Поняття «конкурентна політика» має вузьке і широке значення в економічній літературі. У вузькому значенні воно вживається для позначення заходів, спрямованих безпосередньо на контроль дотримання конкурентного законодавства. Ці заходи передбачають припинення антиконкурентної поведінки, яка в умовах розвитку ринкової економіки має різні форми.
Конкурентна політика передбачає застосування механізму припинення антиконкурентних узгоджених дій підприємців, попередження зловживань монопольним становищем, усунення проявів недобросовісної конкуренції, профілактику антиконкурентних дій органів влади тощо. Також поняття «конкурентна політика», окрім заходів і практичних дій з реалізації законів у конкретних сферах, охоплює цілеспрямовану нормотворчу діяльність, спрямовану на розроблення спеціальних актів та внесення конкурентних вимог до нормативних документів, які регулюють різні сфери життєдіяльності суспільства [1, с. 53].
Однією з основних економічних та інституційних завдань, а також труднощів, які виникли у Спільноти з моменту створення Європейських співтовариств, була проблема підтримки конкуренції на належному рівні. Узгоджена конкурентна політика країн Європейського Союзу є одним з наріжних каменів європейської інтеграції. Спільні норми щодо регулювання питань конкуренції були впроваджені у 1957 р., одночасно зі створенням Європейського Економічного Співтовариства, яке згодом трансформувалось у Європейський союз.
Досягнення бажаних ефектів спільного ринку вимагає від інтегрованих європейських держав проголошення домінанти відкритої конкурентної ринкової економіки на рівні публічних правовідносин. Таким чином, за основу була взята концепція, що виключає дискримінацію економічних свобод на державному рівні. Країни ЄС, які дотримуються континентальної системи права і мають самостійне законодавство в галузі конкурентного права, кинулися до "інтегрованої моделі регулювання" боротьби з недобросовісною конкуренцією [2, с. 83].
Досвід ЄС у сфері конкурентного права дає можливість зрозуміти, а можливо, і сприйняти основні постулати підприємницької діяльності в ЄС, а також допомагає з'ясувати, які обов'язки покладаються на компанії, що займають домінуюче становище на ринку. Перед ЄС досі стоїть загроза приватноправовій дискриминації, яка здійснюється приватними особами через практику, що обмежують конкурентну боротьбу (тарифні угоди, демпінг, спонукання до укладення договорів певного характеру тощо).
Рішенням цієї проблеми стало проведення ЄС спільної політики в області конкуренції, під якою можна розуміти погоджені на правовому рівні дії і плани, спрямовані на запобігання порушень конкуренції в межах спільного ринку. По-іншому кажучи, загальна політика в цій галузі спрямована на запобігання "суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі-продажу товарів і отримання на цій основі максимально можливого прибутку". Загальна політика є засобом регулювання природних і штучних монополій, а також спрямована на корекцію підприємницьких практик, які набувають картельна характер і часто риси "монополістичного змови" [2, с. 84].
Політика зачіпає угоди про розподіл ринків, фіксування цін, угоди про виключні права, угоди про патенти, спільних підприємствах, угоди про товарні знаки, франчайзинг і ліцензійні угоди. Цілями спільної політики в області конкуренції є:
- усунення загроз, небезпечних для вільного ринку;
- поліпшення виробництва або розподілу товарів;
- технічний і економічний прогрес;
- зростання ефективності економіки;
- посилення конкурентоспроможності товарів, послуг і бізнесу з об'єднаної Європи.
Для реалізації цілей політики в області конкуренції було створено антимонопольне право ЄС, або так звані правила конкуренції. Вони являють собою сукупність норм, спрямованих на попередження і припинення антиконкурентних (обмежувальних) угод; усунення зловживань домінуючим становищем на ринку; контроль економічної концентрації.
Єдина конкурентна політика країн Європейського Союзу містить спільні норми щодо регулювання конкуренції для усіх країн-членів ЄС, які були впроваджені у Римській угоді. Конкурентне законодавство ЄС покликане забезпечувати рівні можливості для підприємців на спільному ринку. Основні норми первинного права ЄС про конкуренцію містяться у VI розділі Договору ЄС «Загальні правила конкуренції, оподаткування та зближення законодавств». Цим питанням присвячені статті 81–89 [3].
Економічна діяльність та конкурентні відносини суб’єктів господарювання на агропродовольчому ринку регулюються конкурентним законодавством ЄС. Спільна сільськогосподарська політика є інтегрованою системою заходів, завдяки яким забезпечується підтримка цін на аграрну продукцію та надаються субсидії на виробництво сільськогосподарських товарів з урахуванням специфіки розвитку конкуренції в аграрному секторі. Основні цілі САП були закріплені у статті 39 установчого Римського договору про створення ЄС та залишаються незмінними досі, зокрема це:
– підвищення продуктивності аграрного сектору шляхом сприяння технічному прогресу;
– забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва;
– забезпечення прийнятного рівня життя для зайнятих у сільському господарстві, зокрема, через збільшення їхніх доходів;
– стабілізація ринків агропродовольчої продукції, захист виробників і споживачів від зовнішніх чинників;
– гарантування забезпечення населення країнчленів Співтовариства якісним продовольством за рахунок власного виробництва сільськогосподарської продукції;
– забезпечення населення продовольчою продукцією за доступними цінами [4].
Отже, світовий досвід реалізації конкурентної політики, зокрема досвід країн ЄС, є особливо актуальним для України. Розроблення та реалізація конкурентної політики в Україні має здійснюватися з урахуванням ключових норм та правил конкурентного законодавства ЄС. Виконання Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015–2020 рр., здійснення Загальнодержавної програми розвитку конкуренції на 2014–2024 рр. сприятиме інтеграції аграрного сектору національної економіки до економічної системи ЄС. Нововведення у конкурентну політику України повинні застосовуватися після глибокого наукового вивчення наявних проблем, проведення ґрунтовного аналізу ефективності норми та можливості її використання в українському конкурентному законодавстві. Питання узгодження конкурентної політики держави та антимонопольного регулювання на національному агропродовольчому ринку потребують подальшого наукового дослідження.
Список використаної літератури:
1. Борисенко З. Конкурентна політика держави як фактор розвитку економіки України : [моногр.] / З. Борисенко. – К. : Таксон, 2004. – 334 с
2. Світова та конкурентна політика країн Європейського союзу: конспект лекцій / О.М. Проскурня // Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». – Харків : НТУ «ХПІ», 2020.- 41 с.
3. Report on competition policy [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/competition/publications/annual_ report/index.html#rep_2010.
4. Overview of CAP Reform 2014–2020 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/agriculture/sites/agriculture/ files/policy-perspectives/policy-briefs/05_en.pdf.
____________________
Науковий керівник: Погарченко Т.В., доцент, Державний торговельно-економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
