Тема представництва за римським правом та особливості його рецепції в сучасне цивільне право України є досить цікавою та актуальною. Насамперед, варто зазначити, що саме в римському праві були закладені підвалини конструкції представництва як правового інституту. Римські юристи виробили фундаментальні принципи діяльності представників, їх повноважень та відповідальності. Водночас сучасні реалії потребують оновлення підходів до правового регулювання представницьких відносин.
Саме тому дослідження ґенези представництва та простеження еволюції його принципів є необхідним для удосконалення цивільного законодавства України з огляду на вимоги господарського обороту. Ця тема має як теоретичний, так і вагомий практичний інтерес.
Згідно з висловленнями Сєвєровой Є.С., яке вказує на тривалу історію представництва, можна погодитись із твердженням, що вже у Стародавньому Римі цей інститут набував значущості. Дійсно, вже в римському праві з'являються випадки, коли одна особа вчиняла правочини в інтересах іншої особи, яка сама не могла цього зробити.
У Стародавньому Римі таке представництво мало вимушений характер і базувалося саме на сімейних зв'язках чи приписах влади, а не на вільному волевиявленні сторін. Наприклад, батько як глава сім'ї (pater familias) вчиняв правочини в інтересах своїх неповнолітніх дітей чи дружини, опікуни представляли підопічних. У деяких випадках можливе було представництво осіб, що не володіють повною правоздатністю (на відміну від сучасного права, така категорія осіб існувала у римському праві, яке не наділяло всіх громадян правоздатністю «автоматично», з моменту народження). Відповідно до juscivile для того, що б визнати фізичну особу як суб’єкта права, йому необхідно було знаходитися в певному стані (status): право свободи, право громадянства, право сімейного статусу. Втрата одного із статусів або зменшення цивільної честі приводили до обмеження правоздатності, яка компенсувалася представником [2, с.31].
Важливим є вказівка на те, що представництво може бути як добровільним, так і обов'язковим, зароджується воно на підставі домовленості сторін, особливо у сфері торговельних відносин[3, с.91]. Тобто основи сучасного інституту представництва були закладені саме римськими юристами. Ці ідеї згодом рецепіювалися у цивільному праві більшості країн світу, зокрема і в українському цивільному законодавстві, так чи інакше воно виконує важливу функцію в забезпеченні реального здійснення прав та обов'язків суб'єктами права.
Серед основних відзначених підстав для представництва були родинні зв'язки, приписи закону, а також розпорядження державних органів [1, c.1].
Також зазначено, що представництво є не лише теоретично значущим, але і має практичне значення, з цим я також цілком погоджуюсь, оскільки в сучасних умовах воно допомагає оптимізувати та активізувати реалізацію цивільних прав і обов'язків, включаючи підприємницькі відносини. Зокрема, в умовах розширення кількості учасників економічних відносин та посилення їхньої автономії, представництво стає ефективним інструментом розвитку та пожвавлення цивільного обігу [1, c.2].
Сучасне використання представництва в Україні в контексті реформування цивільного законодавства говорить про пошук оптимальних рішень для забезпечення ефективної та повноцінної участі суб'єктів правовідносин в цивільних справах. Зокрема, врахування ролі представництва для юридичних осіб, а також забезпечення прав та інтересів осіб, які унаслідок різних обставин потребують представництва, стає важливим елементом реформ. Досвід римського приватного права слугує джерелом інформації та ідей для розвитку і сучасних підходів до представництва. Зазначені інститути не лише стали важливим елементом історії права, а й зберегли свою актуальність у сучасному правовому колі. Такий підхід вивчення теми сприяє глибокому розумінню її сутності та можливостей застосування в нашому правовому середовищі. Насамперед, воно виступає основним інструментом участі недієздатних громадян в правовідносинах та забезпечує оптимізацію та активізацію придбання та реалізації суб'єктивних прав і обов'язків.
Стосовно договору доручення (mandatum), можна погодитись з думкою, вираженою авторкою щодо його ролі в інтересах довірителя та можливості укладання угод в інтересах третьої особи [1, с. 11]. Вважаю, важливою є концепція безоплатного характеру мандату у початковому етапі, що в подальшому дозволяло введення гонорару чи умов про винагороду. Це свідчить про еволюцію інституту з моменту його виникнення. Щодо “фактичного представництва” (negotiorum gestio), то я розумію його роль у захисті інтересів осіб, відсутніх чи тих, які не мають змоги самостійно вчинити захист щодо себе, без її доручення, але з метою захисту її інтересів. Цей тип представництва, хоча і не мав жорсткої юридичної підстави, але відповідав необхідності захисту майна та інтересів осіб, які не були фізично присутні. Основою виникнення таких відносин була добра воля gestor, спрямована на захист інтересів dominus negotii. Gestor повинен був діяти так само розумно й ретельно, як діяв би dominus negotii. Він несе відповідальність за недобросовісні та нерозумні дії.
Якщо говорити про патронат, то він доповнює картину різноманіття форм представництва в римському праві та підкреслює, як різні ситуації вимагали відповідних юридичних відповідей. Патронат мав узагальнений, всеохоплюючий характер - патрон представляв інтереси клієнта в усіх сферах життя.
Говорячи про рецепцію цих інститутів у сучасному цивільному праві України, можна зазначити, що їх значення продовжує бути актуальним, бо інститут представництва залишається важливим механізмом для забезпечення захисту прав та інтересів різних суб'єктів. Зокрема, новий Цивільний кодекс України враховує ці принципи та надає правовий фундамент для їхнього застосування.
Беручи до уваги представництво в Римській Імперії, висновки щодо обовʼязкового та добровільно-примусового представництва відображають деяку різноманітність ситуацій, в яких воно використовувалося. Наприклад, обов'язкове представництво на підставі закону та добровільно-примусове відображають різні варіації застосування цього інституту. Крім того, згадка про різні види добровільного представництва, такі як прокуратор та представництво на підставі договору доручення, надає більше уявлення про широкий спектр його застосувань [5, c.100]. Наприклад стаття 237 Цивільного Кодексу визначає представництво як правовідносини, де одна сторона вчиняє правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє [4]. Це визначення конкретизує сутність представництва в теперішньому цивільному праві, вказуючи на його обов'язковий аспект - вчинення дій в інтересах довірителя. На мою думку важливо, що в сучасному цивільному праві України добровільне представництво набуло провідного значення. ЦК України чітко регламентує можливості та межі повноважень представника, зокрема забороняє вчиняти правочини в інтересах самого представника чи інших осіб. Це відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільних відносин та забезпечує баланс інтересів учасників представництва.
Отже, проаналізувавши, можна зробити декілька ключових висновків. По-перше, враховуючи різноманітність форм представництва в Римській Імперії, можна погодитися, що їхні різновиди відображають необхідність адаптації цього інституту до конкретних суспільних та економічних умов.
По-друге, сутність цього правового інституту, виявленої у римському праві, залишається актуальною і в сучасних цивільних правовідносинах.
По-третє, розділення на обов'язкове та добровільне представництво, яке було властивим римському праву, знайшло своє відображення в сучасному законодавстві України, де певні види представництва можуть базуватися як на обов'язкових, так і на добровільних основах.
У Стародавньому Римі представництво існувало як в приватному, так і в публічному праві. Поширеним було обов'язкове представництво на підставі закону, а також добровільно-примусове (наприклад, раб як представник інтересів господаря). З часом з'являється добровільне представництво на основі договорів доручення.
Попри очевидну наступність у регулюванні інституту представництва від римського права до цивільного законодавства України, його адаптація до сучасних реалій відбувається не лише шляхом запозичення окремих конструкцій. Насправді, вона полягає у творчому переосмисленні та оновленні принципів представництва з огляду на зміну балансу приватних і публічних інтересів у суспільстві. Таким чином, інститут представництва ефективно адаптовано до потреб цивільного обороту.
Виходячи з цього, можна погодитись, що ідеї та принципи, закладені в римському представництві, продовжують впливати на розвиток цього інституту в сучасному цивільному праві України.
Література:
1. Сєвєрова Є. С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві : автореф. Одеса, 2004. 21 с. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/1263/Сєвєрова.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 20.11.2023).
2. Чванкін Сергій Анатолійович. Судове представництво у давньоримському приватному праві. м. Одеса. С. 30-33. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/8232/ilovepdf_com-30-33.pdf?sequence=1 (дата звернення: 20.11.2023).
3. Броніч М. Р. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві. Одеса, 2021. С. 91. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/15887/Збірник_Римське_25.06.2021_07.10%20(2).pdf?sequence=1&isAllowed=y#page=91 (дата звернення: 20.11.2023).
4. Цивільний кодекс України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 20.11.2023).
5. Подрєз О. Інститут представництва за римським правом та цивільним правом україни. римське право і сучасність. кодифікація та рекодифікація цивільного законодавства в Україні: досвід і перспективи. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/15887/Збірник_Римське_25.06.2021_07.10%20(2).pdf?sequence=1&isAllowed=y#page=100 (дата звернення: 20.11.2023).
_________________
Науковий керівник: Владикін Олександр Насирбегович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри інтелектуальної власності та приватного права, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
