дячок, С.А. Камінський, М.В. Коваль, М.І. Корнієнко, В. Крейчі, С.А. Лазутка, Х.В. Майкут, Ю.А. Мицик, А. Плахонін, Е. Плешко, І.П. Рудянин, Г.М. Саганович, О. Сокирко, В. Уляновський, Б. Черкас, А.І. І.М. Шопіна, Я.А. Юхо, Н. Яковенко тощо, однак конкретного дослідження актів військового законодавства, як правових пам’яток України литовсько-українського періоду не здійснювалось.
В сучасному тлумаченні під військовим законодавством слід розуміти сукупність юридичних актів, у яких закріплені норми, що регулюють правові відносини в галузі діяльності воєнної організації держави. Особливістю військово-правових відносин є їх комплексний характер, який обумовлює одночасну їх належність як до сфери публічно-правових, так і приватно-правових відносин хоча частка перших є значно більшою [1, с. 12]. Якщо дану дефініцію екстраполювати на право XVI століття намагаючись охарактеризувати військове законодавство Великого князівства Литовського (ВКЛ), то насамперед до сукупності норм цієї галузі слід віднести великокняжі правові акти під загальною назвою «листів», що офіційно оформлювало правове положення воєнної організації держави взагалі та порядок проходження військової служби зокрема. Документальні акти військових листів особливо зберігалися в Литовській метриці – державному архіві ВКЛ, деякі з яких дійшли до нашого часу у так званих Книгах публічних справ, які є найбільш достовірною джерельною основою для дослідження литовсько-українського права.
На наш погляд, першочергової уваги для аналізу заслуговують дві групи наступних документів, що започаткували військове законодавство: а) королівські і сеймові устави; б) Литовські статути 1529, 1566 і 1588 років. Окреме місце займають королівські військові накази персонально воєводам, намісникам, каштелянам, гетьманам і хорунжим про конкретну військові службу.
До першої групи військових правових актів наприклад належать: «Устава Віленського сейму про народний перепис, збір війська, «серебщизну» з нагоди війни з Росією» від 21 лютого 1507 р. [2, с. 8], «Устава королівська і сеймова про наряд земського війська» від 1 травня 1528 р. [2, с. 187], «Устава королівська і сеймова литовським отчинникам про воєнні їх повинності, з призначенням збору у скарбницю грошей на жалування ратним людям також на викуп заставних господарських отчин» від 21 січня 1529 р. [2, с. 203]. Так за своїм змістом Устава Віленського сейму про народний перепис (9 артикулів) вміщує положення: а) про перепис людності у княжих, земянських та шляхетських маєтках гідної до військової служби; б) про грошову компенсацію замість військової служби: в) про відповідальність за відмову від військової служби у вигляді смертної кари: г) про податок «серебщизни» па військові витрати тощо [2, с. 8-10]. Основним положенням, що закріплювала Устава королівська і сеймова про наряд земського війська, був обов’язок княжат, панят і шляхти виставляти до війська при обороні земській одного кінного воїна («пахолка») від восьми своїх господарів-підданих («служоб людей») протягом десятирічного строку дії даного правового акту [2, с. 187-188]. Найбільша за змістом Устава королівська і сеймова литовським отчинникам (20 артикулів) вміщує в собі наступні основні постанови: а) артикули 1-7 про кількість воїнів при мобілізаційному призові (посполитого рушення) до війська відповідно розміру людності у приватних маєтках (від 700 служб – 100 пахолків, від 400 служб – 50 пахолків, від 8 – 1 тощо); артикули 8-20 – про збір воєнного податку на утримання військовослужбовців з осіб шляхетського і духовного станів (11 грошей і півтреття пенязя на одного воїна), з усіх міст 1500 кіп грошей (від 300 до 3 кіп грошей залежно від господарського стану міста, наприклад з Каменця 100 кіп, а з Канева по 5 кіп), з усіх єврейських громад 1000 кіп грошей [2, с. 203-206]. Тобто у вказаних уставах військового законодавства в основному закріплювались два положення військової служби – кількісна чисельність військовослужбовців за призовом для оборони земської (війни) та матеріальне (грошове) забезпечення війська.
Наступну групу складають постанови Другого Розділу «Права писані, надані панству Великого князівства Литовського, Руського, Жемантійського, та іншим …» 1529 року (І Литовський статут), Статут Великого князівства Литовського 1566 року, Статут Великого князівства Литовського 1588 року, де вміщені норми суто військового законодавства після їх кодифікації. За своєю конструкцією Другий Розділу «Про оборону земську» Литовського статуту 1529 року, складалась з вступу та артикулів, з назви яких зразу вбачається їх внутрішній зміст: Вступ - Кожен повинен нести військову службу; 1. Всі повинні ставати під свою повітову хоругву і проходити огляд; 2. Духовні особи із узятого під заставу маєтку повинні особисто нести господарську службу; 3. Кожен після огляду повинен нести службу у тому ж загоні при господарі або при гетьмані; 4. Якщо хто через слабке здоров'я не може нести військову службу, той має заявити про це перед гетьманом; 5. Якби хто мав сина, який міг би нести земську службу, то повинен показати його гетьману, щоб встановити, чи придатний син служити за батька; 6. Якби хто спізнився на військову службу і не приїхав у призначений строк без будь-якої поважної причини; 7. Гетьмани не повинні наказувати своїм писарям за перепис війська брати більше, ніж півгроша з коня, а при розпуску війська не повинні нічого брати; 8. Про тих, кого буде послано старшими над заставою; 9. Хорунжі не повинні лишати вдома земян і відпускати їх після огляду; 10. Ніхто без відома гетьмана не повинен поїхати з війни; 11. Якби хто на сторожі був недостатньо пильний; 12. Про того, кого пошлють на заставу, щоби він туди з’явився в строк, а його у вказаний строк там не буде; 12. Будучи на військовій службі, ніхто не повинен нападати на шляхетські будинки і гумна; 14. Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней [3, с. 217-222]. У Другому Розділі «Про оборону земську» Литовського статуту 1566 року артикули військового законодавства збільшуються майже вдвоє до 29 точок [4, с. 266-276], проте їх сукупний загальний зміст не змінюється стаючи більш стислим і конкретним. Новизною було збільшення призивного віку до 18 років. Достеменний підхід зберігся також при побудові Другого Розділу «Про оборону земську» Литовського статуту 1588 року, який складався вже з 27 артикулів [5, с. 70-81]. До новел відноситься часта заміна смертної кари за військові правопорушення конфіскацією майна та штрафами. Литовські статути XVI століття юридично закріпили у розділі «Про оборону земську» важливі постанови публічного військового права стосовно проходження військової служби, упорядковуючи при цьому як норми правових звичаїв так і удосконалюючи норми попередніх законодавчих устав.
Прикладом військових королівським наказів може слугувати «Наказна королівська грамота Київському каштеляну Павлу Сапезі про приготування до майбутньої війни з росіянами» [6, с. 139-140], де конкретно вказується про місце, порядок та час зосередження військової частини на чолі з паном Павлов Івановичем Сапегою для війни з великим князем Московським.
Потрібно погодитись з твердженням В. Крейчі про те, що війська Литовського князівства і Корони Польської довгий час вбирали різні військові традиції, так як боротьба з Орденом навчила протистояти західноєвропейським арміям, постійні набіги кримських татар вимагали освоєння інших тактичних рішень, а війни з московською державою, по суті, були змаганням подібних військових систем [8, с. 26], що було позитивним фактом та підтверджується чисельними перемогами литовсько-українських військ над іноземними ворожими арміями протягом усього XVI століття.
Враховуючи вище зазначене , ми маємо змогу прийти до основного висновку про те, що першими відомими правовими актами військового законодавства Великого князівства Литовського XVI століття у вигляди уставів та статутів насамперед встановлювався порядок призову на військову службу, юридичної відповідальності військовослужбовця під час її проходження та правила звільнення, а також норми даного публічного законодавства були дієвими засобами правового регулювання суспільних відносин у військовому будівництві. На нашу думку, надалі, історико-правові дослідження вітчизняних пам’яток військового законодавства потрібно порівнювати з аналогічними правовими актами воєнної галузі Священної Римської імперії, королівств Франції, Англії, Швеції тощо для встановлення їх впливу на розвиток мілітарної організації держав.
Література:
1. Військове право: підручник. За ред. І.М. Коропатніка, І.М. Шопіної. К.: Алерта, 2019. 648 с.
2. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и издаваемые Археографической комиссией. Том второй. 1506-1544. Сакт-Петербург: В Типографии ІІ Отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1848. 400 с.
3. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Том І. Статут Великого князівства Литовського 1529 року. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2002. 464 с.
4. Статути Великого князівства Литовського. У 3 томах. Том II. Статут Великого князівства Литовського 1566 року. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2003. 560 с.
5 .Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Т. ІІІ. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. Кн. 1. За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2004. 672 с.
6. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и издаваемые Археографической комиссией. Том третий. 1544-1587. Сакт-Петербург: В Типографии Эдуарда Праца, 1848. 364 с.
7. Крейчі В. Збройні сили Великого князівства Литовського за гетьманування К.І. Острозького. Острозький краєзнавчий збірник.. Випуск 8. Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2015. С. 21-26.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
