Протиріччя розвитку українського суспільства в пост-радянський період проявляються, по-перше: в таких, негативних для ведення бізнесу відносинах, як корупція, «тіньова» економіка, відсутність, на законодавчому рівні, врегульованого механізму відносин власності, а, по-друге, в прагненні стати членом Європейського Союзу, з його демократичними та загальнолюдськими цінностями.
Діяльність органів влади України направлена на дотримання критеріїв, встановлених Радою Європи, в 1993 та 1995 роках, у Копенгагені та Мадриді. Влада України прагнула послідовно дотримуватись зобов’язань, покладених на неї угодами Про асоціацію та Поглиблену й всеохоплюючу зону вільної торгівлі. Таким чином, Україна гармонізувала власне законодавство до acquis ЄС.
Говорячи про гармонізацію вітчизняного законодавства до acquis ЄС, варто зазначити, що в правовідносинах відображені специфічні особливості розвитку певної спільноти, її правосвідомість та правова культура. Тому, адаптація вітчизняного законодавства до acquis ЄС, потребує раціонального осмислення особливостей історичного розвитку українського суспільства.
Не викликає сумніву той факт, що зміст та сутність закону значною мірою залежать від ступеня засвоєння наукових знань про ті чи інші явища чи предмети. Адже, на практиці, як реальність, що функціонує, знання проявляється у формі актуалізовано мислення окремих осіб, яке над особистісно набуває виразу в творчому доробку, зокрема, науковому. Таким чином, образи навколишнього світу, трансформуючись через лінгвістичне препарування, часто набувають уявного, міфологічного, ідеологічного забарвлення.
В зазначеному контексті на окрему увагу заслуговує проблема перекладу з іноземної мови правничої наукової інформації.
В процесі аналізу еволюції законодавства, науковець виокремлює декілька факторів. Перший полягає в тому, що, починаючи з кінця ХІ ст., правові інститути на Заході безперервно й послідовно розвивались. При цьому, кожний наступний етап еволюціонував з попереднього. Другий фактор полягає в тому, що цей усвідомлений процес послідовного розвитку сприймався не лише як процес перемін, але як фактор органічного росту [1, c. 22-23].
Такий поділ зумовлений тим, що римляни підійшли до розуміння права суб’єктності. На наш погляд, сприйняття індивіда, як суб’єкта права завершилося внаслідок реформ Сервія Тулія. Як відомо, основний зміст реформ полягав у тому, що у плебеїв, вільного населення Риму, були зосереджені багатства, набуті в результаті господарської діяльності. При цьому, на відміну від рабів (лат. servus), у плебеїв господарська діяльність базувалася на приватній власності на засоби виробництва. Разом з тим, сплачуючи податки, плебеї не мали права участі в політичному житті Риму. Як уявляється, в контексті ментальних світоглядних підходів корінних жителів Риму, є закономірною потреба зрівняння в правах тих суб’єктів суспільних відносин, які проживають на спільній території, беруть участь, власним коштом придбавши зброю, у військових походах та сплачують податки. Відповідно, змінились суб’єкти суспільних відносин: не патрицій та плебей, а громадянин (civilis).
Тому не випадково, в середовищі римських юристів сформувалося уявлення про право як феномен суспільних відносин. Для них термін «право» став синонімом терміну «справедливість». Зокрема Ульпіан стверджував наступне: «Той хто вивчає право, має з’ясувати походження слова «jus», похідним від терміну «justitia» (правда, справедливість ) [2]. Таким чином зміст терміну «jus» зумовлене не раціональними а ірраціональними чинниками: морального, міфологічного, божественного.
Разом з тим, Ульпіан вважав, що крім приватного права, в якому відображені інтереси окремих осіб, існують відносини, які відображають інтереси суспільства та держави Риму в цілому (jus publicus) [2].
В Інституціях Юстиніана знаходим визначення права писаного та не писаного. Неписане право формується внаслідок повсякденної діяльності індивідів. Коли ці правила поведінки знаходять визнання державою, стають нормами, то тут вони виступають у формі закону (лат. lex). Інакше кажучи, закон у Римі, це викладене на письмі та визнане державою правило поведінки, що сформувалось внаслідок повсякденної діяльності індивіда.
У філософсько-правовій думці сучасної України утвердилась ідея про те, що теоретичними витоками права в Європі стали: філософія права епохи еллінізму, норми права Стародавнього Риму, етика християнства. Важко собі уявити, чи відіграла б ідея свободи таку значну роль у політико-правовій думці Європи, якби етико-релігійні інституції не отримали такої широкої автономії, а за силою свого впливу — й преваг перед державою та засобами примусу [3, с. 186, 190 ].
Сучасне суспільство держав ЄС є ліберальним. Універсальною ознакою лібералізму, в системі економічних відносин, є право власності. На думку відомого американського філософа Френсіса Фукуяма, «право власності та забезпечення дотримання контрактів через юридичні інститути, стали основою економічного зростання у Великій Британії, Нідерландах, Німеччині, США та інших державах, які захищали це право. З цієї причини лібералізм міцно асоціюється з економічним зростанням і модернізацією. Історично найбільш прихильним лібералізму класом був клас власників, не тільки землевласників, а й безлічі власників бізнесу і підприємців середнього класу, яких Карл Маркс називав буржуазією» [4].
На межі ХХ–ХХІ ст. поширюється триєдина типологія (tripartite typology) обов’язків держави, відповідно до якої держава має: поважати (не втручатися, не порушувати), захищати (від втручання третіх осіб) і реалізовувати (вживати дієві заходи) права та свободи людини. Вона запропонована спеціальним доповідачем ООН Асбйорном Ейде на основі аналізу поглядів Генрі Шу. Останній критично оцінює доцільність диференціації прав людини на негативні й позитивні та вважає, що такий підхід призведе до ігнорування державою певних обов’язків, пов’язаних із захистом прав і свобод людини. Хоча окремі дослідники заперечують можливість і необхідність використання tripartite typology, вона залишається однією із найвпливовіших у міжнародному праві та застосовується у діяльності ООН [5; с. 148].
Юридичною основою позитивних зобов’язань держави в європейській системі захисту прав людини є ст. 1 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї. У ній зазначається, що держава має гарантувати права і свободи, передбачені Конвенцією [6, с. 6].
В українському суспільстві економічна діяльність не сприймалась як єдиний, неподільний процес, була відсутність поняття власності як права розпоряджатися певними предметами та результатами праці. Зміна в праві власності поширюється, як правило, не на предмет загалом, наприклад, на ділянку землі, a лише на окремі форми користування нею, що позбавляє сенсу поняття власності стосовно предмета в цілому.
На сьогодні не знайшла своєї актуалізації доктрина соціальної відповідальності корпорації перед власними працівниками. Корпорація прагне, перш-за-все, до вирішення нагальних проблем сьогодення. Лише в останні роки в бізнес-середовищі України сформувалось усвідомлення «кадрового голоду». Поступово усвідомлюючи, що найбільшу цінність становить працівник, бізнес робить перші кроки в напрямку підготовки та збереження висококваліфікованих кадрів.
Реалізація суспільного ідеалу в правосвідомості української спільноти знайшла своє відображення в домінуванні певного морального образу. Українська ментальність, пов’язана з реалізацією правової проблеми, знаходить своє відображення в таких поняттях як добро, справедливість. Досягнення поставленої мети передбачалось шляхом обмеження свободи індивіда. Тому західноєвропейська концепція прав і свобод, заснована на природно – правовій доктрині, не змогла реалізуватися в Україні. З точки зору сьогодення, сприймаючи концепцію прав і свобод, сформовану західноєвропейською політико-правовою ідеологією, необхідно наповнювати ідеалами, що відображають особливості української ментальності.
Список використаних джерел:
1. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. URL: https://lawbook.online/prava-istoriya/zapadnaya-traditsiya-prava-epoha.html. (дата звернення: 25.02. 2023)
2. Римські юристи про право та його види URL: https://studfile.net/preview/2673778/page:12/ (дата звернення 25.02. 2023)
3. Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки / Пер. з англ. К.: Основи, 1997. - 838 с.
4. Найпідступніша загроза. Відомий американський філософ Френсіс Фукуяма – про те, з яким викликом зіткнувся світ, і до чого це призведе https://nv.ua/ukr/opinion/recommends/kriza-2020-roku-shcho-potribno-svitu-fukuyama-ostanni-novini-50117036.html (дата звернення: 25.02. 2023)
5. Сухорольський П. Міжнародні стандарти забезпечення свободи вираження поглядів в умовах утвердження концепції позитивних обов’язків держави. Український часопис міжнародного права. 2015. №1. С. 146-155.
6. Європейська конвенція з прав людини з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів №11, 14, з Протоколами №1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16. Електронний ресурс. URL: https://www.echr.coe.int/documents/convention_ukr.pdf (дата звернення 26.02.2023)
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
