Резолюція ООН 180 (II) від 21 грудня 1947 р. визнала, що геноцид є міжнародним злочином, який тягне за собою національну та міжнародну відповідальність окремих осіб і держав. 14 квітня 2022 року Верховна Рада визнала дії РФ в Україні геноцидом українського народу (Постанова «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» № 2188-IX) [1]. Парламентами окремих держав злочини російських військових в Україні також були визнані геноцидом. Разом з тим ці злочини, окрім політичної оцінки, потребують відповідної правової кваліфікації.
Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду 1948 р. (ст. 2) визначила геноцид як «будь-які з наступних дій, вчинених з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: (a) вбивство членів групи; (b) заподіяння серйозних тілесних або психічних ушкоджень членам групи; (c) навмисне створення для групи життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення; (d) застосування заходів, спрямованих на запобігання народжуваності в групі; (e) примусове переведення дітей з групи в іншу групу». Подібне визначення геноциду покладено в основу ст. 442 Кримінального кодексу (далі – КК) України «Геноцид».
У проекті КК, підготовленому Робочою групою з питань розвитку кримінального права, стаття про відповідальність за злочин геноциду викладена у схожій редакції: «Особа, яка з метою знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: 1) вбила людей, що належать до однієї з таких груп, 2) заподіяла тяжке насильство щодо людей, які належать до однієї з таких груп, 3) завідомо створила для однієї з таких груп умови життя, розраховані на її повне або часткове фізичне знищення, 4) вжила заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в одній з таких груп, або 5) здійснила насильницьку передачу дітей з однієї з таких груп до іншої, – вчинила злочин 9 ступеня» (ст. 11.1.1.) [2].
Отже, визначальними умовами для кваліфікації діяння як злочину геноциду є: 1) належність потерпілого до певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи; 2) намір суб’єкта злочину знищити цю групу як таку. При цьому на кваліфікацію насамперед впливає не фактична кількість потерпілих, а реальність знищення захищеної групи як мети вчинення цього злочину. Одиничні випадки вбивств чи інших передбачених ст. 442 КК України діянь, вчинені щодо представників однієї групи, що не створюють і не могли створити загрози для групи в цілому, не являють собою геноцид. Тобто, оцінка відповідного діяння як злочину геноциду вимагає встановлення факту вчинення низки подібних правопорушень, спрямованих саме проти групи у цілому, а не проти певних осіб, які являються її представниками. Доведення зазначеної мети становить найбільшу складність у справах про міжнародні злочини цього виду. Це ж стосується і збройного конфлікту в Україні – однією з основних проблем кваліфікації злочину геноциду в контексті російсько-української війни є встановлення факту, що вчинені збройними силами рф на території України дії є не просто злочином агресії, а мають на меті системне й послідовне знищення народу України, як вказано у вищезазначеній заяві Верховної Ради.
Численні публічні заяви президента та інших посадових осіб, а також рішення органів влади всіх рівнів на підтримку та виконання цих заяв в сукупності свідчать про існування офіційної політики рф щодо невизнання права Українського народу на самоідентифікацію, тобто, існування. Дії збройних сил рф на території України проти цивільного населення, зокрема, вчинення вбивств, спричинення серйозних тілесних ушкоджень, умисне створення для цивільного населення таких життєвих умов, які ускладнюють його виживання, насильницької передачі дітей України на територію рф або на тимчасово окуповані рф території України засвідчують намір знищити, повністю або частково, Український народ як окрему національну групу. Факт незаконної депортації дітей з окупованих територій України до рф було підтверджено Міжнародним кримінальним судом, який 17 березня 2023 р. видав ордери на арешт в. путіна та м. львової-бєлової, які «несуть відповідальність за військовий злочин у вигляді незаконної депортації населення (дітей) і незаконного переміщення населення (дітей) з окупованих територій України до рф (згідно зі статтями 8(2)(a)(vii) і 8(2)(b)(viii) Римського статуту)» [2]. Зазначені факти в сукупності дають підстави вважати, що дії рф під час збройної агресії спрямовані на знищення народу України та є геноцидом.
Література:
1. Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні»: Постанова Верховної Ради України» від 14 квітня 2022 року № 2188-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2188-20#Text
2. Проєкт Кримінального кодексу України (станом на 14.09.2023 року). URL: https://newcriminalcode.org.ua/criminal-code
3. Situation in Ukraine: ICC judges issue arrest warrants against Vladimir Vladimirovich Putin and Maria Alekseyevna Lvova-Belova / The International Criminal Court (ICC). URL: https://www.icc-cpi.int/news/situation-ukraine-icc-judges-issue-arrest-warrants-against-vladimir-vladimirovich-putin-and
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
