Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Експертиза є самостійною процесуальною формою отримання нових і перевірки (уточнення) встановлених доказів, що полягає в дослідженні експертом, за завданням правоохоронних органів, речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичного стану і обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи [1].
Слід зазначити, що професія судового експерта є унікальною за своїм змістом з одного боку, його професійний статус полягає у проведенні із застосуванням своїх спеціальних знань (з практично необмеженого кола питань – науки, техніки, ремесла тощо) науково-обґрунтованого дослідження для встановлення фактів, що мають доказове значення під час розслідування та розгляду справ у судах, з іншого – він набуває статусу процесуальної особи під час надання висновку експерта і таким чином у своїй професійній діяльності поєднує статус фахівця з відповідної галузі знань науковця та процесуальної особи. Це суттєво відрізняє правовий статус судового експерта від інших працівників державних установ, оскільки для об’єктивного виконання своїх обов’язків судовий експерт передусім повинен бути не залежним від органів дізнання, досудового розслідування, суду та інших учасників процесу. Тому незалежність судового експерта має забезпечуватись державою шляхом створення необхідних умов для його діяльності та належним матеріальним і соціальним забезпеченням [2, с. 10].
А зараз звернемося до невеличкого історичного екскурсу, адже минуло 110 років з часу заснування Київського та Одеського кабінетів науково-судової експертизи. Якою ж була історія створення та який шлях довелося прийти сучасним експертним установам, щоб бути такими як зараз?
4 липня 1913 року, перебуваючи на яхті «Штандарт» в одному з балтійських портів, Його Імператорська Величність Микола II на оригіналі прийнятого Державною радою та Державною думою російської імперії Закону «Про заснування кабінетів науково-судової експертизи в містах Києві, Одесі та москві» власноруч написав: «Быть по сему» [3, с. 1441]. Так було започатковано судово-експертну діяльність в Україні, а також засновано найстаріші експертні установи на її теренах – Київський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз [4, с. 8].
Цьому передувало невпинне зростання кількості і нерозкритих злочинів у країні та світі. Однією з причин низького, рівня їх розкриття вважалася відсутність експертних установ і технічного обладнання, необхідного) для функціонування останніх, а також кваліфіковано підготованих кадрів [4, с. 8-9].
Стрілець Г.О. у своїх працях, окреслила, що судово-експертні установи в Україні та напрямки їх діяльності у системі Міністерства юстиції України були створені ще за часів російської імперії, зокрема, першими у 1914 р. виникли судово-експертні установи у Києві та Одесі, а у 1923 р. відкрилася подібна судово-експертна установа у Харкові [6, с. 6].
Основною метою, відповідно до законів, було проведення судово-експертних досліджень з кримінальних і цивільних справ з використанням методів судової фотографії, дактилоскопії, хімічного і мікроскопічного аналізу [6, с. 6].
Революційні події 1917 року перевернули все життя російської імперії. На жаль, кабінети науково-судової експертизи також чекало серйозне випробування. Два російських кабінети практично одразу припинили своє існування. Українські кабінети зуміли вистояти навіть під час революції та громадянської війни, хоча і працювали зі збоями. В цілому, на території радянського союзу до 1929 року не залишалося інших криміналістичних експертних установ, крім українських [5, с. 6].
Продовжуючи історичний екскурс хотілося б відзначити, що доля сучасних судово-експертних установ була досить непростою, особливо зважаючи на ті складні історичні умови в яких їм доводилося розвиватися та працювати.
На законодавчому рівні висновок експерта вперше визначено різновидом судових доказів згідно з КПК УРСР. який набрав чинності 20 вересня 1922 року. Відтак діяльність Київського кабінету науково-судової експертизи також отримала законодавчу регламентацію [4, с. 10].
10 липня 1923 року Радою Народних Комісарів УРСР затверджено Положення про краєві кабінети науково-судової експертизи в містах Києві, Харкові та Одесі, а 30 листопада 1923 року народним комісаром юстиції М. Скрипником схвалено «Інструкцію крайовим кабінетам науково-судової експертизи», котрі «для підмоги органам слідчої влади» мали до встановлення злочину проводити різні науково-технічні досліди шляхом застосування фотографії, мікрофотографії, дактилоскопії, хімії та інших наукових методів. До відання Київського кабінету НСЕ було віднесено справи, що виникали та розглядалися на Київщині, Чернігівщині й Волині [4, с. 10].
У слідчо-судову практику дуже швидко впроваджувалися нові науково-технічні засоби і прийоми. У зв’язку з розширенням функцій Положенням про судоустрій УРСР. З прийнятим 23 жовтня 1925 року, кабінети науково-судової експертизи реорганізовано в Київський. Харківський та Одеський інститути науково-судової експертизи [4, с. 10]. Три перших українських кабінетів науково-судової експертизи були перетворені в Інститути науково-судової експертизи (1925 рік), а 3 травня 1927 року Міністерство юстиції УРСР утвердило «Указ Інститутам НСЕ», котрий значно розширив спектр їх повноважень та регламентував основні форми діяльності установ: судово-експертну, науково-дослідну, науково-педагогічну та адміністративну [5, с. 6].
Із заснуванням інститутів розпочинається новий етап у розвитку українських експертних науково-дослідних установ, у межах яких, окрім наявних чотирьох секцій (індивідуальної ідентифікації, кримінальної психології та психопатології, судово-медична, судової хімії), утворюються ще дві - судово-біологічних досліджень і кримінально-психологічних та психопатологічних досліджень [4, с. 10].
Завдяки новій організаційній структурі КІНСЕ розширилося коло його експертної діяльності, що перетворило інститут на багатопрофільну експертну установу її науково-дослідну роботу було сконцентровано на вдосконаленні методів токсикологічного аналізу (у 1926 році В. Л. Павлов запропонував метод використання газоподібного хлору в лужному середовищі для руйнування трупного матеріалу), судової фотографії (кольороподіл, підсилення контрастів), ідентифікації обрізів нарізної зброї [4, с. 10-11].
Після набрання чинності новим Положенням про судоустрій УРСР у складі інституту з вересня 1929 року почали працювати секції хімічних і фізико-хімічних досліджень; біологічних досліджень; фотографічних і і досліджень; ідентифікації. Було ліквідовано секції судово-медичних досліджень і кримінально-психологічних та психопатологічних досліджень, припинено роботу кафедри кримінології. [4, с. 11].
Післявоєнний період розвитку НДІСЕ тривав на тлі відбудови зруйнованого господарства України, зростання злочинності й. відтак, подальшого розширення мережі судово-експертних установ [4, с. 11].
Положенням про КНДІСЕ, затвердженим міністром і юстиції УРСР 27 грудня 1950 року, поряд із розробкою нових методів дослідження речових доказів перед І установою було поставлено завдання з вивчення питань теорії криміналістики та судової експертизи. Крім того, змінено профіль експертної діяльності відділів судово-хімічних та судово-біологічних досліджень: хімічний аналіз біогенних матеріалів і біологічні дослідження віднесено до компетенції республіканського й обласних бюро судово-медичної експертизи [4, с. 11].
Після здобуття Україною незалежності завдання ліквідації злочинності на її теренах визначило необхідність подальшого розвитку методів криміналістики і судової експертизи [4, с. 12].
Сьогодні під час роботи експерти використовують сучасне електронне обладнання для виявлення латентних слідів, лазерні прилади (інфрачервоні та ультрафіолетові спектрометри), технічні засоби для рентгено-структурного аналізу та газової хроматографії, і комп'ютерну техніку [4, с. 12].
В інституті створюються власна інформаційна база, наукова бібліотека, яка налічує понад 50 тисяч примірників друкованих видань, а також архів, котрий уміщує документальний базис установи починаючи з 1944 року, натурні колекції та стандартизовані, зареєстровані в Мін'юсті України методики дослідження різних речових доказів. Про високу наукову кваліфікацію співробітників інституту свідчить наявність у них низки міжнародних патентів на власні методики криміналістичних досліджень [4, с. 12].
Тож, пишаючись цінним досвідом експертної та наукової роботи, накопиченим за 110-річний період і діяльності КНДІСЕ, його колектив сьогодні має неабиякий потенціал творчого інтелекту для продовження справи боротьби зі злочинністю і служіння правосуддю України [4, с. 12].
Наприкінці нашого історичного екскурсу, хотілося б відзначити, що досліджуючи історію створення та розвитку науково-дослідних інститутів судових експертиз в Україні, ми можемо зробити висновок, що вона є досить не простою, адже їм доводилося «виживати» і під час революції, і під час Другої світової війни, але все ж співробітникам цих установ вдалося вистояти в такі непрості часи та зберегти бажання передати накопичений багатовіковий досвід послідовникам, нестримного служіння науці і до теперішнього часу.
ВИКОРИСТАННА ЛІТЕРАТУРА:
1. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 р. № 4038-XII. URL: https://ips.ligazakon.net/document/t403800?ed=2003_04_03 (дата звернення: 25.11.2023).
2. Головченко Л.М. Проблемні питання законодавчого регулювання судово-експертної діяльності. Бюлетень Міністерства юстиції України. Київ. 2013. № 1. С. 8-10.
3. Збірник указів та розпоряджень уряду: 1913 р. № 158. С. 1551.
4. Клименко Н. З історії розвитку і становлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Віче. Рубрика «Наукова бібліотека». 2013. № 14. С. 8-12.
5. Історична довідка: Проект СПЕЦТЕМА. Незалежний аудитор. 2013. № 6. С. 2-17.
6. Стрілець Г.О. Генезис системи судово-експертних установ в Україні та напрямки їх діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук : 12.00.09. Київ, 2009. 16 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
