Сьогодні, у час цифрової доби, де переважають такі політико-правові явища, як економічно-політична інтеграція країн та глобалізація, особливо важливим є правове регулювання договірних відносин на міжнародному рівні. Міжнародне приватне право сприяє врегулювання цих відносин, оскільки є найбільш сучасною та найдинамічнішою галуззю права, що постійно розвивається та удосконалюється. У кожній галузі права існують різні принципи, які виступають як орієнтири у формуванні права, виступають як керівні ідеї та засади для творення законодавства. Одним з таких принципів в міжнародному приватному праві є принцип автономії волі.
Автономія волі - це однин з ключових принципів регулювання відносин, що ускладнений іноземним елементом. В українському законодавстві він зазначений в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» [1]. Даний механізм допомагає ефективно розпізнавати право, що найбільш близьке до відносин сторін та їхній волі. Цей принцип є популярним у законодавстві різних країн, тому він посідає особливе місце в системі принципів міжнародного приватного права. [3, с. 307]. Прикладом може слугувати Цивільний кодекс Квебеку 1991 року, де зазначено, що юридичний акт, незалежить від того, чи наявний якийсь іноземний елемент, регулюється правом, що вказаний у акті [2, с. 95]. Даний приклад містить положення де зауважено, що автономія волі існує незалежно від наявності іноземного елемента. Схоже законодавство, що не обмежує волю сторін є у Вірменії, Австрії, Угорщині, Венесуелі, Німеччині, Греції, Канаді, Китаю, Швейцарії. Щодо українського законодавства, то згідно з п. 6 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах [1]. Також існують часові обмеження автономії волі, вони полягають у тому, що сторони мають право в будь-який час домовитися про використання в договорі будь-якого іншого права. В одних країнах дотримується концепція необмежена часовими рамками автономія волі, а в інших обмежена, тобто вибір повинен бути здійснений під час вчинення правочину. В Україні необмежена автономія волі, відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» [1]. Що стосується форми волевиявлення, існує дві форми волевиявлення між сторонами щодо чинного права. Прямий вираз і мовчання. За прямо вираженим вільним волевиявленням сторін, прямо зазначеним у самому договорі або в іншому документі, сторони можуть передбачити підпорядкованість своїх зобов'язань певному правовому порядку. У випадку усного волевиявлення сторони, сторона має намір, виходячи з умов договору або обставин справи, підпорядкувати зобов’язання певному правовому порядку. В українському законодавстві передбачені обидві форми вираження, а саме ч. 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено: (пряме вираження «... прямо випливати з дій сторін правочину») та мовчазне волевиявлення («... прямо випливати з ... умов правочину чи обставин справи») [1].
Так дані приклади пояснюють, що автономія волі не є абсолютним правилом, це означає, що учасники правовідносин обмежені. Держава має право за собою установлювати приписи в законодавстві, за якими сторони можуть обирати, тільки з урахуванням закону. Це роз’яснюється суверенітетом держави, за допомогою якого вона може запроваджувати імперативні норми, в тому числі в галузі колізійного права. Прикладом імперативних норм, що обмежують автономію волі в українському законодавстві може слугувати положення ч. 3 ст. 42 Закону України «Про міжнародне приватне право», де зазначено, що захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України [1]. Ще одним прикладом колізійної норми може бути положення ч. 1 ст. 16 - особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є [1].
Отже, автономія сторін є визнаним принципом міжнародного приватного права і має важливу місію у регулюванні міжнародних договорів. Автономія волі надає дозвіл сторонам договору здійснювати свою свободу шляхом вибору норм того чи іншого правопорядку. Положення міжнародного приватного права надають учасникам широкі можливості вибору, що є наслідком глобалізації міждержавних правовідносин. Даний принцип міцно закріпився в законодавстві, як в міжнародному, так і в національному.
Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент кафедри земельного та аграрного права Бакай Ю.Ю.
Список використаної літератури:
1. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. №2709-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2709-15#n2.
2. Покачалова А. Г. Автономія волі як основоположний принцип регулювання забезпечення зобов"язань. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2016. Вип. 128. С. 93–104.
3. Корнєва П., Храпська А. Автономія волі сторін у міжнародному приватному праві: деякі аспекти реалізації в умовах війни. Наукові перспективи (Naukovì perspektivi). 2022. № 11(29).
_________________
Науковий керівник: Бакай Ю.Ю., кандидат юридичних наук, доцент кафедри земельного та аграрного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
