Однією з багатьох актуальних проблем для України, яка має не лише кримінально-правові, але і соціальні наслідки для усього суспільства, є належне покарання за катування. У цьому контексті особливу увагу становить невідворотність покарання за катування, які вчинені представниками держави та виступають у ролі представників держави України. На жаль, в Україні ми знаємо непоодинокі випадки, коли вчинення катувань з боку представників держави залишилися непокараними. Ці питання є особливо актуальними після прийняття та внесення змін українським законодавцем до ст. 127 Кримінального кодексу України (тут і далі КК України) в редакції Закону № 2812-IX від 01.12.2022, якою уведено в дію та встановлено покарання за катування, у тому числі і представників держави. Сам Закон України «Про внесення змін до КК України щодо удосконалення відповідальності за катування» набув чинності 29 грудня 2022 року.
На перший погляд, складно віднайти щось спільне між правами людини та покаранням за катування за статтею 127 Кримінального кодексу України. Але це лише поверхня айсбергу, оскільки з моменту ратифікації Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі Конвенція) та розвитку практики Європейського суду з прав людини (надалі Суду) між цими двома поняттями існує дуже тісний зв’язок.
Одночасно покарання за катування є частиною кримінально-правової характеристики цього злочину, має важливе значення як у кримінальному праві, так і загалом у суспільстві, залишаючись одночасно одним з головних чинників боротьби з катуваннями на практиці при притягненні до кримінальної відповідальності за ст. 127 КК України.
Поряд з цим на сьогодні відсутні наукові дослідження з питання покарання за катування у кримінальному праві України. Більшість вчених, досліджуючи у своїх роботах покарання за катування, не бачать необхідності в ретельному аналізі цього явища.
Перша проблема стосується високої латентності для покарання у кримінальних провадженнях за катування. Для осягнення реального стану цього аспекту проблеми покарання за катування звернемося до статистичних даних, які містяться у Звіті про кримінальні правопорушення, вчинені на підприємствах, установах, організаціях за видами економічної діяльності та опубліковані на сайті Офісу Генерального прокурора [1, 1]. Відповідно до цих статистичних даних Офісу Генерального прокурора, у період з січня по серпень 2023 року за статтею 127 КК України загалом обліковано 72 кримінальні правопорушення за катування, з них повідомлення про підозру за вчинення катувань було вручено 32 рази, до суду направлені з обвинувальним актом 26 кримінальних проваджень, а станом на кінець серпня 2023 року у правоохоронних органах остаточне рішення не прийнято у 46 кримінальних провадженнях за цією статтею. Додатково аналіз статистики показав, що у 7 випадках кримінальне провадження за катування було закрито.
Для порівняння за статистичними даними Офісу Генерального прокурора з січня по серпень 2023 року усього було обліковано 46 413 кримінальних правопорушень за всіма статтями КК України, повідомлено про підозру у 14 844 випадках, до суду направлені з обвинувальними актами 13 633 кримінальних провадження, закрито 69 618 кримінальних проваджень, остаточне рішення не прийнято у 32 503 кримінальних провадженнях [1, 1].
Таким чином, використовуючи нескладні математичні розрахунки, за статистичними даними за січень-серпень 2023 року відсоток відкритих облікованих кримінальних проваджень за катування за ст. 127 КК України (72) становить 0,15 (нуль цілих п’ятнадцять сотих) відсотка у відношенні до загальної кількості облікованих кримінальних проваджень в Україні (46 413)
Відповідно до статистичних даних Європейського Суду за період з 1997 по 2021 рік ЄСПЛ визнав 23 рази порушення Україною ст. 3 Конвенції щодо порушення абсолютного права на заборону тортур, та ще 123 рази Суд прийняв рішення про порушення Україною позитивних зобов’язань щодо проведення ефективного розслідування тортур [2, с. 2]. При цьому за весь час Україна сплатила жертвам тортур солідні компенсації з Державного бюджету України.
Законодавство України у статті 127 КК України визнає кримінально-караними та встановлює кримінальну відповідальність за катування. У практиці та теорії кримінального права виникає багато питань щодо формулювання диспозиції цієї статті, але ця тема потребує окремого ґрунтовного дослідження.
Загальновідомо, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України).
При цьому якщо дослідити санкції у діючий редакції ст. 127 КК України, то санкція за ст. 127 КК України встановлює у ч. 1 покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років (до внесення змін було від 2 до 5 років позбавлення свободи), у ч. 2 цієї статті за катування, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з метою дискримінації, у тому числі з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості - позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; у ч. 3 цієї статті за катування, вчинені представником держави, у тому числі іноземної - позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Якщо розглянути це покарання через призму статті 12 КК, то катування за ч. 1 та ч. 2 визнаються тяжким злочином, а за ч. 3 – особливо тяжким злочином.
Тепер порівняємо це з санкцією ст. 115 КК України, яка закріплює відповідальність за умисне вбивство, де законодавець визначає покарання за ч. 1 ст. 115 – від 7 до 15 років позбавлення волі, а за ч. 2 цієї статті – так і взагалі від 10 до 15 років позбавлення свободи або довічне позбавлення свободи.
Безумовно, у порівнянні з іншими статтями КК України в сучасних реаліях нашого життя покарання за катування явно не відповідає як охороні заборони катувань як абсолютного права, так і позитивним зобов’язанням України за статтею 3 Європейської Конвенції, що підтверджується наступним.
При призначенні покарання слід керуватися завданням КК України, яке визначене у статті 1, за яким цей кодекс має своїм завданням в першу чергу правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина.
Таким чином, забезпечення абсолютних прав, таких як заборона катування, при призначенні покарання законодавцем повинно мати набагато жорсткіше покарання та становити, як мінімум, аналогічне покарання як і у випадку умисного вбивства як за порушення права на життя, тобто це має бути особливо тяжкий злочин з огляду на абсолютний характер такого права у порівнянні з іншими правами, зокрема правом на життя, правом на свободу тощо.
Встановлення належного покарання за катування впливає на інші інститути кримінального права України, зокрема на інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо ми розглянемо санкцію за ч. 1 ст. 127 КК України, яка є тяжким злочином, то у разі спливу 10 років з моменту катувань особа, яка завдала катування, звільняється від кримінальної відповідальності за п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.
На нашу думку, необхідні зміни до КК України з урахуванням абсолютного характеру права на заборону катувань та принципу рівності і пропозиція полягає у необхідності як внесення змін до санкції статті 127 КК України та визначення цього злочину як особливо тяжкого, так і внесення змін до ч. 5 ст. 49 КК України, де зазначити, що давність не застосовується у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 127 КК України (а не тільки частини третьої статті 127 КК України), поряд зі злочинами проти основ національної безпеки України, проти миру та безпеки людства.
Таким чином, такі дії забезпечать дотримання прав людини з боку України, дотримання Україною позитивних зобов’язань за міжнародно-правовими актами та забезпечать невідворотність покарання за катування.
Література:
1. Звіт про кримінальні правопорушення, вчинені на підприємствах, установах, організаціях за видами економічної діяльності за січень-серпень 2023 року [Електронний ресурс]// Сайт «Офіс Генерального прокурора». Режим доступу: https://gp.gov.ua/ua/posts/pro-kriminalni-pravoporushennya-vchineni-na-pidpriyemstvah-v-ustanovah-organizaciyah-za-vidami-ekonomichnoyi-diyalnosti-2.
2. Violation by Article and by the State [Електронний ресурс]// Сайт «European Court of Human Rights». Режим доступу: https://echr.coe.int/Documents/Stats_violation_1959_2021_ENG.pdf.
___________________
Науковий керівник: Воробей Петро Адамович, доктор юридичних наук, професор, Київський університет інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
