Окремої уваги у контексті розвитку технологій та наслідкової з цього процесу необхідності врегулювання місця окремих понять у правовому середовищі варте питання закріплення авторським правом сутності об‘єктів, згенерованих комп‘ютерними програмами (computer-generated works). Українське законодавство на сучасному етапі, який стартує від 1.12.2022 – дати прийняття нового ЗУ «Про авторське право і суміжні права», закріплює право особливого роду (sui generis) на неоригінальні об‘єкти, згенеровані комп‘ютерною програмою. У свою чергу досвід зарубіжних країн також містить цікаві моменти, які будуть наведені далі.
Слід почати з поняття «computer-generated work” та його основних ознак. Це такі об‘єкти, що, по-перше, згенеровані комп‘ютерною програмою (про що можна здогадатись ще з самої назви); по-друге, у процесі створення характеризуються відсутністю вкладу фізичної особи; по-третє, автором таких творів, згідно із чинним законодавством низки зарубіжних країн, постає фізична особа, яка вживала заходи, необхідні для створення об‘єкта; по-четверте, вище згадані три ознаки наявні поруч із зазначенням про належність до літературної, драматичної, музичної або художньої сфери. Однак важливим є те, що для літературних, драматичних, музичних чи художніх творів авторське право все ще може виникнути лише за умови, якщо твір є власним інтелектуальним творінням автора і відповідає ознаці оригінальності та іншим вимогам доктрини авторського права. Охорона таких об’єктів, згенерованих комп’ютерною програмою, діє протягом 50 років з моменту виготовлення твору, зокрема згідно із поглядом законодавства Великої Британії [1].
Тотожні за сенсом положення містяться у розділі 9(3) Закону Великої Британії про авторське право, зразки та патенти 1988 року [1], статті 21 Закону Ірландії про авторське право та суміжні права 2000 року [2], розділі 5(2)(a) Закону Нової Зеландії про авторське право 1994 року [3], розділі 2(d)(vi) Закону Індії про авторське право 1957 року і поправці до цього закону від 1994 року [4], розділі 2(h) Закон Південно-Африканської республіки про авторське право 1978 року [5] та розділі 11(3) Закону Гонконгу про авторське право [6].
Дещо колізійним є тлумачення поняття «особа, яка здійснює заходи, необхідні для створення твору». Перший підхід заснований на тому, що автором є творець/автор конкретної комп’ютерної програми, котра генерує твори, але така особа/особи можуть мати невеликий зв'язок із безпосереднім творчим вкладенням у кінцевий твір. Другий підхід заснований на тому, що «особа, яка здійснює заходи, необхідні для створення твору» є особою, яка найбільше пов’язана з інструкціями щодо створення конкретного продукту, який розглядається; користувачем програми, який вніс відповідні запити, що спричинило генерацію конкретного об‘єкта. Однак це не було підтверджено жодним судом і може стати ще менш очевидним, оскільки системи штучного інтелекту генерують більш незалежно та з меншим впливом людини. Більш конкретизованим є висновок про те, що автором є власник майнових прав або ліцензійних повноважень на певну комп‘ютерну програму, тобто безпосередньо автори комп’ютерної програми, особи, яким автори чи їх спадкоємці передали/відчужили майнові права на комп’ютерну програму або правомірні користувачі комп’ютерної програми.
Наступною особливістю є те, що ці норми стосовно комп‘ютерних програм на сучасному етапі врегулювання авторського права також застосовуються зарубіжними країнами до визначення статусу об‘єктів, згенерованих штучним інтелектом. З цього приводу висловлював свою позицію уряд Великої Британії у своєму консультаційному документі щодо штучного інтелекту та авторського права [7] у червні 2022 року, зазначивши, що використання штучного інтелекту на практиці все ще знаходиться на початкових стадіях, тому немає необхідності у внесенні змін до положень про авторське право, щоб законодавчо закріплювати об‘єкти, створені штучним інтелектом, адже належна оцінка варіантів законодавчих змін неможлива, тобто будь-які такі зміни можуть мати непередбачувані наслідки. Але наразі у 2023 році можна спостерігати за вибухом активності прогресу, який пов‘язаний із впровадженням генеративного штучного інтелекту, нейромереж, машинного навчання та інших технологій. Спочатку вони не були передбачені законодавцями, а тому заслуговують на більш повний аналіз.
Література:
1. Copyright, Designs and Patents Act 1988. URL: https://www.legislation.gov.uk/ukpga/1988/48/contents
2. Copyright and Related Rights Act 2000. URL: https://www.irishstatutebook.ie/eli/2000/act/28/enacted/en/html
3. Copyright Act 1994. URL: https://www.legislation.govt.nz/act/public/1994/0143/latest/DLM345634.html
4. The Copyright (Amendment) Act 1994. URL: https://www.indiacode.nic.in/repealed-act/repealed_act_documents/A1994-38.pdf
5. Copyright Act 1978. URL: https://www.wipo.int/wipolex/en/text/474815
6. Copyright Ordinance. URL: https://www.elegislation.gov.hk/hk/cap528?xpid=ID_1438403328304_001
7. Artificial Intelligence and Intellectual Property: copyright and patents: Government response to consultation. URL: https://www.gov.uk/government/consultations/artificial-intelligence-and-ip-copyright-and-patents/outcome/artificial-intelligence-and-intellectual-property-copyright-and-patents-government-response-to-consultation
___________________
Науковий керівник: Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права №1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
