Історія нашої держави є славною та могутньою. Практично все існування українського народу пов’язане чи не з однією проблемою – виборювання власної державності, права існувати як нація та права на незалежну країну. Навіть у сьогоднішній час можемо простежити те, як це питання повстало повторно: ми змушені знову доводити, що Україна є самобутньою та незалежною державою. Проте всім зрозуміло, що боротися за теперішнє та майбутнє можна лише тоді, коли ти знаєш своє минуле.
Теоретичну основу дослідження становлять праці: В. Гнатюка, Д. Коренеця, І. Кревецького, Р. Пиріга, Ю. Тагліна, С. Томашівського.
Метою наукової розвідки полягає в дослідженні політичної діяльності Михайла Грушевського як очільника Української Центральної Ради.
Виклад основного матеріалу. Михайло Грушевський – український історик, політичний і громадський діяч. Народився він 17 вересня 1866 року в м. Холм. Роки свого навчання історик згадував неохоче, навіть з певним розчаруванням, адже це був період занепаду його університету. Саме в цей час Російська влада здійснила університетську реформу, тим самим взяла під контроль думки студентів. Проте і в такий період Грушевський зумів написати немалу кількість невеличких історичних есе, наприклад: «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» (1887), «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века» тощо [].
Вже під кінець свого навчання Михайло Грушевський долучився до українського руху, а також, завдяки Володимиру Антоновичу, вступив до київської «Громади» - організації, яка зібрала навколо себе справжніх патріотів України. Так розпочався політичних та громадський шлях українського історика. Але найбільшого розквіту та активності його діяльність зазнала саме в 1917-1919 роки.
Як відомо із нашого минулого, з 16 березня 1917 року в Києві розпочала своє формування Українська Центральна Рада, головою якої був Михайло Грушевський. У м. Києві діяч намагався налагодити весь український рух, надати йому організованого характеру. Також М. Грушевському вдалося і порушувати такі важливі для нас питання, що стосувалися культурного відродження українського суспільства. Тобто, він намагався сприяти заснуванні національних шкіл, політичних товариств, а 14 березня 1917 року Грушевський мав змогу виступити на Київському кооперативному з’їзді, вимагаючи надати національно-територіальної автономію Україні.
Вперше головувати на засіданні Української Центральної Ради історику вдалося 28 березня 1917 року. Багато хто відверто пов’язував повернення Михайла Грушевського до м. Києва з надіями та сподіваннями на припинення суперечностей й об'єднання демократичних сил.
10 червня 1917 року український діяч бере участь в проголошенні УЦР І Універсалу. М. Грушевський звернувся до всього народу із закликом братися до термінового закладення основних підвалин автономності. І, як голова Української Центральної Ради, вимагав від Тимчасового уряду поступок Україні. Переворот більшовиків у Петрограді 7 листопада 1917 р. та не визнання ними Української Центральної Ради остаточно розвіяли сподівання М. Грушевського про перетворення Росії на федеративну республіку. І як наслідок: 7 листопада Українська Центральна Рада під керівництвом Михайла Грушевського ІІІ Універсалом проголосила Українську Народну Республіку.
9 січня 1918 року, через наступ більшовиків на Київ, на засіданні УЦР під головуванням та на пропозицію М. Грушевського проголошено IV Універсал, який фактично визнавав УНР вільною, самостійною і суверенною державою, що було неабияким досягненням в цей період. Завдяки цьому, 28 січня українському діячу вдалося підписати Брест-Литовський мирний договір з Німеччиною. Згідно з ним, Німеччина повинна була надавати військову допомогу Українській Народній Республіці у боротьбі з більшовиками.
Повернувшись після угоди до м. Києва, М. Грушевський сконцентрував свою діяльність на конституційному процесі України. Вагомим наслідком цієї діяльності було утвердження 29 квітня 1918 року Конституції незалежної УНР. Вона проголошувала державну незалежність, територіальну цілісність УНР, а також демократичні свободи і рівність всіх громадян. Згідно з Конституцією, республіка повинна бути парламентською, підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.
Вже 29 квітня 1918 року в Україні відбувся державний переворот, внаслідок чого до влади прийшов Павло Скоропадський. Саме через це Михайло Грушевський був змушений перейти на нелегальне становище. Проте все-таки він продовжував, хоч і в підпіллі, займатися науковою працею, брати участь в обговоренні питання про заснування УАН тощо.
Таким чином, діяльність Михайла Грушевського як історика, політичного й громадського діяча є надзвичайно цінною для нас та історії українського державотворення, адже він є один з тих людей, що намагався в такі складні періоди для України повернути її державність, незалежність, самостійність. Проте звичайно, якщо зануритися глибше, можна знайти і певні прорахунки його головування, наприклад: не створення боєздатної, підготовленої армії, яка потрібна кожній державі на шляху свого існування, а також певна не рішучість та боязнь діяти.
Список використаних джерел:
1. Іванов В. М. Історія держави і права України: підручник. Київ: КУП НАНУ, 2013. 892 с.
2. Конституція Української Народної Республіки: станом на 29 квітня 1918 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0002300-18#Text (дата застосування 16.11.2022 р.).
3. Ухач В. З. Історія держави і права України: навч. посібн. Тернопіль: ЗУНУ, 2022. 302 с.
4. Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посібн. Київ, 2003. 656 с.
5. Щукін В. В., Сугацька Н. В., Павлюк А. М. Історія держави і права України. Словник термінів і понять : навч. посібн. Київ, 2018. 296 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
