У сучасному світі процес глобалізації не лише змінює економічні та соціокультурні структури, але й ставить перед правовою наукою низку викликів та завдань. У цьому контексті особливе значення набуває вивчення кримінального права Європейського Союзу, яке визначається не лише внутрішніми потребами самого союзу, але й прагненням до створення єдиної юридичної просторової системи. Ця наукова публікація спрямована на дослідження основних понять та політики щодо окремих злочинів у кримінальному праві Європейського Союзу. Аналізуючи правові аспекти реагування ЄС на злочинні явища, ми маємо можливість долучитися до розуміння та обговорення формування єдиної кримінально-правової системи, сприяючи тим самим подальшій гармонізації правових норм у міжнародному вимірі.
Кримінальне право Європейського союзу потребує відокремлення від міжнародного кримінального права та європейського кримінального права.
Існують різні типи міжнародного кримінального права. Перш за все, є необхідність у нормах, які б встановлювали, який саме суд має юрисдикцію та законодавство якої країни потрібно застосувати, коли злочин стосується більше, ніж однієї країни. Наприклад якщо громадянина Німеччини було вбито у Франції, хто повинен приймати рішення і на яких підставах? Буде застосовуватися кримінальне законодавство однієї із зацікавлених держав, а юрисдикцію матиме один з національних судів (національне міжнародне кримінальне право). [ 1, c.453]
Європейське кримінальне право є регіональним кримінальним правом. Його можна дефініювати як спільне визначення всіх суттєвих кримінальних стандартів та процедур, які витікають з права та практики Європейського Союзу та Ради Європи, та має на меті значною мірою гармонізувати національне кримінальне законодавство. [1, c. 454]
Що ж стосується кримінального права Європейського Союзу, то на час його зансування кримінальне право ще не відігравало настільки значної ролі, як сьогодні. Цілі Співтовариства були виключно економічними, тому держави- -засновники не бачили необхідності у кримінальних положеннях. Більш того, навіть якщо вони усвідомлювали їх необхідність, намагання країн-членів Європейського Союзу зберегти незалежність у питаннях кримінального права були б занадто сильними. Транснаціональна злочинність використовувала існуючі прогалини та недоліки у транскордонному судовому переслідуванні, в той час як національне кримінальне законодавство було спрямоване лише на попередження завдання шкоди національним інтересам. [1, c.456]
Спираючись на власні механізми, Європейський Союз вжив низку заходів у певних сферах кримінального права, найважливіші з яких доцільно розглянути більш детально. [1, c.470]
Шахрайство проти Європейського Союзу - це шахрайство з фондами, які надходять до/та з бюджету Співтовариства. [1, c.470] Операційним інструментом Євросоюзу у боротьбі із шахрайством є Європейське управління у справах боротьби з шахрайством (ЄУБШ), який з 1 червня 1999 р. несе відповідальність за боротьбу з шахрайством з бюджетними коштами Євросоюзу. Управління замінило Координаційний відділ боротьби з шахрайством (КВБШ) Комісії, створений у 1988 р. ЄУБШ має повноваження слідкувати за управлінням та фінансуванням інституцій та органів Європейського Союзу, а його оперційна незалежність гарантується Директором Європейського управління у справах боротьби з шахрайством та Наглядовим комітетом. [ 1, c.472]
Відмивання грошей може бути визначен як легалізація активів та власності, отриманих в результаті кримінальної діяльності, шляхом приховування їхньго проходження за допомогою проведення різноманітних фінансових операцій. Це явище практикується у досить широкому масштабі. [ 1, c. 473] Політика Європейського союзу у цій галузі провадиться з ініціативи Ради Європи та ООН. У рамках останньої була прийнята Конвенція про відмивання, пошук, арешт, та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 р., яка забезпечує гармонізацію визначення злочину відмивання грошей. Вона зобов’язує країн-учасниць визнати відмивання грошей злочином.[ 1, c. 474]
Корупція у широкому сенсі означає зловживання повноваженнями з метою отримання особистої вигоди, включаючи, таким чином, як приватний, так і державний сектори. Зазвичай розглядаються два види корупції : активне та пасивне хабарництво. У Європейському Союзі в основному протидіяли корупції шляхом боротьби з її випадками в інституціях Євросоюзу та наближення кримінального законодавства членів ЄС. Відправним пунктом Європейського Союзу у боротьбі з корупцією у державному секторі був захист його фінансових інтересів. З цією метою Конвенція про захист фінансових інтересів Співтовариства 1995 р. зобов’язала країни- члени Євросоюзу вживати ефективні, пропорційні та попереджуючі заходи, включаючи можливість позбавлення волі у випадках серйозного шахрайства.[1, c.475]
Рамкове рішення 2003 р. про боротьбу з корупцією у приватному секторі, особливо спрямоване на проблеми, які постають у зв’язку з приватизацією колишніх державних компаній. Її головними завданнями є встановлення, з одного боку, кримінальної відповідальності за злочини активної корупції у приватному секторі, яка включала б ефективні, пропорційні та попереджуючі покарання, та, з іншого боку, встановлення відповідальності юридичних осіб.[1, c.476]
Список літератури:
А.В Хрідочкін Право Європейського Союзу. Підручник. Видавництво “Інновація”. - 453 - 476 с.
_____________________
Науковий керівник: Якуніна Алла Олександрівна, кандидат історичних наук доцент, Дніпровський державний технічний університет
|