Важливим правовим принципом, який діє в інтересах особи підозрюваного, обвинуваченого є презумпція невинуватості, що означає існування припущення про невинуватість особи, аж доки її вина не буде доведена у судовому порядку, встановлена у рішенні суду, який набрав законної сили. Цей принцип є складовим іншого важливого принципу, який закріплений у Європейській Конвенції про захист прав та основоположних свобод – права на справедливий суд. Власне ч. 2 ст. 6 містить положення про презумпцію невинуватості, яка тлумачиться так: «без доведення попередньої вини обвинуваченого згідно закону і, зокрема, без надання обвинуваченому можливості скористатися правом на захист, судове рішення відносно нього породжує відчуття, що обвинувачуваний є справді винним»[1].
Засада презумпції невинуватості закріплена і у багатьох інших міжнародних джерелах, зокрема: 1) у ст. 11 Загальної декларації прав людини; 2) у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Окремо слід згадати Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов’язків і прав прокурорів, що були ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році, у яких названо обов’язок прокурора захищати право обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, а також переконуватись в тому, що свідчення на користь обвинуваченого відбувається згідно із законом та вимогами до справедливого судового розгляду[2]. Ще один міжнародний документ з питань етики прокурорів, а саме «Європейські керівні принципи з етики і поведінки для прокурорів» (так звані «Будапештські керівні принципи»), які були прийняті у 2005 році на шостій конференції Генеральних прокурорів Європи, встановлює такі стандарти поведінки прокурора, як повага до принципу презумпції невинуватості, обов’язок звертати увагу на всі відповідні обставини справи, включаючи ті, що стосуються підозрюваного не дивлячись на те, чи вигідні вони чи ні, не розпочинати або продовжувати слідчі дії, якщо неупереджені результати слідства показують, що обвинувачення є безпідставним, розслідувати справу наполегливо, але справедливо і в межах доказів, досліджувати запропонований доказ з метою встановлення законності його отримання, відмовляти у використанні доказу, отриманого незаконним шляхом, що грубо порушує права підозрюваного чи іншої особи тощо[3].
Щодо вітчизняних норм, то презумпція невинуватості закріплена у Конституції (ст. 62), Законі України «Про прокуратуру» (як одна із засад діяльності прокуратури), Кримінальному процесуальному кодексі України, а також у ст. 9 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів. Так, відповідно до цього Кодексу, прокурор повинен враховувати всі обставини незалежно від того, свідчать вони проти підозрюваного (обвинуваченого) чи на його користь, вживати заходів для гарантування права особи на справедливий судовий розгляд, бути переконаним, що всі проведені слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії та зібрані докази дають достатні підстави для звинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, при виконанні своїх повноважень поводитись з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, як з невинуватою[4].
Відтак, основна мета засади презумпції невинуватості – захистити особу, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, зокрема від будь яких форм осуду в тому числі, адже те, що говорить прокурор як представник держави впливає на думку громадськості. Також Європейський суд з прав людини вказував, що дія аналізованого принципу поширюється насамперед на ті висловлювання, що є публічними і адресуються підозрюваній особі. Отже, прокурор, як публічна особа, повинен бути обережним у своїх висловлюваннях, у виступах, публічних дописах, письмових документах, зокрема й процесуальних, а також не допускати недбалість та недобросовісність у отриманні та оцінці доказів, посилатись на такі докази тощо (мова йде про перевірку законності методів отримання доказів, їх допустимості та належності), надавати і самому обвинуваченому всю достовірну інформацію, в тому числі і ту, що спростовує його вину. Звичайно, потрібно розрізняти просто факт того, що когось підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення із заявою про безпосередньо констатацію факту вчинення цією особою такого правопорушення до винесення відповідного вироку судом.
Література:
1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: міжнародний документ від 04.11.1950 р. URL. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 02.04.2023 р.)
2. Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов’язків і прав прокурорів: міжнародний документ МАП від 23.04.1999 р. URL. https://www.iap-association.org/getattachment/Resources-Documentation/IAP-Standards-(1)/Ukrainian.pdf.aspx (дата звернення: 02.04.2023 р.)
3. Європейські керівні принципи з етики та поведінки для прокурорів «Будапештські керівні принципи»: міжнародний документ КГПЄ від 31.05.2005 р. URL. https://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/SENMK/pr_osn1.pdf(дата звернення: 02.04.2023 р.)
4. Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів: документ від 27.04.2017 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001900-17#Text
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
