Галузь газопостачання є однією із важливих для економіки держави сфер господарської діяльності, що характеризується підвищеною небезпекою і вимагає забезпечення безпеки виробництва і праці та експлуатації різних систем, пожежної безпеки тощо (адже це пов’язане передусім із фізико-хімічними властивостями природного газу) [1, с. 79]. Така діяльність являє собою врегульований переважно адміністративно-правовими нормами процес транспортування оператором ГТС чи оператором ГРМ природного газу до споживача з метою його реалізації кінцевим споживачам (абонентам) за допомогою розгалуженої системи газопроводів. Регулювання відносин у нафтогазовій галузі має певні особливості, які пов’язані з об’єктивними умовами функціонування галузі, а саме: постійним і безперервним збалансуванням видобутку, постачання й споживання газу, для забезпечення якого встановлюється єдине диспетчерське (оперативно-технологічне) управління Єдиною газотранспортною системою України; наявністю Єдиної газотранспортної системи України для газопостачання споживачів; підвищеною вибухо- й пожежонебезпечністю газу, нафти та продуктів їх переробки, а також необхідністю підтримання у зв’язку із цим надійності та безпеки експлуатації об’єктів нафтогазової галузі [2, с. 24]. Отже, газопостачання, як сфера відповідних суспільних відносин, зазнає регулюючого впливу переважно з боку адміністративно-правових норм. Сукупність закріплених в адміністративно-правових нормах способів і прийомів впливу на конкретну сферу суспільних відносин в адміністративно-правовій науці прийнято називати методами адміністративно-правового регулювання. А відтак, з’ясування правової природи методів адміністративно-правового регулювання в сфері газопостачання є актуальним напрямом дослідження проблеми ефективності адміністративно-правового регулювання галузі газопостачання в цілому.
Так, в юридичній літературі серед провідних вчених-адміністративістів превалює підхід, згідно з яким адміністративному праву притаманні загальні методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний, які реалізуються шляхом: а) використання приписів; б) встановлення заборон; в) надання дозволів; так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: методи субординації, координації, реординації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестиції тощо [3, с. 13]. Окремі вчені-адміністративісти також, як правило, виділяють два методи правового впливу: метод децентралізованого регулювання і метод централізованого, імперативного регулювання. При цьому, іноді, крім зазначених імперативного і диспозитивного, як методи правового регулювання властиві окремим галузям права виділяють також методи заохочення, автономії і рівності сторін, рекомендацій, переконання та примусу тощо. В той самий час, відзначається, що адміністративному праву рівною мірою притаманні як імперативний, так і диспозитивний методи правового регулювання. Таким чином, чітко визначених галузевих методів правового регулювання може бути лише три, причому при їх реалізації можуть бути одночасно задіяні різноманітні правові норми, як імперативні, так і диспозитивні. Ці методи відповідно можна іменувати як „метод цивільного права”, „метод адміністративного права” і „метод судового права” і вони відповідають сучасним цивільному, адміністративному і процесуальним галузям права [4, с. 288-291]. До речі, ще В. Авер’янов зауважував, що в адміністративно-правовому регулюванні, на противагу традиційному погляду, застосовується не один із двох класичних методів, а своєрідний метод особливого характеру, в якому органічно переплетені (змішані) елементи та ознаки як імперативного, так і диспозитивного методів [5, с. 79].
Наведені приклади, на нашу думку, як раз й характеризують відносини газопостачання, а відтак й визначають специфіку методів адміністративно-правового регулювання в цій сфері господарської діяльності. Підтвердженням цьому є підхід, сформульований щодо відносин у сфері транспортування газу магістральними газопроводами, згідно з яким окремі науковці вважають, що зміст даних відносин не обмежуються приватноправовими відносинами між виконавцями та споживачами послуг з транспортування вуглеводнів (природного газу, сирої нафти і/або нафтопродуктів тощо) магістральними трубопроводами, адже вони охоплюють публічно-правові відносини, які виникають у виконавців і споживачів послуг з транспортування вуглеводнів магістральними трубопроводами з органами державної влади. Адже в цьому випадку відносини розвиваються за двома напрямами: 1) суспільні відносини, які пов’язані з транспортуванням магістральними трубопроводами нафти і газу як послуги, що надається на товарному ринку; 2) суспільні відносини, які пов’язані із забезпеченням системи безпеки на об’єктах магістрального трубопроводу під час транспортування нафти і газу. Це дало науковцям підстави зробити слушний висновок, що відносини між суб’єктом, який надає послуги з транспортування, і суб’єктом, який споживає ці послуги, регулюються поєднанням імперативного та диспозитивного методів, відносини ж між особою, що надає послуги з транспортування, і уповноваженими державними органами виконавчої влади – виключно імперативним методом регулювання [6, с. 4002-4003]. Наведені вище приклади і окреслені сфери суспільних відносин свідчать, що відносинам у галузі газопостачання повністю притаманний метод адміністративного права, який, як слушно зауважує В. Юровська, полягає в неповторності поєднання імперативних і диспозитивних начал правового регулювання, балансі використання дозволів, приписів і заборон [7, с. 191].
Отже, характер відносин в галузі газопостачання свідчить про поєднання в них елементів як імперативного, так і диспозитивного методів адміністративно-правового правового регулювання. Причому з огляду на зміст основних нормативно-правових актів, які регулюють сферу газопостачання – Кодекс ГТС і Кодекс ГРМ, Типовий договір транспортування природного газу та Типовий договір розподілу природного газу, Правила постачання природного газу, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності на ринку природного газу, Правила безпеки систем газопостачання, а також основних суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють державне регулювання в зазначеній сфері – НКРЕКП і Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, елементи імперативного методу адміністративно-правового регулювання в цій сфері відносин все ж превалюють. Адже навіть якщо сам по собі факт укладення вказаних договорів і можливість конкретизації його умов характеризується диспозитивним методом, проте відступати від змісту типового договору сторони не можуть (ч. 4 ст. 179 ГК України). Більше того, навіть відсутність підписаного між сторонами договору транспортування або розподілу природного газу, в силу імперативного методу правового регулювання надає фактичним відносинам сторін юридичної сили та визначає їх саме як “договірні”. Водночас зміст положень зазначених нормативно-правових актів (як на рівні кожного окремого акта, так й всіх цих актів разом) свідчить, що в адміністративно-правовому регулюванні відносин в сфері газопостачання використовуються такі прийоми адміністративно-правового регулювання, як приписи, заборони і дозволи, які повністю корелюються із згаданими методами.
Баланс у використанні вказаних методів і прийомів дозволяє забезпечити за допомогою зазначених інструментів оптимальний, найбільш дієвий регулюючий адміністративно-правовий вплив на відносини в галузі газопостачання, забезпечуючи максимальну ефективність механізму адміністративно-правового регулювання зазначеної сфер суспільних відносин.
Література:
1. Юморанов Д. І. Основні засади державного контролю і нагляду у сфері газопостачання. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 1. С. 79–83. URL: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2023-1/16.
2. Воронін Я. Г. Аналіз адміністративно-правового регулювання вітчизняної нафтогазової галузі. Актуальні проблеми держави і права. 2016. Вип. 76. С. 23–29.
3. Ківалов С. В. Адміністративне право України: навч. посіб. / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. 2-ге вид, перероб. і допов. Одеса: Юрид. літ., 2022. 312 с.
4. Лук’янець Д. Про співвідношення методу адміністративного права та методів адміністративно-правового регулювання. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія Право. 2010. № 845. С. 288–291.
5. Авер’янов В. Б. Вибрані наукові праці / Упорядники: Андрійко О. Ф. (керівник колективу), Нагребельний В. П., Кисіль Л. Є., Педько Ю. С., Дерець В. А., Пухтецька А. А., Кірмач А. В., Люлька Л. В. За заг. ред.: Ю. С. Шемшученка, О. Ф. Андрійко. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2011. 448 с.
6. Крамар Р., Ковалів М., Єсімов С., Скриньковський Р. Особливості правового регулювання відносин у сфері транспортування нафти і газу магістральними трубопроводами. Traektoriâ Nauki = Path of Science. Section “Law”. 2018. Vol. 4, No 2. С. 4001-4010.
7. Юровська В. Метод адміністративного права: теоретико-правовий аналіз. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 12. С. 188–192.
____________________
Науковий керівник: Короєд Сергій Олександрович, доктор юридичних наук, професор
|