Права людини є основоположною константою, що обумовлюють діяльність сучасної правової держави. Конституцією України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Реалізація прав та свобод людини була б неможлива без основного національного багатства – землі.
Об’єкт права власності Українського народу, основа місцевого самоврядування, основний засіб виробництва сільськогосподарської продукції, основа фермерського господарства, гарантія продовольчої безпеки держави розкривають кожну з характеризуючих ознак земельних ресурсів. Бездумне використання землі може призвести до жахливих наслідків, у зв’язку з чим планування можна назвати ключом до гармонічного використання земельних ресурсів.
Плануванню у земельному праві присвячено велику кількість наукових праць таких вчених як В.І. Андрейцев, І.В. Ігнатенко, Р.І. Марусенко, А.М. Мірошниченко, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, В.М. Правдюк, А.І. Ріпенко, В.О. Чуйков, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інші. Дисертаційне дослідження, присвячене плануванню у земельному праві України, виконано О.І. Ущаповською. Водночас, питання ролі просторового планування земель у забезпеченні прав та свобод людини в межах населених пунктів у доктрині досліджено не було.
Актуальність питання зумовлено рядом чинників, актуальних як для теми дослідження, так і для правової системи України загалом: політико-правовими, економічними чинниками, орієнтованістю на забезпечення прав людини, євроінтеграційними процесами, необхідністю повоєнної відбудови України, оновлення законодавства та приведення його у відповідність міжнародно-правовим стандартам.
Проблематика законодавчого забезпечення просторового планування земель передусім полягає в змістовних протиріччях між законами, які мали б бути спрямовані на задоволення однієї мети. Дослідження законодавчого базису просторового планування дозволяє відслідкувати етапи створення та розвитку відповідних положень, охарактеризувати передумови, визначити спрямованість та визначити недоліки законодавчих норм, які унеможливлюють забезпечення прав і свобод людини при просторовому плануванні земель населених пунктів.
Системний історично-правовий аналіз вищевказаних нормативно-правових актів дозволяє стверджувати, що:
1. З моменту проголошення Незалежності України законодавцем було прийнято спробу створити універсальну правову конструкції моделі містобудівної діяльності, визначивши мету містобудування як створення та підтримання повноцінного життєвого середовища . Вказана нормативна мета в подальших нормативно-правових актах була розкрита за допомогою категорії сталого розвитку.
2. Містобудівне законодавство формувалось та розвивалось шляхом деталізації правового регулювання містобудівної діяльності, при чому конкретні нормативно-правові орієнтири для досягнення мети містобудування – створення та підтримання повноцінного життєвого середовища в законодавстві України відсутні.
3. Просторове планування земель є одним з різновидів містобудівної діяльності, який передбачає, зокрема, визначення напрямів сталого розвитку територій та вжиття заходів для його забезпечення. Реалізація прав і свобод людини під час просторового планування земель в межах населених пунктів не є безпосередньою метою, а реалізується в межах забезпечення сталого розвитку населених пунктів, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища. Водночас, законодавством України не передбачені конкретні характеризуючи ознаки вищевказаних категорій, внаслідок чого повноцінне дотримання прав і свобод людини фактично унеможливлюється.
В доктрині земельного права планування земель становить предмет наукового пошуку в українських доктринах земельного, а також аграрного, екологічного, природо ресурсного права на кожному етапі становлення земельного права як окремої галузі національної правової системи України. Під час наукового дослідження підіймались питання щодо суті, змісту, ролі, функцій планування в правовій системі України, співвідношення планування з іншими інститутами галузей права, реалізації під час планування таких окремих прав людини, як право на землю, право на безпечне довкілля. Водночас, комплексний аналіз забезпечення прав людини при здійсненні планування земель в земельно-правовій доктрині не проводився.
Аналізуючи міжнародний досвід урбаністичного планування можна зробити висновок про те, що на міжнародному рівні наявні орієнтири щодо врахування прав і свобод людини, керівним та пріоритетним з яких визнано підхід, заснований на правах людини. Реалізація такого підходу була втілена у таких концепціях, як концепції Права на місто, Процвітаючого міста, Гармонійного міста, Безпечного для жінок міста, Дружнього до молоді міста, Зеленого міста тощо, у кожному з яких була заснована на виокремленні окремого основного аспекту забезпечення прав і свобод людини.
Основним напрямком розвитку ідеї «ідеального міста» є ідея сталого розвитку населених пунктів, яка вперше була сформульована та закріплена Стокгольмською конвенцією ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1972 р., розкрита великою кількістю міжнародних договорів, актів міжнародних організацій, останнім з яких є Резолюція Конференції Об’єднаних Націй із житла та сталого міського розвитку 2016р.
Системний аналіз міжнародних актів, предметом яких є забезпечення прав людини під час урбаністичного планування дозволяє зробити висновок про те, що в межах концепції сталого розвитку населених пунктів основним правом людини визначається право на належне та доступне житло, закріплене статтею 25 Загальної декларації прав людини 1948 р. Реалізація інших прав людини, закріплених міжнародними договорами, здійснюється через призму права на належне та доступне житло.
Підсумовуючи вищевикладене, можна прийти до наступних висновків.
1. Сталий розвиток населених пунктів є процесом, планованим результатом якого є створення повноцінного життєвого середовища для людини в межах населених пунктів, в межах якого буде дотримано баланс між правами людини та інтересами громади. Сталий розвиток та повноцінне життєве середовище співвідносяться як процес та очікуваний результат. Вказана позиція узгоджується із запровадженим підходом, заснованим на правах людині, закріпленим Резолюцією Генеральної Асамблеї Об’єднаних Націй від 25 вересня 2015 № 70/1 «Про цілі сталого розвитку до 2030 року».
2. Забезпечення прав та свобод людини в межах населених пунктів здійснюється шляхом приведення просторового планування земель у відповідність меті містобудівної діяльності - створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, - та процесу досягнення такої мети, які в свою чергу включають вимоги щодо забезпечення прав і свобод людини в межах населених пунктів.
3. Роль просторового планування земель у забезпеченні прав і свобод людини в межах населених пунктів полягає в тому, що просторове планування земель є первинним елементом механізму забезпечення прав і свобод людини в межах населених пунктів під час здійснення містобудівної діяльності.
_____________________
Науковий керівник: Марченко Світлана Іванівна, кандидат юридичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
